Інтерв’ю, як елемент ренортансу

Содержание:Вступ 3 Розділ І. Теоретико-методологічні засади інтерв´ю 6 1.1. Тлумачення поняття інтерв´ю в сучасній теорії журналістики 6 1.2. Види інтерв´ю 9 1.3. Підходи та форми організації інтерв´ю 16 Розділ ІІ. Актуальні питання інтерв´ю як миетоду отримання інформації 29 2.1. Проблема регулювання авторського права на інтерв'ю 29 2.2. Сучасна практика журналістського інтерв'ю: стратегія запитання 40 Висновок 45 Список використаної літератури 47

Вступление:Актуальність теми. З інтерв'ю зіштовхуються всі без винятку журналісти із самого початку своєї професійної кар'єри. Перші досвіди не завжди бувають успішними. «Це було невдале інтерв'ю»; «У мене був жахливий співрозмовник»; «Я не знав (а), що запитувати»; «Ця людина більше мені не подасть руки» - такі слова чують від молодих журналістів не тільки їхні колишні викладачі, але й більш досвідчені колеги. Причому - на жаль! - нерідко. І хоча причини невдач у кожному випадку досить індивідуальні - від звичайної незручності до крайньої самовпевненості, - ці невдачі й провали є наслідок порушень закономірностей професійної поведінки, які необхідно обговорювати, щоб не повторювати невірних кроків. У журналістиці відомі три групи методів збору інформації - вивчення документів, спостереження, опитування. Вивчення документів є опосередкованою й «безособовою» формою зіткнення з дійсністю, але як вважають багато вчених, що цей метод більше об'єктивний у порівнянні з методом інтерв'ю, у якому факти добуваються в результаті безпосереднього спілкування з людиною - носієм потрібної інформації. Але в той же час не потрібно забувати. що документи не можуть об'єктивно відбивати реальні факти, тому дослідник, що вивчає їх, повинен пам'ятати, що має справу з «певними формами відбиття соціальних явищ, але не із самими соціальними явищами». Спостереження прийнято ділити на два види: включене й не включене. Не включене - спостереження з боку, спостерігач не є учасником групи, процесу, явища, за яким ведеться спостереження. Включене спостереження полягає в тому, що спостерігач бере участь у діяльності досліджуваної групи, іноді приховуючи свої цілі й професію. Третім методом називають - опитування. У журналістиці це насамперед інтерв'ю - опитування «віч-на-віч», усна бесіда, хоча іноді застосовується й інший різновид опитування - анкетування. І все-таки один з найпоширеніших методів одержання відомостей - є інтерв'ю, одержання інформації в особистому спілкуванні, але при цьому журналіста може цікавити й особистість співрозмовника, його думки, смаки, пристрасті. Слово інтерв'ю в журналістиці має два значення: метод і жанр. Іноді у визначеннях інтерв'ю ці два значення занадто категорично визначаються. Тим часом одержання відомостей за допомогою інтерв'ю може не ставити метою створення твору певного жанру. Усяка бесіда припускає обмін думками, положення співрозмовників при цьому рівнозначно. Інтерв'ю же - це не обмін думками, а одержання інформації від однієї особи - опитуваного. На відміну від бесіди, ролі учасників інтерв'ю зовсім різні: опитуваний виступає як об'єкт дослідження, інший - як суб'єкт. Отже, - журналіст націлений на одержання інформації, тому обмін думками в інтерв'ю найчастіше неприпустимий. Інтерв'ю іноді повідомляють ненадійним інструментом через подвійну суб'єктивність одержуваних відомостей: суб'єктивності їхнього джерела й суб'єктивності сприймаючого їх інтерв'юера. Ще в 1931 році американські автори Бінгхем і Мур писали. Що інтерв'ю найкраще застосовувати для з'ясування думок, оцінок, і так далі. Але й в інтерв'юері, інтерв´юємому, у взаєминах між ними закладені джерела ненадійності. Основні заперечення надійності методу як такого зводяться: ? людська пам'ять ненадійна, вона може зберігати одні факти й втрачати інші, і принципи цієї вибірковості нелегко визначити, тому небезпечно покладатися на відомості опитуваного, навіть якщо він цілком щирий; ? зміст відомостей, отриманих в інтерв'ю, багато в чому залежить від ситуації бесіди, від взаємин інтерв'юера й опитуваного, від його індивідуального вміння, у зв'язку із чим різні інтерв'юери при одній т тій же програмі дослідження можуть одержати різні результати; ? інтерв'юер також може з'явитися причиною перекручування картини в силу вибірковості сприйняття, властивостей пам'яті, уваги. Звідси висновок: першою і найбільш важливою умовою необхідності проведення інтерв'ю є те, що потрібна інформація не може бути отримана ніяким іншим способом, крім як від індивіда. Усе більше й більше з'являється інтерв'ю на сторінках наших газет і журналів, всі частіше люди різних професій звертаються до цього жанру. Чому? На це питання існує безліч відповідей. Інтерв'ю - це динамічний, рухливий жанр, що дозволяє швидко відреагувати на події, що відбуваються. Як справедливо затверджує відомий американський іміджмейкер Ліліан Браун, бізнесмен і преса потрібні один одному. Діловій людині засоби масової інформації необхідні, якщо треба швидко поширити точні відомості, рекламу, привернути увагу до фірми, вплинути на партнерів або колег, пояснити свою точку зору. Крім того, інтерв'ю відіграє важливу роль у політичній і культурній сфері. Для того, щоб зробити талановите, захоплююче інтерв'ю необхідно не тільки одержати інформацію про його основні жанрові особливості, але й зрозуміти наскільки воно багатогранне; відчути всі тонкості підготовки до інтерв'ю, пов'язані з особливостями журналістської професії. У плані журналістської етики цей жанр досить небезпечний, «професіоналізм» ведучого найчастіше чреватий дуже неприємними наслідками для інтервьюємого. Неетичність в інтерв'ю може з'явитися в кожній зі своїх численних форм, починаючи зі звичайної невихованості, і кінчаючи чисто професійними «ляпами». Метою роботи є дослідити інтерв´ю як елемент репортажу.

Выводы:Інтерв'ю - це один з найважливіших моментів журналістської діяльності. І тому цілком природно, що підготовкою до нього можна розглядати спеціальні знання, навички, уміння. Досить актуальні для журналіста знання аудиторії: її структура, інтереси, потреби, інформаційний рівень. Установки. Стереотипи. При цьому особливо важливо мати чітке подання про «свою» аудиторію. Її узагальнений образ нерідко присутній у свідомості журналіста в інтерв'ю. Нарешті особливе питання представляє спеціалізація журналіста. Чи потрібна інтерв'юерові спеціалізація, удосконалювання знань у якійсь області. … На це питання немає однозначної відповіді. Одні журналісти говорять, що «Не завжди. Іноді ми розмовляємо з людьми в кадрі не для одержання інформації, а для передачі настрою. Хто така людина на вулиці? Може бути, спортсмен, інженер, мер Венеції. Це економіка або політика? Як отут говорити про спеціалізацію - це журналістська робота. Але більшість журналістів, опитаних із проблем інтерв'ю, висловилися за необхідність спеціалізації, із причин такого роду: вище протиставлялося інтерв'ю для одержання інформації й для передачі настрою (останнє теж можна віднести до одержання інформації, тільки про настрій), тому суть цього зауваження зводиться до того ж. Що журналіст може не мати спеціального знання, яких необхідно в тій або іншій ситуації. Такі випадки рідкі. Коли журналіста цікавить не спеціальність, а психологія співрозмовника, необхідне знання тих життєвих умов, які цю психологію створюють. Я гадаю, що журналістові, у порівнянні з фахівцем, потрібні знання іншої якості, більше широкі, на підставі яких він би міг помітити зміни, появу нового, тенденцію розвитку, що відбуваються в даній області, розуміти психологію працюючих у ній людей, але в теж час, журналіста не повинні називати дилетантом. Тобто скачущего галопом по Европам. Багато дослідників, що освоюють для своїх професійних потреб методику глибокого інтерв'ю, визнають, що інтерв'ювання виявляється більше важкою справою, ніж вони спочатку припускали. Їх можна зрозуміти. Робота інтерв'юера вимагає постійної концентрації уваги й швидкої реакції. Інтерв'юер повинен правильно розуміти респондента, стежити безупинно за ходом його думки й одночасно фокусувати бесіду на проблемі дослідження. Все це вимагає майстерності, навичок і дотримання методичних принципів інтерв'ювання. Методичні принципи ведення інтерв'ю спрацьовувалися й рефлексувались декількома поколіннями дослідників. Цей процес і зараз не стоїть на місці: придумуються нові способи й у той же час відмирають старі - несумісні з новою епохою.

Литература:1. Закон України від 11.07.2001 р. "Про внесення змін до Закону України "Про авторське право і суміжні права" // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 43. – Ст. 214. 2. Закон України від 21.12.1993 р. "Про телебачення і радіомовлення" // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43. 3. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 2–26. 4. Закон України від 23.09.1997 р. "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 302. 5. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради . – 2003. – № 51. – Ст. 731. 6. Аграновский В. Вторая древнейшая. Беседы о журналистике. M., 1999. 7. Афанасьєва К. Плагіат у діяльності засобів масової інформації // Інтелектуальна власність. – 2004. – № 3. 8. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М., 1979. С. 185. 9. Бродский Иосиф. Большая книга интервью. М., 2000. 10. Вакуров В.Н. и др. Стилистика газетных жанров. СПб., 1997. С. 12. 11. Владимиров В. Современная журналистика. – М., 2000 12. Газетные жанры. М., 1971. 13. Гейко Ю., Кучер Ст. Кинопланетянин // Комсомольская правда. 1994. 16 и 23 сент. 14. Голанова Е.И. Публичный диалог вчера и сегодня… С. 254. 15. Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах / Редколегія: д-р філол. наук, проф. В. Й. Здоровега (голова) і інші. – Л.: Вища школа, Вид-во при Львів. ун-ті, 1974. – 295 с. 16. Дахно І. І. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 200 с. 17. Жанры советской газеты. М., 1972. 18. Звернення ІМІ до українських журналістів та медіа-юристів від 16.10.2003 р. // www.imi.org.ua/?id=read&n=2767&cy=2003. 19. Информационные жанры газетной публицистики. М., 1986. 20. Коньков В.И. Речевая структура газетного текста. М., 1997. С. 11-12. 21. Краткий юридический справочник журналиста. М., 1997. 22. Кузнецов Г. Так работают журналисты. М., 2000. 23. Кузнецов Г. ТВ-журналист. М., 1980. 24. Лазутина Г. Основы творческой деятельности журналиста. М., 2000. 25. Лазутина Г. Профессиональная этика журналиста. М., 1999. 26. Лукіна М.М. Технология интервью. –М.: Аспект Пресс, 2003. - 191 с. 27. Майданова Л.М. Стилистические особенности газетных жанров. С. 53. 28. Майданова Л.М. Стилистические особенности газетных жанров. Свердловск, 1987. 29. Майерс Д. Социальная психология. СПб., 2000. 30. Мастерство журналиста / Под ред. В. М. Горохова и В. Д. Пельта. М., 1977. 31. Метод и жанр: диалектика взаимодействия // Методы журналистского творчества. М.. 1982 32. Методы журналистского творчества. М., 1982. 33. Михайлин І.Л. Основи журналістики: Підручник. – К.:ЦУЛ, 2002 Муратов С. Диалог // Телевизионное общение в кадре и за кадром. М., 1983. 34. Муратов С. Нравственные принципы тележурналистики. М., 1994. 35. Муратов С. ТВ — эволюция нетерпимости. М., 2001. 36. Основы творческой деятельности журналиста/ Под ред. С. Г. Корконосенко. СПб., 2000. 37. Отт У. Вопрос + ответ = интервью. М., 1991. 38. Профессиональная этика журналистов // Документы и справочные материалы. М., 1999. Т. 1. 39. Рабочая книга редактора районной газеты. М., 1988. 40. Радиожурналистика. М., 2000. 41. Реснянская Л. Двусторонняя коммуникация: методика организации общественного диалога. М., 2001. 42. Різун В. В. Основи журналістики у відповідях і заувагах / Київський нац. університет імені Тараса Шевченка. – К., 2004. – 80 с.