Вступление:Серед низки наук, якими наповнюється духовне надбання людства, особливе місце займає наука про мислення – логіка. Логіка зародилася в контексті філософії, з якою й досі перебуває в тісному зв’язку, хоч і формально виділилася в окрему науку, входячи в методологічну спорідненість з математикою і лінгвістикою. Логіка вивчає мислення як таке, тобто мислення як окремо взятий предмет дослідження, без його ролі в пізнавальному процесі та взаємин з іншими дійсностями.
Логічні закони і методи відіграють важливу роль в юридичній теорії та практиці. Адже для юридичної діяльності характерною є інтелектуальна взаємодія, яка полягає в дискусії осіб, залучених до процесу обговорення та вирішення правових питань, проблем правового пізнання, встановлення істини, її реалізації. Підвалиною юридичної діяльності постає такий принцип логіки, як обґрунтованість, адже всі рішення правника повинні бути строго доказові та чітко аргументовані.
Для того, щоб фахівець правильно обрав потрібну норму, він повинен володіти спеціальними знаннями і певною культурою аналітичного мислення. На тісному зв’язку логіки та права наголошували віддавна. До наук, обов’язкових для середньовічних юристів, належали логіка, граматика і риторика. Логіка навчала мислити, розуміти опонента та дискутувати, граматика – правильно говорити й писати, а риторика – витончено висловлювати власні думки. Тому актуальним є з’ясування основних етапів становлення логіки як науки як у всьому світі, так і в Україні.
Метою нашої роботи є теоретичне узагальнення особливостей та етапів розвитку логіки від найдавніших часів до сьогодення.