Функції Парламенту України.

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАРЛАМЕНТУ 5 1.1. Сутність та ознаки парламенту 5 1.2. Функції парламенту 9 РОЗДІЛ 2. ПАРЛАМЕНТ УКРАЇНИ ЯК ОРГАН ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ 14 2.1. Правовий статус парламенту України як єдиного органу законодавчої влади 14 2.2. Функціональне призначення Верховної Ради України 17 РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРЛАМЕНТУ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ 24 3.1. Проблеми функціонування Верховної Ради України на сучасному етапі 24 3.2. Вдосконалення напрямів діяльності Верховної Ради України в умовах євроінтеграції 29 ВИСНОВКИ 34 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 38  

Вступление:Актуальність теми. Правова держава передбачає існування державної влади, яка побудована за принципом поділу її на законодавчу, виконавчу та судову гілки. Ключова роль у організації та здійсненні влади в державі відводиться законодавчій гілці влади, яка представлена в Україні парламентом – Верховною Радою України. Саме демокра¬тичний розвиток, стабільність та якісна реалізація функцій парламентом України є визначальним фактором переформатування українського суспільства та держави, векторів її розвитку та інтеграції у європейський простір. Актуальність обраної теми також підкреслюється тим, що внаслідок подій Революції Гідності розпочався новий етап у розвитку українського парламентаризму, пов’язаний з поверненням до парламентсько-президентської форми державного правління. На сучасному етапі важливим є посилення ефективності діяльності парламенту України, адже реалізуючи функцію творення законів, які повинні відповідати потребам суспільного розвитку держави, Верховна Рада України виступає центральним суб’єктом здійснення законодавчої влади в Україні, якому надаються найсуттєвіші повноваження в реалізації законотворчої функції. Мета роботи полягає в проведенні дослідження сутності та функціонального призначення парламенту України. Для досягнення поставленої мети передбачається виконання таких завдань: ? з’ясувати сутність та ознаки парламенту як органу законодавчої влади; ? провести аналіз поняття функцій парламенту та окреслити їхній зміст; ? визначити правовий статус Верховної Ради України як органу законодавчої влади; ? проаналізувати функції Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади в Україні; ? визначити проблеми функціонування Верховної Ради України на сучасному етапі; ? запропонувати шляхи вдосконалення напрямів діяльності Верховної Ради України в умовах євроінтеграції. Об’єктом дослідження є парламент України – Верховна Рада України. Предметом дослідження є функціональне призначення парламенту України – Верховної Ради України. Інформаційна база дослідження. Під час проведення нашого дослідження були використані нормативно-правові акти, які регулюють правовий статус та діяльність парламенту, а також праці таких науковців, як Д. І. Артемчук, А. І. Георгіца, О. В. Красногор, Ю. Ю. Лихач, С. М. Мельничук, Я. М. Назаренко, К. О. Осадчук, В. Ф. Погорілко, I. В. Процюк та ін.    

Выводы:Отже, підсумовуючи наведене вище, можна зробити наступні висновки. Встановлено, що парламент є органом, який реалізує законодавчу владу в державі. Законодавча влада являє собою одну з гілок (галузей) державної влади і характеризується як відособлена структура в механізмі здійснення державної влади, наділена сукупністю державно-владних повноважень, які реалізуються самостійними державними органами. Парламент виступає суб’єктом законодавчої влади та може бути однопалатним або двопалатним. Як орган законодавчої влади парламент характеризується такими ознаками, як: представницький характер, неможливість делегування законодавчої влади, обов’язок оприлюднення законів. В Україні законодавча влада здійснюється єдиним законодавчим органом – Верховною радою України відповідно до визначених в Конституції України повноважень з метою ухвалення законів та інших нормативно-правових актів на підставі співробітництва та координації з іншими гілками влади на основі системи стримувань та противаг. Як єдиний орган законодавчої влади в Україні Верховна Рада України являє собою загальнонаціональний постійно діючий, колегіальний, виборний однопалатний орган, який здійснює представництво інтересів народу України в межах і у порядку, визначених Конституцією та законами України. Функції парламенту полягають у здійсненні основних напрямів його діяльності. У сучасних державах функції парламентів згруповуються до таких, як: законодавчі, представницькі, контрольні та функція участі у формуванні інших органів держави. Пріоритетна роль у здійсненні парламентом своїх повноважень надається законотворчій функції, сутність якої відображає природу цього органу як єдиного органу законодавчої влади. Саме через здійснення законотворчої функції відображається основне функціональне призначення парламенту: прийняття законів, їх скасування, внесення до них змін та доповнень. Відповідно до положень Конституції України, функціональне призначення Верховної Ради України полягає у здійсненні законодавствування, залученні до процесу формування інших органів; здійсненні парламентського контролю, представництві народу; здійсненні бюджетних, установчих та квазісудових завдань. Функції Верховної Ради України поділяються на основні та похідні. До основних функцій відносяться законодавча, установча, контрольна, зовнішньополітична, оборонна. Похідні функції в свою чергу поділяються на: 1) внутрішні – політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна; 2) зовнішні – зовнішньополітична, зовнішньоекономічна, оборонна. Функції парламенту перебувають у взаємозв’язку, саме у процесі діяльності розкривається зміст окремих функцій парламенту та їх особливості. Усі функції парламенту тісно взаємопов’язані між собою і в сукупності становлять цілісну систему, якою визначається єдність мети та завдань діяльності Верховної Ради України. Негативний баланс довіри до Верховної Ради України зумовлений рядом проблемних аспектів діяльності парламенту, до яких відносяться: 1) неефективність здійснення Верховною Радою України покладених функцій; 2) неналежний рівень комунікації як на внутрішньому(між структурними підрозділами), так і зовнішньому рівні (між інституцією та громадянським суспільством); 3) гальмування процесів парламентської реформи; 4) зміщений фокус підвищеної уваги українського інформаційного простору з фахового обговорення парламентських процесів на другорядні аспекти. На сучасному етапі в умовах євроінтеграційного розвитку Україна має базову передумову для формування довіри до парламенту, оскільки в рамках проведення парламентської реформи посиленню комунікаційної спроможності інституції відводиться важлива роль. Серед основних стратегічний документів відновлення довіри до парламенту та створення його позитивного іміджу серед громадян, ЗМІ та на міжнародному рівні є Комунікаційна стратегія Верховної Ради України на 2017-2021 роки. Відповідно до представленої стратегії відновлення довіри до Верховної Ради України пріоритетними шляхами підвищення довіри до Верховної Ради України на даному етапі виступають: 1) розвиток моделі партнерського діалогу у механізмі відносин між владою та суспільством, що передбачає підвищення ефективності влади, її здатності консолідувати суспільство у вирішенні проблем його розвитку; 2) активізація проведення парламентської реформи та підвищення ефективності роботи даної інституції; 3) впровадження найкращих світових стандартів функціонування парламенту в український вимір; 4) налагодження механізму комунікації між Верховною Радою України та громадською аудиторією, представниками МІ та громадянського суспільства; 5) розробка, впровадження та ефективне виконання правил етичної поведінки народних депутатів, а також посилення відповідальності за недотримання встановлених норм. Варто зазначити, що вдосконалення діяльності парламенту на сучасному етапі вимагає уникнення популістських заяв та конкретних дій з боку народних депутатів, що повинні відображати належний рівень політичної культури та професійної етики, уникнення непарламентської лексики та непарламентських засобів вирішення спорів, виконання депутатами своїх професійних обов’язків. Що стосується внутрішніх завдань, то необхідно посилити законодавчу роботу в напрямку прийняття нормативних актів, які спрямовані на розвиток соціально-економічної сфери. Лише дієвість, ефективність роботи парламенту та його підзвітність суспільству є запорукою підвищення ефективності діяльності Верховної Ради України.      

Литература:1. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради. 1996. № 30. Ст. 141. 2. Про всеукраїнський референдум : Закон України від 6.11.2012 № 5475-VI. Відомості Верховної Ради. 2013. № 44–45. Ст. 2336. 3. Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України : Постанова Верховної Ради України від 17.03.2016 № 1035-VIII. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1035-19 (15.11.2019). 4. Бесчасний В. М., Філонов О. В., Суботін В. М. Конституційне державне право зарубіжних країн : навчальний посібник. К. : Знання, 2008. 467 с. 5. Кравченко В. В. Конституційне право України : навчальний посібник. К. : Атіка, 2014. 512 с. 6. Майданник О. О. Контрольна функція парламенту України: теорія та практика реалізації : монографія. Частина перша: Загальна теорія контрольної функції Верховної Ради України. К. : Алерта, 2014. 206 с. 7. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник. Київ : Правова єдність, 2017. 525 с. 8. Шемшученко Ю. С. Великий енциклопедичний юридичний словник. К. : Юридична думка, 2012. 1020 с. 9. Артемчук Д. Законодателная власть: два аспекта правопонимания. Legea ?i via?a. 2014. № 6/3. С. 6–9. 10. Георгіца А. Законодавча влада: поняття, правова природа, місце і роль у системі органів публічної влади. Право України. 2009. № 11. С. 100–116. 11. Красногор О. В. Верховна Рада України: конституційно-правові засади функціонування та діяльність. Наукові праці МАУП. 2015. Вип. 1. С. 130–135. 12. Лихач Ю. Ю. Реалізація парламентської реформи в Україні в умовах європейської інтеграції. Теорія та практика державного управління. 2018. №2. C. 193–199. 13. Ладиченко В. В. Теоретико-правові засади поділу влади : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень». Київ, 1998. 18 с. 14. Мельничук С. М. Законодавча дiяльнiсть як правова форма здiйснення функцiй держави. Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. 2016. № 6. С. 20–25. 15. Назаренко Я. М. Поняття «функції Верховної Ради України» як загальноправової категорії. Форум права. 2010. № 4. С. 654–659. 16. Омельченко Н. Л. Конституційно-правові основи здійснення законодавчої функції Верховної Ради України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 «Конституційне право, муніципальне право». Київ, 2011. 18 с. 17. Осадчук К. О. Державна влада та її поділ: до перспектив виділення нетипових гілок влади. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2014. Вип. 29(1). С. 96–100. 18. Погорілко В. Ф., Приходько Х. В. Філософсько-правовий аспект представницької функції парламенту. Вісник Запорізького державного університету. Серія : Юридичні науки. 2013. № 1. С. 1–5. 19. Приходько Х. В. Представницька функція Верховної Ради – парламенту України : автореф. дис. … канд. юрид наук : 12.00.02 «Конституційне право, муніципальне право». Київ, 2004. 20 с. 20. Процюк I. В. Поділ державної влади в розрізі його головних аспектів. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2015. № 34. С. 36–40. 21. Пустовіт Ж. М. Поняття, сутність та зміст функцій Верховної Ради України. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2012. № 11. С. 18–23. 22. Словська І. Законодавча влада: тлумачення дефініції та суб’єкти. Юридична Україна. 2011. № 3. С. 33–38. 23. Доповідь та Дорожня карта щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України. Європейський парламент. 74 с. URL: http://www.europarl.europa.eu/resources/library/media/20160301RES16508/20160301RES16508.pdf (дата звернення: 15.11.2019). 24. Достижения и провалы Верховной Рады восьмого созыва. URL: https://nv.ua/ukraine/politics/dostizheniya-i-provaly-verhovnoy-rady-vosmogo-sozyva-50031736.html (дата звернення: 15.11.2019). 25. Здобутки та провали Верховної Ради восьмого скликання. URL: https://p.dw.com/p/3Lw8v (дата звернення: 15.11.2019). 26. Комунікаційна стратегія Верховної Ради України на 2017-2021роки. URL: https://iportal.rada.gov.ua/uploads/documents/44841.pdf (дата звернення: 15.11.2019). 27. Меморандум про взаєморозуміння між Верховною Радою України та Європейським парламентом про спільні рамки парламентської підтримки та підвищення інституційної спроможності. Меморандум від 3 лип. 2015 року. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/n0002001-15 (дата звернення: 15.11.2019). 28. Нова Верховна Рада: 8,5% – юристи та адвокати. URL: http://yur-gazeta.com/golovna/nova-verhovna-rada-85--yuristi-ta-advokati.html (дата звернення: 16.11.2019). 29. Політичний аналіз тижня 15–22 липня 2019 року. URL: http://www.pravo.org.ua/ua/news/20873830-politichniy-analiz-tigenya-1522-lipnya-2019-roku (дата звернення: 16.11.2019). 30. Політологи назвали основні завдання для Верховної Ради 9-го скликання. URL: https://glavcom.ua/country/politics/politologi-nazvali-osnovni-zavdannya-dlya-verhovnoji-radi-9-go-sklikannya-621009.html (дата звернення: 16.11.2019). 31. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Прези¬дента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конститу¬ції України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) від 16.04.2008 року № 6-рп/2008. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/ru/v015p710-00 (дата звернення: 16.11.2019). 32. Савчук О. Форми парламентського контролю в країнах Європейського Союзу. URL: http://euinfocenter.rada.gov.ua/uploads/documents/28 (дата звернення: 16.11.2019). 33. Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка : веб-сайт. URL: http://www.uisr.org.ua (дата звернення: 16.11.2019).