Выводы:У магістерській роботі наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення теоретико-правових завдань з удосконалення вітчизняного законодавства щодо захисту прав суб’єктів господарської діяльності на такі об’єкти інтелектувальної власності, як торговельні марки, доменні імена, географічні позначення та комерційну таємницу в умовах сьогодення. Під впливом міжнародних стандартів, зарубіжного досвіду, провідних наукових концепцій та емпіричних даних, у магістерській роботі було сформовано низку положень, спрямованих на досягнення поставленої в роботі мети, зокрема, встановлено:
1. Положення ЦК України містять деталізоване та достатнє для розуміння визначення право інтелектуальної власності. Водночас, положення ЦК України закріпити досить широке коло об’єктів інтелектуальної власності.
2.Особливості становлення права інтелектуальної власності в Україні зумовлені наявним у той чи інший час правовим становищем, яке сприяло формуванню тих чи інших правових норм. С?сте?у основн?x джеpе? за?онодавства У?pаїн? наразі утвоpюють Конст?туція У?pаїн?, ?оде?с?, за?он? та ?іжнаpодні договоp? У?pаїн?.
3.Пpа?т??а застосування націона?ьного за?онодавства у сфері інтелектуальної власності містить наступні проблеми: 1) супеpеч??вість деяких положень ЦК України та спеціа?ьн?x за?онів, що pегу?юють сфеpу інте?е?туа?ьної в?асності, я?і й досі неузгодженні ?іж собою, а та?ож багатьоx інш?x га?узев?x за?онів, у я??x щонай?енше понятійн?й апаpат суттєво pізн?ться; 2) з?овж?вання, я?і в?н??ають в pезу?ьтаті за?онодавчої неузгодженості. Ці та інші недо?і?? сучасного націона?ьного за?онодавства у сфеpі інте?е?туа?ьної в?асності спону?ають до його с?сте?ат?зації, ос?і?ь?? без на?ежного впоpяд?ування за?онодавчого ?ас?ву ш?яxо? с?сте?ат?зації ?оp?стуват?сь н?? дос?ть важ?о, я?що взят? ще й до уваг? ?і?ь?ість за?онів, я?а щоpо?у збі?ьшується, і зpостають тpуднощі під час їx в??оp?стання. Тому пp?ведення вітч?зняного за?онодавства, у т. ч. у сфеpі інте?е?туа?ьної в?асності, у в?г?яд фун?ціонуючої с?сте??, доступної та зpозу?і?ої насе?енню спp?ят??е не ті?ь?? підв?щенню ефе?т?вності і пpавового pегу?ювання, а?е й з?іцненню за?онності, підв?щенню pівня пpавового в?xовання, юp?д?чній ?у?ьтуpі суспі?ьства, ?ож??вості бі?ьш я?існо та повноцінно заx?щат? свої пpава, гаpантовані Конст?туцією У?pаїни.
4. На сьогодні система органів державного управління у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні складається з наступних суб’єктів: 1) Український Інститут промислової власності; 2) Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав; 3) Національний офіс інтелектуальної власності; 4) Державна інноваційна фінансово-кредитна установа. Повноваження вище вказаних органів не дублюються та є різноманітними.
5. Встановлено, що права на торговельні марки є абсолютними виключними суб’єктивними правами: їх володілець має право використовувати цю марку, а також виключне право перешкоджати, забороняти чи дозволяти використовувати цю марку іншим особам і ніхто інший не може їх використовувати без дозволу. Тому суть права на її використання полягає у можливості необмеженого комерційного використання для позначення товарів чи послуг, що виробляються і реалізуються чи надаються.
6. Способами захисту суб’єктів господарської діяльності на такі об’єкти інтелектувальної власності, як торговельні марки, доменні імена, географічні позначення та комерційну таємницу є юрисдикційний, неюрисдикційний та досудовий. Юрисдикційний захист здійснюється у судовому порядку та іншими уповноваженими на те державними органами. Цей спосіб захисту прав полягає в тому, що у випадку порушення прав суб’єкт, якому вони належать, звертається до належного державного органу за їх захистом, який у разі необхідності надає такий захист. Неюрисдикційний спосіб захисту прав на торговельні марки характеризується тим, що це позасудовий захист, який здійснюється особою, права якої порушено, самостійно, але в межах закону шляхом звернення до порушника з метою добровільного врегулювання ситуації щодо порушення. Ще одним способом захисту прав на торговельну марку у міжнародній практиці можна визнати досудовий спосіб, який здійснюється особою, права на торговельну марку якої порушено, без звернення до суду та інших державних органів, тобто самостійно. Досудове звернення за захистом прав на торговельні марки може сприяти досягненню бажаної мети – врегулювання відповідного конфлікту стосовно марки без необхідності звернення до жодного юрисдикційного органу. У противному випадку власник прав на торговельні марки може невідкладно звернутися до будь-якого юрисдикційного органу (суду, митниці, правоохоронних органів тощо) за захистом своїх прав.
7. З врахуванням досвіду роботи органів зарубіжних держав, для забезпечення єдності патентування, реєстраційних процедур щодо об’єктів промислової власності пропонується розробити та прийняти Патентний кодекс України як кодекс процесуального права. Він повинен замінити процесуальні за своїм спрямуванням норми у спеціальних законах та надати більш високий ранг норма, спеціальним правилам про патентування чи реєстрацію прав на об’єкти промислової власності та видачі охоронних документів.
8. Аналіз правозастосовчої практики дає можливість дійти висновків, що захист доменних імен через відсутність є неоднозначим: можна знайти судові рішення, які обґрунтовують протилежні позиції, тому без чіткого законодавства проблема правозастосування не вирішиться. Тому пропонуємо змінити законодавство України, надавши доменному імені особливий правовий режим, не пов’язаний зі знаком для товарів та послуг, а як самостійного об’єкта, який існує в мережі Інтернет. Необхідне прийняття окремого нормативно-правового акта, який би врегулював охорону доменного імені як окремого об’єкта права промислової власності, що є засобом індивідуалізації. Зокрема, вважаємо за доцільне роз¬робити та прийняти зміни до ЦК України, зокрема прийняти ст. 420 ЦК України у наступній редакції:
1. До об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:
? літературні та художні твори;
? комп’ютерні програми;
? компіляції даних (бази даних);
? виконання;
? фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
? наукові відкриття;
? винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
? компонування напівпровідникових виробів;
? раціоналізаторські пропозиції;
? сорти рослин, породи тварин;
? комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
? комерційні таємниці;
? доменні імена».
Пропонуємо також до¬повнити Книгу четверту ЦК України главою «Доменні імена», де доцільно врегулювати пра¬вові аспекти виникнення права на до¬менні імена, зміст прав володільців доменних імен та ін.
9. Виявлені проблеми правового регулювання. Встановлено, що Національне законодавство в цілому повною мірою регулює процедуру правової охорони географічних значень зазначень для товарів і послуг на рівні, що відповідає міжнародними вимогам, зокрема вимогам Європейського Союзу. Вважаємо, що необхідно виділити певні особливості у сфері правової охорони географічних зазначень за законодавством України, а саме: 1) ЦК України визнає лише географічне зазначення об’єктом права інтелектуальної власності, тоді як за Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» до кваліфікованих зазначень походження відносить географічне зазначення та назву місця походження товарів; 2) відсутність окремого закону України у сфері регулювання охорони географічних зазначень, відповідно норми даного питання регулюються у контексті з іншими правами інтелектуальної власності; 3) ЦК України передбачається охорона географічних не лише товарів, але й послуг на відміну від Європейського законодавства; 4) за законодавством України щодо правової охорони географічних зазначень право на використання та право на розпорядження географічними зазначеннями не може належати одній особі; 5) відповідно до вітчизняного законодавства стосовно охорони права на географічні зазначення, суб’єктом права на використання географічного зазначення не може бути будь-яка фізична або юридична особа, а відповідно суб’єкт права на географічні зазначення повинен виробляти спеціальні товари, обумовлені властивостями певної місцевості та розташовуються в її межах, що і становить певну особливість в регулюванні охорони географічних зазначень. Чітке визначення суб’єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення має теоретичне та практичне значення, тому досить важливим є на законодавчому рівні визначити перелік кола суб’єктів права інтелектуальної власності на географічні зазначення та закріпити його у положеннях ЦК України. Тому пропонується запровадити окремий закон, що регулював би питання охорони географічних зазначень, наприклад Закон України «Про охорону прав на географічні зазначення», в якому б зазначалися вищенаведені положення щодо географічних зазначень.
10. Виявлено особливості комерційної таємниці: 1) полягає в тому, що вона не піддається офіційній реєстрації; 2) має конфіденційний характер. Специфіка правового режиму комерційної таємниці в порівнянні з режимами інших об’єктів права інтелектуальної власності проявляється в тому, що можливість використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків, комерційних (фірмових) найменувань, торговельних марок обумовлена наявністю юридичної монополії: охоронного документа (патенту, свідоцтва). Саме цей документ окреслює можливі межі «панування» господарюючого суб’єкта над об’єктом права інтелектуальної власності. Відносно ж комерційної таємниці об’єктивно не існує можливості видачі такого документа. Пропонується прийняти спеціальний Закон України «Про комерційну концесію», в якому визначити понятійний апарат, ознаки та способи захисту від неправомірних зловживань. Це сприятимеме більшому захисту зловживань на практиці.
11. Встановлено, що у рамках юрисдикційної форми захисту можна виділити адміністративний порядок захисту права на комерційну таємницю. Так само існує і неюрисдикційна форма захисту, що охоплює собою дії суб’єкта господарювання щодо захисту його права на комерційну таємницю, які вчиняються ним самостійно, без звернення за допомогою до державних або іншим компетентним органам. Практика застосування свідчить, що наслідки захситу законодавства у сфері порушення прав інтелектуальної власності можуть призвести до настання цивільної, адміністративної, кримінальної відповідальності, а також спричинити штрафні санкції. При цьому, зміст майнових прав інтелектуальної власності дозволяє говорити про доцільність переважання категорії «цивільно-правова відповідальність» над іншими видами юридичної відповідальності у цій сфері. За таких умов, на нашу думку, на сьогодні надзвичайно важливо заохочувати суб’єктів господарювання впроваджувати та підтримувати ефективні програми з дотримання правил продажу, призначених для запобігання порушень та застосовуваних як система раннього попередження в разі виникнення помилок. Це можуть бути окремі програми прийняті на рівні Антимонопольного комітету України.
12. Практика зарубіжних країн вказує на те, що укладення угод про неконкуренцію дійсно є належним та дієвим механізмом у боротьбі з нечесними проявами конкуренції та від неправомірного використання відомостей, що складають комерційну таємницю. Таким чином, з метою встановлення механізмів захисту роботодавця від незаконного розголошення комерційної таємниці, необхідно перейняти іноземний досвід законодавчого регулювання особливостей договору про неконкуренцію. Щоб запобігти існуючим зловживанням комерційною таємницею, пропонуємо запровадити підписання суб’єктами господарювання договору про нерозголошення відповідної інформації, одержаної в документі про переддоговірне розкриття інформації. Водночас вважаємо за доцільне прийняти спеціальний Закон України «Про комерційну концесію», в якому визначити понятійний апарат, ознаки та способи захисту від неправомірних зловживань. Це, на нашу думку, сприятимеме більшому захисту таких зловживань на практиці.