Методологічні засади структуралізму

Содержание:ВСТУП 3 1. ПОНЯТТЯ ТА ДЖЕРЕЛА СТРУКТУРАЛІЗМУ 4 2. СТРУКТУРНА АНТРОПОЛОГІЯ КЛОДА ЛЕВІ-СТРОСА 7 3. СТРУКТУРНИЙ ПСИХОАНАЛІЗ ЖАКА ЛАКАНА 11 4. МОВА ЯК ПОРОДЖЕННЯ СЕНСУ У ФІЛОСОФІЇ РОЛАНА БАРТА 13 ВИСНОВКИ 17 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 18  

Вступление:У 50–60-х роках ХХ ст. серед французьких інтелектуалів (переважно – гуманітаріїв) поширився рух, який одержав назву «структуралізм». Латинський іменник structura походить від дієслова struere (складати, будувати) і може бути перекладений як «устрій» чи «склад». В основу структуралізму покладена холістська за своєю суттю ідея про логічну перевагу (первинність) цілого щодо його частин, теза про те, що об’єкт має досліджується як система, і при цьому увага має приділятися не стільки елементам, частинам, скільки відношенням, зв’язкам, котрі їх з’єднують, сполучають, а зрештою, на думку структуралістів, і утворюють. Предметом структуралістських досліджень стали соціальні й культурні явища, які розглядалися, насамперед, крізь призму мови. Назагал структуралісти керувалися позитивістськими мотивами, прагнули звільнитися від панування філософії, котра доти розглядалася як основа гуманітарного знання. Так структуралізм постає у формі теорії або методу, але свідомо уникає філософських узагальнень. Іншим важливим мотивом структуралістів було переважання синхронічного над діахронічним, ієрархічного над історичним – їх цікавили постійно відтворювані (інваріантні) схеми людської діяльності, культурні механізми, соціальні зв’язки та порівняння їх у різних культурах і соціумах, але не історичний розвиток суспільства. Назва «структуралізм» зазвичай асоціюється з працями таких французьких мислителів як Клод Леві-Строс (1908–2009), Жак Лакан (1901–1981), Ролан Барт (1915–1980).  

Выводы:На думку структуралістів, будь-яка культурна чи соціальна система обіперта на незмінний (позаісторичний) логічний каркас, який її визначає і виразові якого вона слугує, а «історичний розвиток», точніше те, що ми таким вважаємо, насправді є лише рухом та взаємоперетворенням виражальних засобів чи втілень зазначеної основоположної структури. Утім, наприкінці 60-х років ХХ століття стає очевидним, що мисленнєві конструкції та схеми, утворені, переважно, на підставі розгляду примітивних культурних спільнот (знаковою, найбільш показовою для структуралізму до сьогодні залишається постать К. Леві-Строса) виявляються не адекватними (не сумірними, не відповідними) для західного суспільства другої половини ХХ століття. Численні соціальні (переважно молодіжні) рухи, що брали на озброєння ліві гасла на кшталт троцькістської «перманентної революції», у парадоксальний спосіб формулювали ідею про те, що мінливість складає саму основу сучасного суспільного устрою, натомість, будь-яка форма (сталість) несамопідставна, а лише вдає себе такою, і, прагнучи спинити потік змін, намагається утримати і ствердити себе, зокрема шляхом ідеологічного самообґрунтування. Структуралізм почав сприйматися саме як вираз цієї останньої тенденції. «Гаслом доби» для французьких інтелектуалів стало графіті «Структури не виходять на вулиці!», що з’явилося на паризьких стінах 1968 року.  

Литература:1. Бокарева О. Б. Структурализм в европейской философии ХХ века. Международный журнал гуманитарных и естественных наук. Философские науки. 2018. Вып. 12–1. С. 162–165. 2. Ірдинєнко К. О. Теоретична позиція Ролана Барта в контексті французької естетики: 50–70-ті роки ХХ століття. Культура і сучасність. 2013. № 2. С. 35–40. 3. Куцепал С. В. Політичний міф: версія Ролана Барта. Гілея : науковий вісник. 2016. Вип. 112. С. 109–111. 4. Куць О. Етнологічний структуралізм Клода Леві-Строса. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія : Зб. наукових праць. 2007. № 15 (28). С. 128–134. 5. Повторева С. Передумови та історичні етапи структурного підходу. Вісник національного університету «Львівська політехніка». 2007. № 578. С. 35–42. 6. Сайтарли І. А. Структуралістський зворот у соціальних теоріях ХХ ст. Культурологічний вісник. 2015. Вип. 34. С. 86–92. 7. Чуйко Н. Аналіз методу структуралізму в контексті когітологічних студій. Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. 2015. Вип. 754–755. С. 20–27. 8. Ярошовець В. І. Структуралізм Леві Стросса: його особливості, переваги та недоліки. Філософія спілкування : Філософія, Психологія, Соціальна комунікація. 2015. № 8. С. 142–152.