Антоніми в українських приказках та в прислів’ях

Содержание:ВСТУП 3 Розділ I Протилежність: форма і зміст. 6 1.1. Трактування значення «антонімії» с погляду філології 6 1.2. Антонімія, її використання у лексиці. 8 Висновки до розділу І 11 Розділ ІІ. Дослідження прислів'їв і приказок в літературі, що відображають антонімічні паремії 13 2.1. Прислів’я і приказки — енциклопедія народного життя як яскравий приклад вивчення антонімів. 13 2.2. Використовування антонімічних пар в прислів’ях і приказках В.І. Даль «Прислів'я російського народу» розділи: «Добро – милість – зло», «Батьківщина – чужина», «Друг – недруг», «Робота – неробство». 17 Висновок до ІІ розділу. 21 Розділ ІІІ. Практичні аспекти вивчення засобів вираження категорії «протилежність», а саме антоніми . 21 3.1. Розробки фрагментів уроків за темою «протилежність». 21 3.2. Фрагмент уроку вивчення антонімів з використанням усної народної творчості. 24 Висновок. 28 Література. 30 Додаток 33

Вступление:Народна творчість є виявом генія трудового народу, який створив неперевершені казки, чудові пісні, іскрометні танці, прекрасні прислів'я і приказки. У фольклорі утверджується здорова народна мораль, висловлюється оптимістична впевненість у перемозі, розкривається історія країни з давніх час і я і до сьогодні. Неперевершеними є невеликі твори, у яких народ втілив народну мудрість і спостережливість. Це прислів'я і приказки - найдавніший жанр усної народної творчості. Саме з них ми довідуємось про природу, різні явища, рослинний тваринний світ, ремесла, працю, побутові прикмети, діяльність людини. Відомі збирачі фольклору, які укладали збірки прислів'їв і приказок це – Кл. Зінов'єв, В. Смирницький, Г. Ількович, О. Шиманський — Ілліч, М. Номис, П. Чубинський, І. Манжур, Б. Грінченко, М. Костомаров, довершене фундаментальне зібрання І. Франка. А ще ці фольклорні твори вийшли шеститомником під назвою «Галицько-руські, народні приповідки» До цього списку можна додати і ті, які виходили за межами України. Відомі зразки рукописних джерел, які й досі зберігаються у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені Максима Рильського. Не слід відкидати сучасні збірки, де зібрано новітній матеріал. Серед фольклористів XX ст. вивченням паремій займались А. Багмет, П. Попов, М.О. Рибникова, В. Андріанова-Перетц, Л. Скрипник, Д. Бондаренко та інші. Цілісним дослідженням жанру є монографія М. М. Пазяка «Українські прислів'я та приказки» К. 1984 та вступні статті до найповнішого тритомного академічного видання «Прислів’я та приказки», (К. Наукова думка 1989, 1990, 1991). Важко знайти у вітчизняній літературі письменника або діяча культури, який би не збирав прислів'їв, не захоплювався їх красою, не використовував цю багату народну скарбницю у своїх творах. Письменники — класики, що досконало володіли мистецтвом слова, високо цінували мудрість народу, його вміння коротко і влучно або яскраво, образно передавати думку. «Яка розкіш, який... смисл у кожному прислів'ї нашому! Яке золото!» — говорив О.С. Струмені самородного джерела народної поезії пробиваються в прислів'ях наших, де видно незвичайну повноту народного розуму, який зумів зробити знаряддям: іронію, насмішку, дотепність, влучність живописного споглядання», — таку характеристику народній мудрості давав М. В. Гоголь, М Горький підкреслював, що в простоті слова найбільша мудрість: прислів’я завжди короткі, а розуму й почуття вкладено в них на цілі книги. «Я дуже багато вчився на прислів’ях, — писав він, — інакше: на мисленні афоризмами» 2;331 «Зібрання народних прислів’їв, — писав І.Я. Франко — є надзвичайно цінним матеріалом для лінгвіста, який знайде в них багато архаїзмів, мовних зворотів, — синтаксичних взірців і найрізноманітніших тропів, порівнянь, елізій і т д. 7;11 Прислів’я та приказки як фольклорний жанр, органічно пов'язаний із живим мовленнями, як готові згустки думок ї спостережень активно функціонують і заслуговують на дальше різнопрофільне дослідження (мовознавче, соціологічне, філософське та ін.) Національний український фонд паремій у всіх його різновидах вивчався мало й принагідно. Часто висновки про те чи інше спрямування цього жанру робилися не на конкретному аналізі прислівного матеріалу, а багато аспектів, що могли б випливати з цього аналізу, аналізу, залишилися поза увагою дослідників. Дослідження внутрішньої форми паремії, їх семантики дає змогу проникнути в глибину народного мислення, народного способу сприйняття дійсності і відображення її образним словом. Якоюсь мірою це допомагає збагнути сам процес розщеплення значень слів, висловів, вироблення в них внутрішнього глибинного підтексту. Прислів'я оперують такими поняттями, як добро й зло, чесніть і безчестя, дружба і ворогування, правда й кривда, стверджують високу народну мораль. Звертаючи увагу на таке велике значення цих перлин народної мудрості, я вирішила провести власне дослідження. Працюючи, користувалася такими збірками як «Українські прислів'я, приказки та порівняння літературних пам'яток» М. М. Пазяка, «Прислів’я та приказки: природа та господарська діяльність людини» М.М. Пазяка, «Українські приказки, та прислів’я і таке інше» М. Номиса. Я намагалася простежити використання антонімів у прислів’ях та приказках, тому темою дослідження є використання антонімів у прислів’ях та приказках. Мета моєї роботи — це простежити їх використання у цих жанрах паремій, дати їх загальну характеристику, класифікувати і розділити на відповідні групи за використанням антонімів. При проводженні своєї роботи я користувалася описовими методами, мета якого це дати точний і новий опис мовних одиниць.

Выводы:З огляду теоретичних та практичних досліджень можна зробити висновок, що антонімами можуть бути визнані слова, що протипоставлені по самому загальному й істотному для їхнього значення семантичній ознаці. Як критерії виділення антонімів були висунуті наступні: можливість уживання слів у даному висловленні при протиставленні, однакова сфера лексичної сполученності. В процесі використання була виділена основна група антонімів які представляють слова, що позначають визначені якості, саме виділення яких можливе тільки як розчленовування даних якостей за допомогою протилежних один одному значень. Антонімічна противоставленість слів є в такому випадку конструктивно необхідної для них. Важливо відзначити, що кожна пара антонімів регулярно протиставляється в одному чи декількох типових контекстах. Окремі пари антонімів відрізняються і по кількості типових контекстів, у яких вони вживаються, і по частоті їхнього вживання в такому контексті. Регулярне вживання в складі антонімічних контекстів є основним лінгвістичним показником приналежності слова до антонімів. Другим показником антонімічности служить спільність лексичної сполученності в конфронтуючих один одному членів антонімічних пар. Для слів-антонімів характерна майже повний збіг сфер лексичної сполученності, що уможливлює їх регулярне спільне вживання в контекстах, що виражають протиставлення. Спільність сполучуваності двох антонімів часом усвідомлюється настільки чітко, що з'являється можливість використовувати слово в стійких сполученнях, у яких звичайно вживається лише його антонім. Підводячи підсумок розділу, можна сказати, що дослідження прикладів з народної творчості, підтвердило той факт, що антонімія дійсно є засобом вираження категорії «протилежність».. В даному дослідженні ми представили актуальний аспект сучасної лексикології української мови, а саме, проблему вживання прислів'їв і приказок в різних сферах анатомічних паремій. Вивчаючи і класифікуючи антоніми були розглянуті існуючі традиційні класифікації антонімів. Ґрунтуючись на аналізі даних словників української й російської мови, стилістичних і тямущих словників, збірок загальновживаних прислів'їв і приказок в українській й російській мовах, ми зробили наступні висновки: 1. Антоніми займають важливе місце в лексико- системі анатомічних пар у літературі. Вони широко відрекомендовані у анатомічних пареміях і відображають різні сфери життя, такі як сучасне суспільство, колектив, сім'я. 2. Прислів'я і приказки наділяють комунікативним статусом, бо очевидно, що вони не можуть не володіти комунікативними потенціями, які визначають використовування прислів'їв і приказок разом із словом і словосполученням як складові значення висловів. 3. Значна роль прислів'їв і приказок, що володіють образною основою і що характеризуються експресивністю і оцінюванням, у виконанні комунікативних функцій. В результаті нашого дослідження прислів'їв і приказок, що відображають анатомічні пари в різних сферах діяльності народу. Ми класифікували тематичний словник-мінімум прислів'їв і приказок, що вживаються в різних сферах життєдіяльності. Загальновідомо, що анатомічні пари відображають національну специфіку мови того або іншого суспільства, його самобутність. Правильне і уміле використовування прислів'їв і приказок в мові додає їй неповторну своєрідність, особливий колорит і виразність. На жаль, багато хто говорить стандартно, не ухиляючись від загальноприйнятих штампів і забуваючи про те, що існує жива емоційна мова. Крім того, необхідно враховувати і ту обставину, що одна з основних задач комунікації полягає не тільки в передачі інформації співбесіднику, але і виразі свого відношення, оцінки тих або інших подій. Підводячи підсумок, слід підкреслити, що прислів'я і приказки грають істотну роль в акті комунікації.

Литература:1. Аникин В.П. К мудрости ступенька.- М.: Детская литература, 1988.- С.175. 2. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. – М., 1988. – С.200. 3. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. – Львів: Світ, 2003. 4. Баркова Д.А. Коммуникативные аспекты фразеологии: Сб.науч.тр.-М.: МГПИИЯ.,1987 5. Барли Н. Структурный подход к пословице. // Паремиологические исследования. М.: «Наука», 1984.- С.214. 6. Бегак Б. Пословица не мимо молвится. // Дошкольное воспитание.- 1985.- №9.-С.54-56. 7. Виноградов В.В.Избранные труды: Лексикология и лексикография.М.,1977. 8. Головин Б.Н. Основы культуры речи. - М., 1980. 9. Горький М. Літературно-критичні статті. – К., 1951 10. Дудик П.С. Стилістика української мови. – К.: Академія, 2005. 11. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови).-К., 1999. 12. Кабинетская Т. Н. Изучение пословиц и поговорок в начальной школе: Методическое пособие. – Псков: ПОИУУ. 1994,С.З-51. 13. Караулов Ю.Н. О состоянии русского языка современности. Доклад на конференции «Русский язык и современность. Проблемы и перспективы развития русистики». М., 1991.- С.246. 14. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. - 3-є вид. - К., 1987. 15. Кожин А.Н. и др. Функциональньїе типы русской речи. - М., 1982. 16. Кожина М.Н. Стилистика русского языка. - 2-е изд. - М., 1983. 17. Леонтьев А.А. Психолингвистика. – Л.: Наука, 1967 18. Леонтьев А.А. Психология общения. – Тарту, 1974 19. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. М., 1969.- С.254. 20. Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови. – К.: Вища шк., 2003. 21. Мясищев В.Н. Социальная психология личности. – Л.,1974 22. Обозов Н.Н. Межличностные отношения.- Л.:ЛГУ, 1979 23. Ожегов С.И. О структуре фразеологии. Лексикографический сборник, вып. 2, 1957. 24. Ольшанский И.Г. Парные сочетания слов современного немецкого языка семантика, структура, сочетаемость). Канд. дисс., М., 1965. 25. Особливості мови і стилю засобів масової інформації. - К., 1983. 26. Пазак М.М. Українські прислів’я та приказки. – К.: Наукова думка 1984. 27. Пермяков Г.Л. 300 общеупотребительных русских пословиц и поговорок. – М.: Рус. яз., 1985. 28. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. - К., 1993. 29. Рамзаева Т.Г. Русский язык. Учеб. для 2 кл. четырёхлет. нач. шк. – М.: Дрофа, 2001.- С.208. 30. Рамзаева Т.Г. Русский язык. Учеб. для 3 кл. четырёхлет. нач. шк. – М.: Дрофа, 2002.- С.256. 31. Сопоставительная стилистика русского и украинского языков. - К., 1980. 32. Стилистика русского языка: Жанрово - коммуникативньш аспект стилистики текста. -М., 1987. 33. Сучасна українська літературна мова: Стилістика. - К., 1973. 34. Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т.6.-С.664. 35. Фоменко Н. Ф. Уроки нравственности «Азбуки» Л. Н. Толстого. // Начальная школа, 1993 г., № 3, с. 17 - 19. 36. Франко І.Я. Галицько-руські народні приповідки., Т.1 37. Щерба Избранные работы по русскому языку. -М.: Учпедгиз, 1982 38. Ю.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. - К., 1994.