Форми і методи самовиховання, як фактор самовдосконалення особистості

Содержание:Вступ 3 1. Процес самоформування індивіда 4 2. Сутність поняття „самовиховання” 5 3. Форми і методи самовиховання, як фактор самовдосконалення особистості 10 Висновки 13 Список використаної літератури 15

Вступление:Методи самовиховання спрямовуються на формування конкретних якостей особистості, які сприяють їй стати визнаною суспільством і колективом ровесників чи наставників. До їх застосування спонукають зовнішні (ідеологічні, суспільно-політичні, особистісні) і внутрішні (матеріальні, духовні потреби, інтереси) фактори. Одні студенти займаються загартуванням організму, інші – регулюванням емоційних станів, особливостей свого характеру, витримки тощо. Актуальність теми реферату „Форми і методи самовиховання, як фактор самовдосконалення особистості” обумовлена з одного боку нагальною потребою суспільства у гармонійно, всебічно розвинутих особистостях, професійно підготовлених фахівцях з дійсно вищою (у всіх значеннях цього слова) освітою, яка передбачає оволодіння ними інструментарієм, технологіями, а головне, мотивацією до самоформування і самовдосконалення протягом усього життя. З іншого боку, у природі людини закладено величезний потенціал, прагнення самовиховання і саморозвитку, які тимчасово з певних причин є прихованими часто від неї самої, і які потрібно знайти, пробудити, розкрити, оскільки тільки успішно саморозвиваючись і самореалізуючись, людина здатна отримувати справжню радість від життя, відчувати його сенс і бути щасливою. Докладніше сутність, методи та форми самовиховання як фактор самовдосконалення особистості і будуть проаналізовані у рамках даного реферату.

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Процес самоформування індивіда можливий за умови самоусвідомлення себе як особистості. Саморозвиток, самовиховання, самореалізація, як усвідомлені процеси, можливі тільки за тієї умови, коли людина має відповідні знання про себе й уміння, навички саморегулювання, самоаналізу. Самовиховання – свідома діяльність, спрямована на можливу найбільш повну реалізацію людиною себе як особистості. Базуючись на активізації механізмів саморегуляції, самовиховання передбачає наявність чітко усвідомлених цілей, ідеалів, особистісних смислів. Самовиховання – відносно пізнє надбання онтогенезу, пов`язане з певним рівнем самосвідомості, критичного мислення, здатності і готовності до самовизначення, самовираження, саморозкриття, самовдосконалення. Самовиховання ґрунтується на адекватній самооцінці, що відповідає реальним здібностям людини, на критичному аналізі власних індивідуальних особливостей і потенційних можливостей. З підвищенням ступеня усвідомленості самовиховання стає все більш значною силою саморозвитку особистості. Самовиховання нерозривно взаємопов`язане з вихованням, не тільки підкріплюючи, але і розвиваючи процес формування особистості. Необхідні компоненти самовиховання – самоаналіз особистісного розвитку, самозвіт і самоконтроль. До прийомів самовиховання належать самонаказ, самосхвалення, самонавіювання. Самовиховання – це систематична робота над собою, це процес самовдосконалення, об’єктом якого є сама особистість; в її ж особі виступають і проектувальник, і виконавець, і результат роботи тільки в новому якісному стані. Аналіз проблеми самовдосконалення особистості, її самоформування спонукає вирішити чимало завдань: визначити і звести до єдиного мінімуму обсяг знань з цього питання, які необхідні кожній людині для організації внутрішнього життя; вивчити і узагальнити досвід, пов’язаний із процесом самоформування особистості, що віками практикувався людьми різних епох і поколінь; створити й апробувати відповідну систему навчально-виховної роботи з шкільною та студентською молоддю; у всіх сферах виховної практики формувати в молодих людей потребу в самопізнанні, самоконтролі, самодисципліні, самовладанні, вчити виробляти у себе ці якості, прагнути, щоб вони застосовувались на практиці, а процес самовдосконалення став необхідним елементом духовної культури особистості, народу, держави. Методами самовиховання є орієнтація на приклад із життя, участь у доброчинній діяльності, гартування волі, аналіз ідеальних явищ, усвідомлена жертовність тощо. Орієнтація на приклад із життя сприяє вдосконаленню своїх якостей через порівняння їх з якостями іншої людини, її суспільною активністю, професійною успішністю, сімейним благополуччям тощо. Участь у доброчинній діяльності додає людині впевненості у собі і своїх вчинках, організовує і "шліфує" особистість. Гартування волі уможливлює вироблення стійких рис характеру, здійснення переконливих вчинків, допомагає професійному росту тощо. Аналіз ідеальних явищ орієнтує на шляхетну поведінку, дотримання норм етикету, своєрідного стилю життя. Усвідомлена жертовність є проявом поступливості, сили волі, без якої неможливо перебороти у собі бажання триматись на певному рівні і не ризикувати задля добра когось.

Литература:1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – К.: Либідь, 2003, - 280 с. 2. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – К.: Либідь, 2003, - 244 с. 3. Занюк С.С. Психологія мотивації. – К.: Либідь, 2002. – 304 с. 4. Карпенчук С.Г. Самовиховання особистості. – К.: ІЗМН, 1998. – 216 с. 5. Литвак М.Е. Из Ада в Рай: Избранные лекции по психотерапии. – Ростов н/Д.: Феникс, 2003. – 480 с. 6. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. – М.: Смысл, 1999. – 425 с. 7. Пезешкиан Н. 33 и 1 формы партнерства: Пер. с нем. – М.: Институт позитивной психотерапии, 2005. – 288 с. 8. Пезешкиан Н. Если ты хочешь иметь то, что никогда не имел, тогда сделай то, чего никогда не делал. – М.: Институт позитивной психотерапии, 2005. – 128 с. 9. Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия: семья как психотерапевт: Пер. с нем. – М.: Март, 1996. – 336 с. 10. Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия: Пер. с нем. – М.: Медицина, 1996. – 464 с. 11. Пезешкиан Н. Торговец и попугай. Восточные истории и психотерапия: Пер. с нем. – М.: Прогресс. – 204 с. 12. Пезешкиан Х. Основы позитивной психотерапии. – Архангельск: Издательство Архангельского медицинского института, 1993. – 116 с. 13. Психология. Словарь / Под общ. Ред. А.В. Петровского, М.Г.Ярошевского. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.