Практичний напрям соціальної роботи з дітьми та молоддю з особливими потребами в Україні та США: порівняльний аналіз.

Содержание:ВСТУП 4 РОЗДІЛ 1 Історія формування соціальної роботи з дітьми та молоддю з особливими потребами 6 1.1 Передумови соціальної роботи з дітьми з особливими потребами 6 1.2 Сучасна історія роботи з дітьми з особливими потребами 7  Розділ 2. Теоретичні засади соціальної роботи з дітьми та молоддю з особливими потребами 14 2.1 Основні групи дітей з особливими потребами. Проблеми про роботі з дітьми з особливими потребами 14 2.2 Світовий досвід роботи з дітьми з особливими потребами 17 Розділ 3. Практичні напрями роботи з дітьми та молоддю з особливими потребами 22 3.1 Практика роботи з дітьми з особливими потребами у США 22 3.2 Робота з дітьми з особливими потребами в Україні 25 ВИСНОВКИ 29 Список використаної літератури 32

Вступление:Актуальність теми. На сьогодні масштабною але недостатньо вирішеною в соціальній роботі являється проблема навчання дітей з особливими потребами, адже більшість з них не отримує належної освіти. Перебуваючи вдома або в інтернаті діти не отримують необхідних знань, умінь та навичок, що сприятимуть саморозвитку, самореалізації, самовдосконаленню в подальшому, дорослому житті. Крім того вони виявляються непідготовленими до життя у незахищеному середовищі, яке не пристосоване до їх особливих потреб, мають низький рівень соціалізації та соціальної адаптації, не вміють спілкуватися з незнайомими людьми. Але спілкування – найважливіша соціальна потреба людини. Позбавлене спілкування маля несвоєчасно й неповноцінно розвивається. Саме міжособистісне спілкування – це засіб передавання пізнавальної та емоційної інформації, що зумовлює соціальний та інтелектуальний розвиток і виховання дитини. Дефіціт спілкування призводить до затримок у психічному і загальному розвитку мовлення, що віддзеркалює розвиток мислення; затримується розвиток гри, що є показником уповільненого соціального розвитку, зокрема взаємин з іншими дітьми; пригнічується емоційна сфера, внаслідок чого емоції та почуття стають невиразними, уповільненими, неадекватними; зменшується жвавість і природна рухливість дитини, з’являється млявість, вайлуватість, скутість. Всі перераховані вище ознаки в більшості випадків притаманні дітям з особливими потребами, але подолати їх можливо, шляхом забезпечення повноцінного спілкування з однолітками. Напрями сучасної соціальної роботи в Україні з дітьми з особливими потребами мають враховувати світові тенденції і забезпечити цим дітям право на освіту і розвиток, право на спілкування. Тому порівняльний аналіз соціальної роботи в Україні та США, де система роботи з дітьми з особливими потребами є найбільш розвиненою, є актуальною проблемою. Об`єкт дослідження соціальна робота з дітьми та молоддю з особливими потребами, як окремий напрям державної діяльності в сфері соціальної політики. Предмет дослідження- причинно-наслідкові зв’язки структурно-функціональних аспектів соціальної роботи з дітьми та молоддю з особливими потребами. Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є всебічний порівняльний аналіз історії формування та принципів діяльності в сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю з особливими потребами в Україні та США. Для вирішення мети потрібно виконати наступні задачі: - визначити зміст та сутність соціальної роботи з дітьми з особливими потребами - охарактеризувати комплекс наявної наукової та навчально-методичної літератури з проблематичного дослідження - виявити найбільш актуальні напрями вивчення тематики соціальної роботи з дітьми та молоддю з особливими потребами

Выводы:Існуюча в Україні система спеціального навчання і виховання орієнтується на державні вимоги до загальноосвітньої підготовки учнів. Особливості психічного і фізичного розвитку дітей обумовлюють специфіку організації, змісту, методів навчання і виховання цих дітей, виключають можливість прямого використання як програмно-методичної документації, розробленої для загальноосвітніх шкіл, так і відповідних стандартів освіти. Розробка Державного стандарту спеціальної освіти забезпечить дітям з особливими потребами (з порушеннями зору, слуху, з мовною патологією, з розумовою недостатністю, затримкою психічного розвитку, дитячим церебральним паралічем) рівні можливості для отримання ранньої корекційної допомоги, здобуття освіти. З метою надання спеціальної допомоги таким дітям простежується тенденція створення різних навчально-виховних закладів (діагностично-реабілітаційні або навчально-реабілітаційні центри, дитсадки-школи-інтернати, навчально-виховні комплекси, класи інтегрованого навчання та ін.). Чільне місце належить оновленню змісту спеціальної освіти. У ряді випадків, насамперед у допоміжних школах і школах для дітей з затримкою психічного розвитку, зміст освіти нерідко перевищує пізнавальні можливості учнів. У класах інтегрованого навчання недооцінюється корекційна і соціальна спрямованість навчального процесу. Водночас при відкритті таких класів часто не враховуються три основні і обов'язкові фактори: — укомплектування класів фахівцями-дефектологами відповідно до потреб дитини; — забезпечення спеціальних навчально-виховних закладів відповідною навчально-методичною літературою; — забезпечення дітей засобами індивідуальної корекції та оснащення класів візуальними приладами, спеціальною корекційною апаратурою і комп'ютерною технікою (з видимою мовою — для дітей з порушенням слуху, з озвученою мовою — з порушенням зору та ін.). Суттєве оновлення змісту освіти у загальноосвітній школі обумовило необхідність визначення нових концептуальних підходів до спеціальної освіти, уточнення стратегії і тактики інноваційних процесів. Закріплюється варіативність змісту спеціальної освіти, її орієнтація на створення оптимальних умов для самовизначення кожного учня відповідно до його пізнавальних можливостей.У вимоги стандарту включається зміст корекційної, реабілітаційної і абілітаційної роботи.Реалізуються вимоги гуманізації спеціальної освіти, її відкритості, соціальної орієнтації і створення умов для адаптації учня з особливими потребами й інтеграції в суспільство. Стандарт спеціальної освіти є основою для об'єктивної оцінки рівня освіти осіб з особливостями психофізичного розвитку незалежно від форми отримання освіти і видів спеціальних освітніх послуг. Необхідним є впровадження новітніх форм освіти які б надавали можливість особливим дітям навчатися з “здоровими” дітьми, саме це й передбачає інклюзивна освіта. Англійське дієслово inclusion перекладається, як утримувати, включати, мати місце в своєму складі. Тому inclusion є терміном, що відображає нові погляди не лише на освіту, але й на місце людини в суспільстві. Поняття inclusion закордоном (США, Канада, Великобританія), де існує 50 річний досвід соціальної інтеграції нетипових дітей, приходить на зміну поняттю “інтеграція”. Адже механічне поєднання (інтеграція) в одному класі дітей з особливими потребами і з звичайним розвитком не означає повноціної участі перших в житті класу. Мета ж інклюзивної школи — дати всім учням можливість найбільш повноцінного соціального життя, активної участі в колективі, тим самим забезпечуючи найбільш повну взаємодію і турботу один про одного як членів співтовариства. Освітні програми залучення дають можливість малятам з вадами взаємодіяти зі звичайними дітьми, спостерігати за ними, наслідувати їх. Інакше кажучи, діти з особливими потребами можуть отримувати такий соціальний досвід, як і їхні здорові товариші. Крім того в подальшому спокійно, несоромлячись, без остраху зможе налагодити дружні стосунки з незнайомими людьми. Вона не буде відсижуватися в кутку коли зайде до кімнати нова дитина. Навчання в класах залучення корисне і для дітей без вад. Вони з раннього віку починають розуміти, з якими труднощами стикаються інваліди, стають чутливими до потреб інших, толерантніше сприймають людські відмінності. Вони дізнаються, що кожен може подолати значні перешкоди і досягти успіху. Повсякденні контакти з дитиною з особливостями в розвитку, на наш погляд, сприяють розширенню соціального досвіду, можливо, навіть світоглядних меж звичайних дітей. За умови правильно побудованої педагогічної ситуації цей досвід може стати підґрунтям справжнього особистісного зростання повносправних дітей.Дослідження продемонстрували, що діти, які навчаються в класах залучення, краще ставляться до не схожих на них людей. У них спостерігається вища соціальна відповідальність, більша впевненість у собі. Таким чином наявність у звичайному класі учня з особливими потребами стає умовою, що сприяє особистісному розвитку однолітків. Турботою представників педколективу в цьому контексті стає створення особливої емоційно-когнітивної (пізнавальної) установки щодо нього: тут має бути не стільки жалю, скільки турботи, емпатійної, чуйної і тактовної взаємодії з ним, з одного боку, а з іншого — ставлення до нього як до рівноправного члена колективу. Такий інтегральний підхід до учня з особливими потребами: зважання на його обмежені можливості, прийняття його таким, який він є, чутливість до його проблем, повага як до особистості та симпатія — усе це прояви душевної краси та сили, чинники справді людяних, гармонійних взаємин, показники високого рівня особистісного розвитку, які мають бути “закладені” саме з ранніх шкільних років. Адже саме в процесі виховання і навчання формується справжня людина.

Литература:1. Бастуй Н.А. Діти й молодь із розумовою недостатністю в Україні та в світі // Соціальна політика і соціальна робота. — 1994. — № 2—3. — С. 88-94. 2. Борщевська Л.В., Зіборова Л.В., Іванова І.Б. На допомогу батькам, що мають дітей з особливими потребами. – К., 1999. – 79 с. 3. Ваньє Ж. Бути людиною. — Львів—Київ: Свічадо, Кайрос, 2000. 4. Виховання дітей з особливими потребами в сім’ї // Ред. Л.П.Фалинська. – К.: УДЦССМ, 1998. – 84 с. 5. Власова Т. А., Певзнер М. С. О детях с отклонениями в развитии. — М., 1973. - С. 152—165. 6. Гармаш О.В. Право на спеціальну освіту дітей із розумовою відсталістю Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - №4. – 2003. – липень-вересень. – 104-109. 7. Декларация о правах умственно отсталых лиц: Провозглашена резолюцией 2856 (XXVI) Генеральной Ассамблеи ООН от 20.12.1971г. / /Права інвалідів в Україні: 36. прав. док. — К.: Сфера, 1998. — С. 85. 8. Еременко І.В. Соціальний супровід дітей з особливими потребами / Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - №3. – 2003. – липень-вересень. – 110-114. 9. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" // Права інвалідів в Україні: 36. прав. док. — К.: Сфера, 1998. 10. Закон України "Про психіатричну допомогу". — К.: Сфера, 2000. 11. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 5 лютого 1993 року за №2998-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. - №16. - ст.167. 12. Закон України «Про загальну середню школу» // Голос України. 1999. — 16 травня. 13. Збірник основних керівних матеріалів про спеціальні школи-інтернати для дітей з дефектами розумового і фізичного розвитку. — К., 1984. 14. Инструкция по содействию реализации прав человека для лиц, страдающих психическими расстройствами. — К.: Сфера, 1997. 15. Іванова І.Б. Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів. – К.: Логос, 2000. – 89 с. 16. Інструкція по встановленню груп інвалідності, затвердженої наказом Міністра охорони здоров'я України від 20.12.93 р. 17. Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні. — Луганськ: Альма-матер, 2005. — 408 с. 18. Капська А.Й. Технології соціально-педагогічної роботи. – К., 2000. – 372 с. 19. Кизимович Д.С., Ніжаща І.О., Герасимів Н.М. Соціально-педагогічна та психологічна допомога дітям і молоді з особливими потребами та їхнім батькам / Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - №3. – 2003. – липень-вересень. – 103-109. 20. Конвенція про права дитини. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. 21. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної ради України 28 черв. 1996 р. — К.: Преса України, 1997. — С. 20. 22. Концепція державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами / Прийнята Колегією Міністерства освіти України 23.06.99 року. 23. Кравченко Р.І. Соціальна робота з розумово відсталими людьми. – К., 2001-265с. 24. Курбатов В.И. Социальная работа. – Ростов н/Д.: Феникс, 2003. – 480 с. 25. Кухаренко В.М. Дистанційне навчання: Умови застосування. Дистанційний курс. - Харків: "Торсінг", 2001. 26. Колащак Г. С., Вадзюк О. В., Горбоніс Т. В., Грицько Н. І., Довжук Б. С. Соціальна робота в Україні: теорія та практика. — К.: УДЦССМ, 2001. — 272 с. 27. Левченко И.Ю., Приходько О.Г. Технологии обучения и воспитания детей с нарушениями опорно-двигательного аппарата. – М.: Академия, 2001. – 192 с. 28. Положення про спеціальноосвітню школу інтернат (школу, клас) України для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку // 36. за-конод. і норм. актів про освіту / Упор. К. Е. Жолковський, С. І. Лисенко. - К.: ВІПОЛ, 1994. 29. Постанова Верховної Ради України “Про стан і перспективи розвитку професійно-технічної освіти в Україні” від 3 квітня 2003 року за №699-IV. 30. Права дитини: сучасний досвід та інновації: Зб. інформ. та метод. матеріалів / Ред. Г. Лактіонова.- К.: Либідь,2005.- 256с. 31. Права дітей з особливими потребами / О. Л. Копиленко, О. К. Сусол, Л. В. Хомік та ін.- К.: Дініт, 2002.- 250с. 32. Семигіна Т. В., Мигович І. І., Грига І. М., Кабаченко Н. В., Савчук О. М. Вступ до соціальної роботи. — К. : Академвидав, 2005. — 303 с. 33. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з функціональними обмеженнями / За ред. проф. А.Й.Капської. – К.: ДЦССМ, 2003. – 168 с. 34. Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Методология и методы социологических исследований. – К.: МАУП, 2000. – 304 с. 35. Якуненко Н. І., Сизранова Н. М., Кривенко Н. А., Шелест Е. М. Сучасний стан та перспективи розвитку системи державної соціальної допомоги. — К.: СОЦІНФОРМ, 2005. — 114 с.