Роль та місце Центральної Ради в боротьбі за автономію й державну незалежність України

Содержание:Вступ ............................................................................................................... 3 1. Утворення, склад та цілі Центральної Ради ............................................ 4 2. Державотворча діяльність Центральної Ради ......................................... 7 Висновки ...................................................................................................... 15 Список використаної літератури ................................................................ 16

Вступление:З поваленням самодержавства в Росії після Першої світової війни виникло рідкісне в історії явище – двовладдя. З одного боку, до влади прийшов буржуазний Тимчасовий уряд, а з другого – утворилася Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів. У проведенні своєї політики вона спиралася на місцеві ради робітничих і солдатських депутатів. Існувати тривалий час двовладдя не могло. Між владними струк¬турами відразу розгорнулася боротьба, яка і мала призвести до одновладдя. Звістка про перемогу буржуазно-демократичної революції в Пет¬рограді швидко поширилася по всій країні і підняла до визвольної боротьби народи національних окраїн Російської імперії. Український народ відразу заявив на повний голос про свої на¬ціональні інтереси. Намітилася перспектива його самовизначення та утворення власної державності. Водночас очевидною стала необхідність соціальних та економічних перетворень, від здійснення яких зале¬жала доля національно-демократичної революції в Україні. Буржуаз¬но-демократична революція переросла в національно-демократичну революцію в Україні під проводом національної демократії. 17 березня 1917 року в Україні з ініціативи політичних, наукових, освітніх, кооперативних, студентських організацій було створене громадське об’єднання – Центральна Рада. Вона і взяла на себе основні завдання з боротьби українського народу за свою незалежність. Можливо, діяльність Центральної Ради не можна оцінювати однозначно, були і промахи, і відступи від національних інтересів, проте вона відіграла дуже важливу роль у становленні української державності.

Выводы:Отже, з самого початку своєї діяльності стратегія Централь¬ної Ради визначалася політичними партіями, які становили її основу. Головним її змістом стало домагання автономії в складі демократичної Росії. Ставлячи це завдання, діячі Центральної Ради щиро вірили, що російська демократія і справді буде проводити демократичну політику щодо інших народів, які входили до складу Російської федерації. Проте дуже швидко з'ясувалося, що українці глибоко помиляються в намірах російських демократів. Усі наступні політичні кроки розвінчували демократичні заяви і розкривали їх велико¬державну шовіністичну політику щодо інших народів, у тому числі українського. На основі постанови Тимчасового уряду та Другого універсалу Центральної Ради Україна набула статусу окремого територіально-адміністративного утворення з власним представництвом. Проголошення Третього універсалу Центральної Ради було, безперечно, актом великої уваги. Вперше за 250 років український народ рішуче задекларував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави. Четвертим універсалом урядові доручалося завершити переговори з центральними державами і підписати з ними мир. Безперечно, Універсал став поворотним пунктом української революції, оскільки проголосив, що стратегічною метою визвольних змагань є суверенна, незалежна держава українського народу. Отже, діяльність Центральної Ради була спрямована на здобуття Україною незалежності та побудові власної державності. І хоча Центральна Рада не змогла послідовно і рішуче довести справу до кінця, все ж її внесок у формування української держави є значним.

Литература:1. Копиленко О.Л. "Сто днів" Центральної Ради. – К.: "Україна", 1992. –204 с. 2. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів: "СВІТ", 1996. – 296 с. 3. Малик Я., Вол В., Чуприна В. Історія української державності. – Львів: Світ, 1995. – 248 с. 4. Новітня історія України (1900-2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. – К.: Вища шк., 2000. – 663 с. 5. Остафійчук В.Ф. Історія України: сучасне бачення: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2006. – 422 с. 6. Романчук О.К. Ультиматум: Хроніка одного конфлікту між Раднаркомом і Центральною Радою. – К.: Т-во "Знання", УРСР, 1990 – (сер. 2 "Світогляд", № 15). 7. Яневський Д.Б. Українська Центральна Рада: Перші кроки до національної державності (березень – листопад 1917 р.) Академія наук УРСР. Інститут історії. Препринт № 1. Київ. – 1990. – 28 с.