Выводы:Оволодіння іноземними мовами набуває дедалі більшої значущості в умовах соціокультурного контексту Західної Європи і досвід становлення викладання іноземних мов у Великобританії є дуже цінним. На становлення і розвиток мовної освіти в країні вплинуло формування державності країни; оформлення англійської мови як державної мови; перехід до ведення державних справ англійською мовою, розширення потреб налагодження зв’язків між державами, розвиток торгівлі, включення сучасних мов до навчальних планів середніх шкіл, вплив традицій класичної освіти на навчання сучасних мов; новаторська діяльність учителів-іммігрантів та окремих приватних учителів. У ХІХ ст. зростання практичних потреб політичного, економічного, культурного спілкування, створення системи публічних екзаменів, визнання граматико-перекладного методу теоретичною основою навчання мов у шкільній освіті стали рушійними силами розвитку мовної освіти у навчальних закладах країни. Розвитку напряму істотно заважала академічна та соціальна престижність класичних мов у освіті, відмова престижних приватних шкіл включити сучасні мови до навчальних програм. Всі ці чинники і спровокували появу у другій половині ХІХ ст. „реформаторського руху” – течії, що об’єднала зусилля видатних європейських і британських лінгвістів та викладачів мов у розробці та обґрунтуванні першої наукової концепції навчання мов. Почалося поступове включення сучасних іноземних мов до змісту шкільної та вищої освіти, реформування навчання мов на основі формування теоретичного наукового підґрунтя. Британські дослідники надавали першочергового значення у розвитку теорії навчання мов педагогічним концепціям та теоріям, поєднуючи загальнодидактичні положення зі специфічними, що дозволило визначити вплив загальнодидактичних концепцій і теорій на розвиток ідей викладання мов, поряд з цим відкрило специфічні риси у визначенні підходів, методів навчання, організації навчального процесу. Провідними педагогічними теоріями, що відстоювались у Великій Британії у другій половині ХХ ст., були предметоцентризм, педоцентризм та гуманістична педагогіка. Принципи та ідеї цих теорій здійснювали безпосередній вплив на вирішення теоретичних питань навчання мов, визначення мети, завдань навчання, формування змісту освіти, навчальної програми, визначення ролі вчителя та учнів у навчальному процесі. Ряд національних особливостей: обмежений термін вивчення дисципліни; історично низький освітній статус сучасних іноземних мов; статус англійської мови у світі та його суттєве підвищення протягом досліджуваного періоду, складність визначення, яка іноземна мова буде потрібна учневі у майбутньому тощо, зумовили визначення шкільного етапу навчання мов як етапу, протягом якого слід підготувати учнів до вивчення іноземних мов у дорослому житті. Суттєві перебудови у формуванні навчальних програм з іноземної мови були зумовлені формуванням у країні руху прихильників градуювання цілей навчання. В усіх частинах країни групи вчителів розробляли і відстоювали нові принципи навчання мов, побудови навчальної програми на основі таких характеристик: 1) визначення короткотермінових цілей навчання; 2) цілі навчання – комунікативні у чітко визначених обставинах з чітко визначеними ролями; 3) не регламентований часом контроль успішності, що здійснюється в міру готовності учнів; 4) рівні успішності у здобутті мовленнєвих компетенцій відкриті для всіх учнів безвідносно до їхніх здібностей; 5) указані характеристики слушні у навчанні учнів різних вікових груп, включаючи дорослих. Наприкінці ХХ ст. відповідно до вимог, висунутих екзаменаційною системою щодо отримання Загального свідоцтва про середню освіту, прагнення подолати проблему відмови від вивчення дисципліни на шкільному рівні після обов’язкового терміну її вивчення, посилити мотивацію учнів до вивчення дисципліни було введено професійно спрямовані мовні курси та запроваджено екзамени різного рівня складності (звичайного, підвищеного, підвищеного додаткового) і спрямованості. Шкільні освітні реформи, введення обов’язковості навчання іноземних мов усіх учнів висунули ідею раннього старту в навчанні школярів іноземних мов, що вилилось у ряд проектів із навчання іноземної мови на рівні початкової освіти у різних регіонах країни. Проведений аналіз засвідчив, що британський досвід “раннього старту” в навчанні іноземної мови виявив позитивну динаміку результатів успішності з іноземної мови на рівні середньої освіти і підвищення мотивації учнів до вивчення іноземної мови. Статус університетського навчання сучасних мов тривалий час був якісно нижчим за інші курси університетської освіти. Загалом в ході дослідження було висвітлено основні тенденції розвитку мовної освіти у середніх і вищих навчальних закладах Великобританії, що дає підстави узагальнити прогресивні ідеї британського науково-практичного досвіду галузі та визначити шляхи їх творчого використання в Україні у сучасних умовах. Зростання кількості університетів та інших закладів вищої освіти протягом другої половини ХХ ст., метою освіти в яких було визначено забезпечення більш практичного характеру освіти, зумовило введення навчальних курсів з сучасних мов для студентів немовних відділень. Уведення деякими вищими навчальними закладами курсів іноземної мови у навчальні програми як обов’язкових супроводжувалось рядом проблем, що зумовили тенденцію до обґрунтування важливості та пріоритетності самонавчання у вивченні іноземних мов у вищій освіті та розвиток технологій навчання іноземних мов з активним використанням ІКТ 1, С. 57. Вивчення іноземних мов у курсах на здобуття вищої освіти не стало обов’язковим, але кількість студентів, котрі їх вивчали у вищих навчальних закладах, постійно зростала, і для більшості студентів вивчення іноземної мови становило важливе доповнення у здобутті освіти з певної професійної галузі знань. Дослідження засвідчило еволюційний характер розвитку мовної освіти у Великій Британії, який мав діалектичний характер, був динамічним та неоднорідним за змістом. Утім у досліджуваний період у галузі було досягнуто суттєвих зрушень, що є свідченням розвитку загальних цивілізаційних процесів, у тому числі в галузі освіти.