Міжнародні економічні аспекти вирішення глобальних проблем : екологічної, продовольчої, ресурсно-енергетичної і. ін

Содержание:Вступ 3 1 Сутність, види глобальних проблем та значення їх для розвитку світового господарства 5 2. Причини виникнення та загострення глобальних проблем 8 3. Роль міжнародних економічних відносин у вирішенні глобальних проблем сучасності 12 Висновки 17 Список використаних джерел 20

Вступление:Глобальні проблеми, які постали перед народами різних країн, виникли в різних сферах життєдіяльності людей. В одному випадку мова йде про ті чи інші сторони розвитку продуктивних сил, стан і якість навколишнього середовища, в іншому — про кардинальні питання зовнішньої і внутрішньої політики, в третьому — про стосунки людини і суспільства тощо. Глобальні проблеми загострились настільки, що без них неможливо нині скласти реалістичне уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства. Що охоплюється поняттям "глобальні проблеми"? Які характерні ознаки дають змогу говорити про них як про явище особливе, що стосується всього людства? Відповіді на ці запитання важливі не лише в теоретичному, а й у практичному плані. Від того, які саме проблеми будуть визнані глобальними, якою мірою буде пізнана їхня природа, багато в чому залежить і вибір рішень, а, отже, й доля багатьох народів і держав, майбутнє планети. Одні вчені на Заході довільно звужують коло глобальних проблем, зводячи всю їх багатоманітність до двох-трьох. Інші вдаються до протилежних крайнощів, відносять до них проблеми, які не мають нічого спільного із світовими процесами, а стосуються тільки певних країн або окремих соціальних груп. Усе це зумовлює необхідність докладної характеристики глобальних проблем сучасності. До них слід віднести ті, які, по-перше, мають справді планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають життєві інтереси всіх народів і держав; по-друге, загрожують усьому людству в разі, якщо не будуть вчасно вирішені; по-третє, вимагають для свого розв'язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів. Ще однією характерною рисою глобальних проблем можна вважати їхній динамізм. Він означає насамперед можливість збільшення кількості проблем, що зараховуються до глобальних, а також вірогідність ослаблення чи посилення гостроти однієї з них. Тому важливо вчасно оцінити ті проблеми, які можуть набути глобального характеру, і вчасно виробити реакції суспільства на гострі питання сучасності. Виходячи з динамічного характеру і складності глобальних проблем сучасності, можна припустити, що спільні зусилля держав не обов'язково швидко приведуть до повсюдного і повного вирішення їх. Зокрема, дедалі зростаючі потреби держав у мінерально-сировинних ресурсах зумовлюють загострення мінерально-сировинної проблеми протягом найближчих десятиліть, а господарська діяльність у багатьох країнах поки що не дає змоги домогтися помітного поліпшення екологічної ситуації. Метою дослідження є розкриття сутності, причин та механізму прояву глобальних проблем людства. Предметом дослідження є глобальні проблеми сучасного світу. Об’єктом дослідження є сукупність проявів глобальних проблем та їх характерні риси. До завдань дослідження відносяться: - визначення сутності глобальних проблем людства та їх витоків; - аналіз впливу глобальних проблем на стан та розвиток світового господарства; - висвітлення особливостей глобальної продовольчої проблеми та аналіз масштабів голоду; - дослідження особливостей сучасного рівня продовольчої безпеки в Україні та напрямків її забезпечення у майбутньому; - розгляд напрямків подолання глобальної продовольчої проблеми. В ході дослідження використовувалися наступні методи: аналізу, синтезу, пошуку та обробки статистичного матеріалу, передбачення та прогнозування. Під час проведення дослідження було вивчено широке коло наукової літератури, статей у періодичних та фахових виданнях, які стосуються проблематики роботи.

Выводы:Дедалі більшою мірою людство відчуває вузькість планетарних меж для своєї господарської діяльності. Україна, як і всі інші країни світу, що забезпечують суспільне відтворення активним виробничим навантаженням на навколишнє середовище, відчула не тільки нестачу ряду важливих для такого відтворення ресурсів, а й зворотну реакцію природи на здійснюваний на неї тиск. Відтак просторова та матеріальна обмеженість актуалізує ставлення питання про докорінну переоцінку парадигми розвитку, екологізацію виробництва, якомога ширше використання задля гарантування екологічної безпеки досягнень науково-технічного прогресу. Проблема лімітів економічного зростання, яка є предметом обговорень у науковій літературі починаючи з кінця XVIII ст., набула найбільшого розголосу лише останніми десятиліттями. Так, в 60-ті, 70-ті роки ХХ ст. зусиллями представників неомальтузіанської школи Дж. У. Форрестера, Д. Л. Медоуза, Д. Х. Ме¬доуз, а також А. Печчеї, В. Беренса ІІІ, В. Леонтьєва, Л. Клейна та інших дослідників, які розробляли більш або менш реалістичні прогнозні моделі розвитку цивілізації, було привернуто увагу не тільки науковців, а й широкої громадськості до необхідності радикального реформування базової ресурсо- та енерговитратної парадигми господарського відтворення людства, переоцінки критеріїв прогресу як такого. Тоді було здійснено спробу синтезувати відомості про окремі вияви найбільш масштабної, глобальної структурної кризи. У результаті такі негативні явища, як деградація природного середовища, окремих екосистем, родючих ґрунтів, дедалі частіші стихійні лиха, вичерпування родовищ корисних копалин, масове зубожіння, яке набуло загострення через різке погіршення показників соціально-економічного розвитку великих регіонів планети, розглядались як взаємозв’язані елементи такої кризи. Висловлені ідеї набули значного поширення, тим більше що на практиці відразу з’явилось їх підтвердження. Таким аргументом виявилась світова енергетична криза 1973—1974 рр., яка хоч і була викликана суто політичними акціями ряду провідних арабських країн — експортерів нафти, але наочно показала вразливість моделі екстенсивного розвитку, необхідність заміни принципу валового нарощування обсягів ресурсів, що залучаються до процесів відтворення, акцентом на екологічно виваженому, ресурсозаощаджувальному, інтелектуально - та наукомісткому виробництві. І хоча безпосередні причини самої кризи мали, з технічного погляду, секторальну природу, було зрозуміло, що завдання реформування моделі відтворення не могли бути локалізованими лише в енергетичному секторі. Відтак докорінна модифікація моделі енергоспоживання автоматично пов’язувалася з раціоналізацією усієї системи господарювання та витрачання ресурсів. Таким чином, переважно через економічні ускладнення, а не завдяки слушній аргументації фахівців було призупинено тенденцію стабільного нарощування обсягів енергоспоживання, яка діяла після закінчення Великої депресії, взагалі кризи надвиробництва кінця 20-х — початку 30-х років. Фактично, після того як протягом періоду 1933—1972 рр. відбувалося середнє щорічне зростання залучуваних енергетичних ресурсів приблизно на 4 %, у провідних індустріальних країнах було здійснено спробу довести рівні енерго-сировинного споживання яко¬мога ближче до технологічно зумовленого мінімуму. Наведені історичні події можна розглядати як одне зі свідчень структуро визначальної ролі ряду екзогенних (стосовно економічної логіки) детермінант розвитку. Адже докорінні зміни характеру економічного відтворення, які тривають зараз і мають відбутися в майбутньому, знач¬ною мірою пов’язані з фізичною неможливістю подовження тенденції екстенсивного розвитку. Це спонукає до висновку щодо того, що взагалі економічні закони та практичні настанови, які часто розглядаються як базисні, насправді такими не є. Скоріше справедливим є інше: економічні відносини, як рідина в судині, набувають тих форм, стереометричні виміри яких диктуються особливостями соціокультурного та техногенного поступу. Отже, своєчасне врахування провідних чинників, які формують модель зростання, є кардинально важливим для забезпечення економічної, технологічної безпеки як у межах окремої країни, так і людства в цілому. Причому особливо актуальним це завдання стає в нинішніх умовах, коли людство та вся біосфера стали особливо вразливими, а ефективні засоби оптимізації енерго-сировинного споживання не можуть не мати загально цивілізаційного масштабу.

Литература:1. Барабанов В.В., Економічна геграфія, - К., 2000 2. Баранчик І.І. “Стабільне вітчизняне виробництво – надійний фактор продовольчої безпеки України” // Економіка АПК, 2001, № 1, ст. 10-14 3. Береговий М. “ Шляхи формування світової та національної продовольчої безпеки” // Бухгалтерія в сільському господарстві, 2002 , № 1, ст. 23-30 4. Голубець М. Від геосфери до соціосфери. - Львів, 1995 5. Гор Л. Земля на чаше весов.-М.,1999. 6. Дадалко В.А. Мировая экономика: учебное пособие. – Минск: Ураджай, 2001 г 7. Державин Л.С., Продовольча криза, - К., 1997 8. Жибуль И.Я. Экологические потребности: сущность, динамика, перспективы.-М.,1991. 9. Історія взаємодії людини і природи (тези конференції).-К.,2003,ч.1-3. 10. Клаус В. 10 економічних заповідей XXI століття // Україна в числах : Звіт за 1994 р. : Екон. бюл. - 1995. - № 14. - С. 1-4. - (Видання Консультативно-Дорадчої Ради при Верховній Раді України). 11. Кордова Е.Р., Прокормим ли планету? - К., 1996 12. Косевцов В., Бінько І. Національна безпека України: проблеми та шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів : Монографія. - К. : НІСД, 1996. – 53 с. - (Сер. "Нац. безпека"; Вип. 1). 13. Кофи А. Годовой доклад о работе Организации 2001 г.,- Нью-Йорк: ООН, 2001 14. Кравченко И.И. Экологическая теория в современных теориях общественного развития.-М.,1992. 15. Липец Ю.Г., География мирового хозяйства, - М., 1999 16. Лукінов І.І , Саблук П.Т. “Про стратегію трансформування АПК та забезпечення продовольчої безпеки України” // Економіка України , 2000, № 9, ст. 62-81