Контрольна робота по фінансам за 4 курс з Академії обліку, статистики та аудиту

Содержание:Вступ 3 1. Економічна суть і класифікація державних видатків 5 2. Перестрахування та співстрахування 11 Висновок 21 Список використаної літератури 24

Вступление:Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави - це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка безпосередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди. Державні витрати - це складова частина фінансових відносин, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у: - державному бюджеті та місцевих бюджетах; - державних і місцевих бюджетних та позабюджетних фондах; - власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих державних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави. Сукупність всіх видів видатків держави складає систему державних видатків. В цю систему входять: - видатки держави, що здійснюються з державного бюджету; - видатки держави, що здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів; - видатки держави, що здійснюються з бюджетних та позабюджетних централізованих державних та місцевих фондів; - видатки державних та комунальних підприємств, організацій та установ. У фінансовому праві державні видатки виділені в окремий інститут державних видатків, який утворюється фінансово-правовими нормами, що регулюють суспільні відносини щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсів. Державні видатки визначаються функціями та економічним станом держави. В період переходу до ринкової економіки суттєво змінюється структура державних видатків - їх склад та обсяги. Це пов'язано, в першу чергу, з появою комунальної форми власності, подальшим збільшенням сектора економіки, що базується на недержавній формі власності, проведенням реформи цінової політики держави, а також з поступовим скороченням дотаційного фінансування цілих галузей народного господарства та збільшенням використання методів цільового фінансування державних програм. Державні видатки здійснюються шляхом фінансування. Фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний й безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (оборона країни, управління діяльністю держави тощо), а також для утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави з додержанням режиму економії при постійному здійсненні контролю. Фінансування здійснюється із різних джерел: бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. В залежності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування.

Выводы:Видатки бюджету згідно з Бюджетним кодексом - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. У Кодексі наводиться також термін витрати бюджету, під яким слід розуміти видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу. Бюджетні установи витрачають бюджетні кошти відповідно до кошторисів доходів та видатків, що складаються за функціями з деталізацією за економічними кодами бюджетної класифікації. Залежно від економічного змісту видатки бюджету поділяються на поточні та видатки розвитку, їх групування встановлюється за економічною класифікацією видатків бюджету. До поточних видатків бюджетів належать видатки, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, бюджетних установ та організацій, надання державою міжбюджетних трансфертів іншим бюджетам і окремим галузям економіки у формі дотацій та субвенцій на поточне функціонування. Видатки розвитку або капітальні видатки - це видатки, що забезпечують інноваційну й інвестиційну діяльність, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; кошти, що надаються як бюджетні позички на інвестиційні цілі юридичним особам; видатки, при здійсненні яких створюється або збільшується майно, що знаходяться у власності держави або органів місцевого самоврядування; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. Залежно від розподілу функцій між державою і органами самоврядування видатки поділяються на видатки з фінансування державних повноважень та фінансування власних повноважень. Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на: 1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню. Ці видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. 2) видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності; 3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України. Останні два види видатків здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України. Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховувальні операції є "вторинними", похідними від страхових. За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів. Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Страховик, починаючи роботу в нових для нього видах страхування, як правило, активно використовує перестрахування, що дає йому можливість набувати потрібного досвіду безпечним для себе шляхом. Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

Литература:1. Базилевич В. Л., Баластрик Л. О. Державні фінанси: Навч. посіб./ За заг. ред. В.Д. Базилевича. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Атіка, 2004. – 386 с. 2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2005. — 351 с. 3. Бюджетний кодекс України. №2542-ІІІ від 21.06.2001 // Урядовий кур’єр. – 2001, 25 липня. 4. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. – 416 с. 5. Василик О. Д., Павлик К. В. Бюджетна система України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 544 с. 6. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: НІОС. – 2002. – 608 с. 7. Деркач М., Гордєєва Л. Бюджет і бюджетний процес в Україні: Навч. посібник. – Дніпропетровськ, Пороги, 1995. – 256 с. 8. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник. – К.: Наукова думка, 2002. – 303 с. 9. Історія страхування Підручник / С. К. Реверчук, Т. В. Сива, С. І. Кубів, О. Д. Вовчак; За ред. д-ра екон. наук, проф. С. К. Реверчука. — К.: Знання, 2005. — 213 с. 10. Кириленко О. П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика) – К.: КІОС, 2000 – 384 с. 11. Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999.–289с. 12. Кравченко В. І. Фінанси місцевих органів влади України. – Основи теорії і практики. – К.: НДФІ, 1997.– 214с. 13. Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 1999. – 164 с. 14. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2003. – 523 с.