Особливості правосубєктивності ТОВ

Содержание:Вступ 3 1.Виникнення правосуб´єктності Товариства з обмеженою відповідальністю 5 2. Поняття та характеристика товариства з обмеженою відповідальністю 12 Висновок 17 Список використаних джерел 18

Вступление:Формування і функціонування в Україні ринкової економічної системи викликало появу нових суб'єктів суспільних відносин, можливість існування яких суперечила радянській ідеологічній доктрині. Серед них провідне місце зайняли підприємства різних організаційно-правових форм, засновані на власності фізичних та юридичних осіб, які суттєво відрізняються один від одного процедурою створення, механізмом управління, видами здійснюваної діяльності й за іншими ознаками. У зв'язку з цим перед юридичною наукою постали багатоаспектні проблеми вивчення їх правового статусу, серед яких самостійне місце займає правосуб'єктність 1, яку російські вчені С.Зінченко і В.Галов слушно назвали правовою категорією, що у сучасних умовах стала практично застосовуваною. У Радянському Союзі в умовах концесійної системи (від лат. — concessio — уступка, дозвіл, згода)2 державні підприємства створювались тільки у розпорядчому порядку компетентними органами державного управління3. Ці повноваження здійснювались ними не за принципами цивільного, а адміністративного права. Міністерства, відомства видавали накази про створення підприємств, затверджували їх статути (положення), одночасно з вказаним призначали керівника підприємства як його органу адміністративного управління тощо. Щодо підприємств вони були як «вищестояща організація» 4 — орган державного управління, правовідносини з якою традиційно розглядались як адміністративно-правові. Самі підприємства визнавались суб'єктами адміністративного права. Вважалось, що підприємство набуває пов'язані з його виробничо-господарською діяльністю права й обов'язки і є юридичною особою з моменту затвердження статуту, а у випадках, коли воно діє на підставі загального положення — з дня прийняття відповідним органом рішення про його утворення (ст. 7) Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство) 5. За таких умов виправданою була і точка зору, що цівільна праводієздатність (правосуб'єктність) підприємства виникає з моменту його створення. Аналіз останніх публікацій свідчить, що в більшості випадків вона не зазнала змін, тільки виникнення правосуб'єктності нині пов'язують з моментом реєстрації юридичних осіб 7, але висловлюються й інші підходи до цього питання 8. Відмова держави від монополії у сфері власності і господарювання зменшила обсяг її дискреційного (дискреційний — від франц. discretionnaire — залежний від власного розсуду) 9 права з питань створення підприємств. Тепер, незалежно від організаційно-правових форм підприємств і форм власності, на яких останні створюються, воно проводиться в нормативно-явочному (реєстраційному) порядку 10. Умовою включення створеного засновниками підприємства в суспільні відносини є легітимація (від лат. — legitimus — законний, узаконений) — визначення або підтвердження законності якого-не-будь права чи повноваження) 11, тобто державне підтвердження входження у сферу підприємництва. Державна реєстрація в силу прямої вказівки закону є обов'язковою юридичною дією при їх створенні (ст. 6 Закону «Про підприємства в Україні» та ст. 8 Закону «Про підприємництво»), її можна назвати юридичним фактом-умовою, фактичною обставиною тривалої дії, яка активно формує індивідуальний правовий статус суб'єкта 12, підтверджує утворення юридичної особи.

Выводы:Отже, кожна юридична особа, як і будь-яка організація, має певну мету. А це, в свою чергу, підтверджує правильність та доцільність збереження норми ст. 26 ЦК України, яка обмежує правоздатність даної особи саме цілями, визначеними в установчих документах, а не видами діяльності. Прирівняти її до правоздатності фізичної особи було б помилкою, оскільки остання не обмежується нічим, а зміст її визначається законом і є рівний для всіх. З огляду на викладене вище, вважаю, що правоздатність юридичних осіб повинна обмежуватися загальною метою їх створення, тобто має бути спеціальною. На відміну від людей, для яких основним питанням є питання про сенс життя, для юридичних осіб мета наперед визначається її засновниками. Таким чином, діюча ст. 26 ЦК України потребує лише «косметичної» правки, а не докорінних змін. Встановивши, що зазначена особа має певну легальну мету, законодавець повинен визнати за нею право вчиняти будь-які дії, спрямовані на її досягнення, незалежно від того, в якій сфері вони здійснюються і якими саме діями досягаються. Причому, всі дії повинні бути так чи інакше пов'язані з її реалізацією. Так, якщо організація створена з метою здійснення благодійної діяльності, вона не визнається суб'єктом підприємництва і не може здійснювати діяльність, спрямовану на отримання прибутку. Останнє не означає, що благодійний фонд не може отримувати кошти і стимулювати їх якнайбільше надходження. Важливе не те, звідки гроші беруться, а те, на що вони використовуються. Ось тут і полягає різниця, оскільки благодійний фонд повинен використовувати їх на свої благодійні програми. Показовим у цьому контексті є ст. 20 Закону «Про благодійництво та благодійні організації», якою передбачено, що розмір витрат на утримання такої організації не може перевищувати 20 відсотків від її кошторису в поточному році. Значить, все решта — на благодійництво.

Литература:1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії верховної Ради України 28 червня 1996року. 2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, № 435-IV. 3. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991р., № 697-XII. 4. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991р., № 987-XII. 5. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991р., №1576-XII. 6. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992р., № 2460-XII. 7. Єременко О. До питання про державну реєстрацію юридичної особи // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 8. 8. Єфименко А. Регулювання припинення (реорганізації) та ліквідації юридичної особи за проектом Цивільного кодексу України // Право України. - 2002. - № 10. 9. Кочергина Е. Организационно-правовая форма юридических лиц: генезис доктрин и подходов // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №1. 10. Кравчук О. Майновий аспект правового статусу юридичних осіб за новим Цивільним кодексом України // Право України. - 2003. - № 12. 11. Лук’янець Д. Про вину юридичної особи у сфері адміністративної відповідальності // Право України. – 1999. - №11. 12. Ніколаєв В. Про інститут юридичної особи // Право України. - 1997. - №7. 13. Фединяк Г. Межі здійснення правосуб’єктності юридичними особами України за кордоном // Право України. - 2003. - № 12. 14. Цивільне право України. Ч. І. За ред. проф Ч.Н. Азімова, доц.. С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. – Харків: Право, 2000. – 368с. 15. Цивільне право України: Навчальне видання / І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. – К.: Наукова думка, 2000. – 304с. 16. Цивільне право: підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. Загальна частина. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, Н.С Кузнєцова, О.А.Підопригора. – К.: Вентурі., 1997. – 544с. 17. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776с. 18. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.1. Загальна частина. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 520с.