Особливості управління господарським товариством АК „Київенерго”

Содержание:Вступ 3 Розділ 1. Особливості управління господарством ВАТ "Київенерго" в ринкових відносинах 5 1.1. Теоретичні основи оптимізації розвитку акціонерної компанії на сучасному етапі 5 1.2. Сучасні тенденції управління акціонерною компанією з урахуванням змін навколишнього середовища 7 1.3. Особливості формування системи управління акціонерною компанією на сучасному етапі розвитку ринкових відносин 15 Розділ 2. Дослідження стану управління акціонерною компанією ВАТ „АК „Київенерго” 19 2.1. Аналіз системного управління акціонерного товариства 19 2.2. Діагностика діяльності акціонерної компанії 22 2.3. Ефективність управління діяльністю акціонерної компанії 30 Розділ 3. Шляхи .вдосконалення механізму управління діяльності акціонерною компанією 35 3.1. Визначити критерії вдосконалення управління акціонерною компанією на сучасному етапі розвитку ринкових-відносин 35 3.2. Розробка напрямів оптимізації системи управ акціонерної компанії 48 3.3. Напрямки удосконалення ефективності ууправління діяльністю акціонерною компанією 51 Висновки 62 Список використаної літератури 65 ДОДАТКИ

Вступление:Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція — цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками. Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові — створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні — акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні — акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства. Позитивними рисами акціонерних товариств були обмеження економічного ризику для окремих учасників, підвищення підприємницької активності й об’єднання різних економічних можливостей – капіталів та вмінь, знань, ідей, обмеження можливостей вилучення капіталів (паїв, часток) з товариства, розмежування капіталу та економічної діяльності, жорстке відокремлення власності господарського товариства від частки його учасників, підвищення кваліфікаційного рівня учасників корпоративних відносин. Крім того, на певному етапі для вирішення господарських завдань виникла необхідність заміни механізмів ринкової організації між окремими приватними продуцентами на структури єдиного управління. Метою роботи є дослідження особливостей управління господарським товариством на прикладі ВАТ „АК „Київенерго”. В якості досліджуваного об’єкту обране ВАТ „АК „Київенерго”. В ході дослідження особливостей управління ВАТ „АК „Київенерго” були вирішені наступні завдання: - розглянуто особливостей діяльності акціонерних товариств; - досліджено особливості управління акціонерними товариствами; - проаналізовано наявні на сучасному етапі методи дослідження, аналізу та оцінки впливу зовнішнього середовища на корпорації; - проаналізовано діяльність ВАТ „АК „Київенерго” та проведена оцінка його економічної ефективності; - зроблено дослідження системи управління ВАТ „АК „Київенерго”; - зроблено пропозиції щодо вдосконалення управління акціонерним товариством . Для написання даної роботи використані наукові дослідження даної проблематики вітчизняних та зарубіжних та вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких: Шершньова З.Є., Портер М., Томпсон А.А., Ліндерс М., Азов Г.Л., Белошапка В.А., Фатхутдинов Р.А., Виханського С.С., та багато інших.

Выводы:Досліджуваним підприємством виступає дочірнє підприємство ВАТ „АК „Київенерго”. Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" - це третій у світі за обсягом унікальний енергокомплекс, який забезпечує повний цикл енергопостачання м. Києва, що включає нерозривність процесу виробництва, передавання та розподілу енергії. Енергетичні джерела та розгалужена мережа теплопроводів, кабельних, повітряних ліній електропередавання надають енергокомпанії змогу повністю забезпечувати потреби м. Києва електричною та до 86% - тепловою енергією. Електрична потужність електростанцій Київенерго становить 1200 МВт Установлена теплова потужність електростанцій та котелень становить 8,48 тис. Гкал/год Відпуск електроенергії - 5011 млн. кВтг Відпуск тепла з колекторів - 15,3 млн. Гкал Власний капітал - 1439,6 млн.грн., у тому числі статутний фонд - 27,1 млн.грн. Необоротні активи - 2138,8 млн. грн. Оборотні активи - 793,2 млн. грн. Кількість працюючих - 13,6 тис. осіб Основні проблеми у використанні економічного потенціалу підприємства наступні: - зношене обладнання; - низька якість послуг, недосконала законодавча база, невідповідність тарифів реальній собівартості; - хронічні неплатежі, величезна заборгованість населення за спожиті послуги та підприємств ТКЕ за енергоносії. Найефективніший шлях вирішення проблем - об‘єднання всіх технологічних складових виробництва теплової енергії в єдину структуру. Така структура дозволить суттєво зменшити накладні витрати, позбавитись дрібних посередників та дасть змогу ефективно представляти інтереси галузі у місцевих органах влади. Комплекс заходів із формування перспективної структури виробництва теплової енергії. Проведений аналіз та розрахунки приводять до висновку, що для умов України, як і в цілому в світі, на період до 2030 року основний напрям розвитку енергетики взагалі і теплопостачання зокрема полягатиме у подальшому використанні джерел енергії на органічному паливі із застосуванням новітніх паливозберігаючих технологій. З огляду на обмежені власні паливні запаси і значне підвищення цін на імпортовані енергоносії, постійне зростання потреби в теплі, в основу енергетичної політики на перспективу повинні бути покладені енергозберігаючі заходи і технології, що спрямовані не лише на стабілізацію, а (на певних етапах) і на зниження рівнів споживання теплової енергії навіть при зростанні виробництва. Реалізація такої політики має здійснюватися шляхом впровадження сукупності програм, що стимулюють: - розробку та використання енергозберігаючих технологій в усіх галузях народного господарства; - максимальне використання народним господарством вторинних енергоресурсів; - використання скидного тепла промпідприємств; - розробку нових технологій у житлово-комунальному будівництві, що сприяють скороченню витрат теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання за рахунок викидів тепла в навколишнє середовище; - продовження наукових розробок з використання нетрадиційних і відновлюваних джерел і систем теплопостачання; - збільшення комбінованого виробництва теплової та електричної енергії за рахунок впровадження ГТУ і ПГУ малої та середньої потужності в опалювальних та промислових джерелах на газоподібному паливі; - системні дослідження, спрямовані на оптимізацію систем і схем теплопостачання; - розробку середньо- і довгострокових прогнозів розвитку теплопостачання; - подальше вдосконалення законодавства в галузі теплопостачання; - зниження енергоємності ВВП; - покращання економічних показників теплопостачання і зниження питомих витрат палива при виробництві тепла; - зниження втрат тепла в системах транспортування і розподілу теплової енергії. Заходи з розвитку структури виробництва теплової енергії в Україні на період до 2030 року за оптимістичним сценарієм економічного розвитку наведено в таблиці 3.4. Відповідно до цього сценарію виробництво і споживання (брутто) теплової енергії зростає у 2030 році до 467,2 млн. Гкал (на 106%), у т.ч. виробництво на електростанціях (ТЕЦ) – до 127,6 млн. Гкал (на 132,8%) і на котельнях – до 232 млн. Гкал (на 68%).

Литература:1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. — СПб.: Питер Кош, 1999. — 416 с. — (Серия «Теория и практика менеджмента»). 2. Герасимчук В. Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. — К.: Вища шк., 1995. — 167 с. 3. Довбенко Вячеслав Іванович, Національний університет «Львівська політехніка» Формування системи пріоритетів в управлінні потенціалом розвитку підприємства / матеріали IV міжнародної конференції «Теория и практика управления предприятием» 4. Економіка виробничого підприємства: Навчальний посіб. / Й.М. Петрович, І.О. Будіщева, І.Г. Устінова та ін.; За ред. Й.М. Петровича. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. 5. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005 – 450 с. 6. Кононенко І. Метод експрес-аналізу рівня конкуренто- спроможності продукції // Економіка України. — 1998. — № 2. — С. 80—83. 7. Кунц Г. О¢Донел С. Управление: систематический и ситуационный анализ управленческих функций / Пер. с англ. – М.: Прогресс – 1981. 8. Мерзликина Г.С., Шаховская Л.С. Оценка экономической состоятельности предприятия: Монография / ВолгГТУ, Волгоград, 1998. – С.63. 9. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. 10. Попов Е., Ханжина В. Структура рыночного потенциала предприятия // Проблемы теории и практики управления. – 2001. - № 6. 11. Портер М. Стратегія конкуренції / Пер. з англ. А. Олій¬ник, Р. Скільського. — К.: Основи, 1997. — 390 с. 12. Ревуцкий Л.Д. Потенциал и стоимость предприятия. – М.: Перспектива, 1997. – С. 658. 13. Рєпіна І. М. Підприємницький потенціал: методологія оцінки та управління // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. — 1998. — № 2. — С. 262—271. 14. Рєпіна І. М. Визначення конкурентоспроможності потенціалу підприємства / Стратегія економічного розвитку Украї¬ни: Наук. зб. — Вип. 4 (11) / Голов. ред. О. П. Степанов. — К.: КНЕУ, 2002. — С. 114—117. 15. Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. — Вип. 2(9) / Голов. ред. О. П. Степанов. — К.: КНЕУ, 2002. — 572 с. 16. Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 312 с. 17. Фатхутдинов Р. А. Стратегический менеджмент: Учеб. пособие. — М.: Интел-Синтез, 1997. — 304 с. 18. Фомин П.А., М.К.Старовойтов Особенности оценки потенциала промышленных предприятий // Проблемы теории и практики управления. – 2001. - № 7. 19. Федонін О. С., Рєпіна І. М., Олексюк О. І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 316 с. 20. Шершньова З. Є., Оборська С. В. Стратегічне управління: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 61 с. 21. Экономическая стратегия фирмы: Учеб. пособие / Под ред. А. П. Градова. — 3-е изд., испр. — СПб.: Спец-Лит, 2000. — 589 с. 22. Юданов А. Ю. Конкуренция: теория и практика: Учеб.-практич. пособие. — 2-е изд. — М.: Гном-Пресс, 1998. — 381 с.