Концепція постіндустріального суспільства і економічний розвиток країни

Содержание:Вступ 3 1. Нова модель економічного розвитку України. 4 2. Показники економічного розвитку України 8 3. Формування та розбудова власне українського суспільства 10 Висновки 16 Перелік використаних джерел 17

Вступление:В 60-х роках минулого століття розпочалися процеси динамічної зміни способу виробництва. Вони були обумовлені зростанням ролі особистості та знань в процесі створення та споживання нових благ. Даний феномен опинився у фокусі уваги західних науковців, які надали йому першочергового значення щодо зміни не тільки економіки, а й суспільства в цілому. Завдяки поєднанню об’єктивних передумов в діяльності підприємств та суб’єктивних очікувань еліти народилася концепція постіндустріального суспільства, яку сформулювали та виклали в своїх працях Д. Гелбрейт, З. Бзежинський, Д. Белл, А.Тофлер. Подальший досвід розвитку світової економіки як підтвердив, так і спростував гіпотези цих науковців. Глобалізація, яка стало результатом прискорення економічного зростання Заходу на основі постіндустріалізації, призвела до поділу світу на країни «золотого міліарду» та бідні країни, що розвиваються. При цьому розрив між ними з часом посилюється та набуває незворотного характеру. Зараз серед економістів та політиків поширена думка, що постіндустріалізація та глобалізація – це безальтернативні шляхи розвитку у 21 сторіччі. В цьому зв’язку висновок для бідних країн є однозначним: треба наздогнати багатіїв у геоперегонах та розбудувати власне суспільство, центром якого стане людина та знання. Україна належить до індустріальних країн, які мають значний потенціал щодо переходу до постіндустріального суспільства, хоча для цього необхідно докласти значних зусиль та створити відповідну матеріальну базу зростання. Важливою складовою переходу до нового укладу є врахування інтересів та перспектив національних підприємств, зростання їх локальної та глобальної конкурентоспроможності. Треба побудувати таку систему взаємодії, в який ефективно співвідносилися інтереси людини, підприємства та суспільства в цілому і безпосередньо. Тоді Україна отримає можливість ввійти до спільноти високо розвинених країн.

Выводы:Головним пріоритетом в економічній політиці є створення конкурентоспроможної економіки за рахунок збереження і розвитку існуючого виробничого, наукового, кадрового потенціалу України, досягнення економічного зростання і на його основі забезпечення добробуту українського народу на рівні розвинених країн світу. Власна модель економіки має поєднувати ринкові механізми з ефективним державним регулюванням. Досвід розвинених країн говорить, що стрижнем економічного зростання є досконале регулювання і управління економічними процесами на рівні держави, галузі, регіону, підприємства. Україні необхідно перейти від формування і розвитку конкурентних переваг у сировинних експортноспроможних галузях, успіх яких базується на природних та історичних факторах, до створення таких переваг у наукоємних високотехнологічних галузях. Для цього необхідно підвищити рівень розвитку всіх інших факторів, що впливають на конкурентоспроможність, а саме формування внутрішнього попиту, стратегій підприємств, їхньої структури і конкуренції, розвитку споріднених і підтримуючих галузей. Базовим принципом має стати визначення галузей, де фактично або потенційно присутні конкурентні переваги для формування й розвитку потужних національних промислових комплексів. Такі галузі стануть центрами розвитку для подальших кроків із стимулювання спорідених галузей постачальників і споживачів. Крім цих, потрібно визначити галузі зі сприятливими умовами внутрішнього попиту з подальшим виходом на зовнішні ринки. Саме на них необхідно зосередити капіталовкладення в освіту, наукові дослідження та розвиток інфраструктури. Вітчизняні підприємства цих галузей мають бути заохочені до перетворення у транснаціональні, що сприятиме їхньому прямому виходу на іноземні ринки. Залучення іноземних інвестицій та відкриття національного ринку для транснаціональних корпорацій повинні сприяти домінуванню українських підприємств на національному ринку та розширенню експорту їхньої продукції.

Литература:1. Майєр Дж.М., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу: Конкуренція та регулювання у глобальній економіці / Переклад з англ.: Олесневич Д., Олесневич О. – К.: Либідь, 2002. – 703 с. 2. Бойчук В.М. Глобалізація світової економіки і перспективи розвитку регіонів України // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. – Випуск 196: В 4 т. Том 1. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – С. 109-116. 3. Базилюк Я.Б. Конкурентоспроможність національної економіки: сутність та умови забезпечення: Монографія. – К.: ГІСД, 2002. – 132 с. 4. Йохна М. А., Стадник В. В. Економіка і організація інноваційної діяльності. : Навчальний посібник. – К.: Вид. „Академія”. 2005. – 399 с. 5. Кобиляцький Л.С. Управління конкурентоспроможністю: Навчальний посібник. – К.: Зовнішня торгівля. 2003. – 304 с.