Культура Трипілля

Содержание:Вступ 3 1. Світогляд Трипілля 4 2. Традиції та обряди 7 3. Архітектура 8 4. Живопис та кераміка 18 Висновок 20 Список літератури 22

Вступление:Шість тисяч років тому на землі, яку сьогодні називають Україною, стояли величезні поселення — міста. Коли “історія починалася в Шумері”, їхні руїни вже давно були сховані під різнотрав’ям степу між Бугом і Дніпром. Люди, яких ми називаємо трипільцями, заклали підвалини цивілізації на нашій землі. Вони одними з перших тут почали вирощувати хліб і плавити метал, збудували тисячі селищ, десятки міст. Вони прагнули вічного життя, молячись і приносячи пожертви Вищим Силам, створили дивовижні магічні орнаменти, які зачаровують нас і сьогодні. Бути українцем – це бути спадкоємцем усього того, що спонукає шукати власні витоки, витоки свого родоводу, який і великодню паску споживає як тіло Господнє, і до весільного короваю ставиться з побожністю та всерозумінням. Ми перейняли від пращурів світ ладу, а не хаосу, світ символів і знаків, які збережені в такому різноманітті й такій виразності лише в Україні. Прототипи цих послань у вічність маємо вже з неолітичної доби... В Україні високого рівня розвитку в добу неоліту набула трипільська культура (V—III тисячоліття до н. е.). Її назва походить від села Трипілля біля Києва, де київський археолог В. Хвойка провів свої знамениті розкопки. Розвиток цієї культури тривав понад дві тисячі років і охоплював не лише новокам'яну, але й бронзову та залізну епохи. Трипільська культура не залишила після себе ні пірамід, ні величних храмів, ні кам’яних палаців, а її матеріальна спадщина, всі свідчення існування понад шість тисячоліть заховані в землі. Нині ця культура заслуговує на те, щоб бути описаною як важлива складова цивілізації Старої Європи.

Выводы:Між добою мисливських суспільств та першими цивілізаціями ранньобронзового віку, які виникли в Єгипті, Месопотамії та інших місцях лежить досить довгий період, пов'язаний з становленням основ цих цивілізацій - відтворюючого господарства, ремесел, перших міст, писемності. Для визначення історико - культурних феноменів цього періоду вчені вживають поняття протоцивілізацій. Землеробські протоцивілізації Європи, до яких відноситься і Трипільська, існували VI - IV тис. до н.е, одночасно з протоцивілізаціями Месопотамії, Єгипту, Індії, Китаю і певний час знаходилися приблизно на однаковому з ними рівні розвитку. В кінці п'ятого тисячоліття до Христа, коли землеробські протоцивілізації Балкан - Гумельниця, Варна, Вінча, Лендель поступово занепадають, в Україні, на кордонах тодішнього цивілізованого світу постає Трипілля - вже не як периферійна культура, а їх останній спадкоємець. В Лісостепу було створено систему господарювання, яка спиралася на специфічні форми землеробства та тваринництва і проіснувала майже в незмінному вигляді на території України до початку ІІ тис. по Христу. Протоміста, основи монументальної архітектури, розквіт ремесел (металургії, ткацтва, гончарства), розвиток знакових систем - основи писемності - всі ці явища ставлять Трипілля в один ряд з цивілізаціями Cтарого Світу V -IV тис. до Христа. Трипільська протоцивілізація залишила багату спадщину, заклавши основи хліборобства і тваринництва, ремесел, світогляду. Однак занепад і дезінтеграція Трипілля, як етнокультурної та суспільно - економічної системи в другій половині IV тис. показав, що обраний шлях до цивілізації не є оптимальним. Цивілізаційний розвиток давніх суспільств в Європі починаючи з рубежу IV - III тис. до н.е. пішов іншим шляхом, ніж на Давньому Сході. Трипільці першими в Європі приручили коня, створили звукову абетку (пізніше завезену у Фінікію та Елладу), освоїли різні ремесла: обробку каменю, шкіри, виготовлення одягу, прикрас, прядіння і ткацтво, при цьому користувались вертикальним ткацьким верстатом. Різноманітний за формою посуд на ранній стадії прикрашався заглибленим орнаментом, а пізніше розписувався фарбами: чорною, червоною, білою. Статуетки богині-Матері, що втілювала загальну родючість природи, покривались стилізованими зображеннями Змія-першопредка, хранителя космічних енергій та життєдайної небесної вологи. Посуд виготовлявся з цільного шматка глини, стрічковим способом, або ж з двох половин за формою шаблону. Відлуння традицій трипільців спостерігаємо і в сучасній українській культурі: у піснях, в архітектурі, побуті, обрядах. Трипільці витворили на теренах нинішньої України першу тривалу хліборобську осілість, матріархальний устрій і магічний (може, тотемічний) світогляд. Вони побудували міста-держави, склали весь фольклор, який маємо, всі обряди вірування й майже всю усну словесність. Хто може відмовитися від цього, тобто зректися неоціненних скарбів, віддати їх іншим? Наша сива історія – це, окрім предметних свідчень, ті архетипи, що вже діють на генному рівні, впливають навіть на властивості нервових волокон... Воднораз велика землеробська культура прадавніх пращурів була не ізольована, а перебувала в контактах з іншими культурами та етносами. Трипільська високомистецька традиція органічно вплетена в тисячолітній художньо-історичний процес і становить важливий чинник стильового і художнього розвитку українського мистецтва.

Литература:1. Массон В.М. Динамика развития трипольского общества в свете палеодемографических оценок. – Первобытная археология. Поиски и находки. – Киев, 1980. 2. Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений. – МИА, 1949-№ 10. 3. Патокова Э. Ф. Петренко В. Г. Бурдо Н. Б. Полищук Л. Ю. Памятники трипольской культуры в Северо – Западном Причерноморье. – К. 1989. 4. Петров В. Походження українського народу. – Киiв, 1992. – С. 9 – 26. 5. Цвек О. В. Особливості формування східного регіону Трипільсько – Кукутенської спільності. – Археологія, 1985. – Вип. 51. – С. 31 – 45. 6. Шмаглій М.М. Великі трипільські поселення і проблема ранніх форм урбанізації. - Київ, 2001. 7. Шмаглiй М. М. Дудкiн В. П. Зiньковський К. В. Про комплексне вивчення трипiльських поселень. – Археологiя, 1973. – Вип. 10. – С. 23 – 31. 8. Шмаглій М. М. Відейко М. Ю. 1987 Пізньотрипільське поселення поблизу с. Майданецького на Черкащині. // Археологія, 1987. – Вип. 60. – С. 58 – 71. 9. Шмаглiй М. М. Вiдейко М. Ю. Трипiльськi протомiста. – Археологiя, 1993. –N 3. – С.52 – 63.