Українська гетьманська держава та її правове становище у складі Московії (друга половина ХVII – початок ХVІІІ ст.)

Содержание:Вступ………...…………………………………………………………………..3-4 1. Українська державність у XVII-XVIII ст. – особливості політико-правового устрою…….……………………………………………………………….…...5-11 2. Об’єднання України з Росією – політико-правова система…………….12-13 3. Державний лад (від незалежного статуту державної влади до залежного від Московії)…………………………………….………………………………..14-24 а) Система органів влади України у складі Російської держави. б) Органи влади російської держави на території України (прикази, колегії). 4. Суспільний лад……….……………………………………………………25-31 5. Правова система…………….……………………………………………..32-45 Загальний висновок………………………………………………………….46-48 Список використаної літератури……..……………………………………..49-50 Додатки……………………………………………………………………….51-53

Вступление:Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року виникла потреба в реформуванні всіх ланок державної влади. Для побудови демократичної правової держави нагальним стало і проведення в Україні правової реформи. При реалізації цієї мети доцільно звернутись до використання правових досягнень минулого українського народу, зокрема, існуючих в період Гетьманщини. Період історії України з 1648 по 1783 рік, що відомий як доба Гетьманщини, мав винятково важливе значення для соціально-політичного та культурного розвитку українського народу, для утвердження його національних і соціальних ідеалів, його правосвідомості і права. Для того, щоб твердити про існування власне Української держави в другій половині XVII–XVIII століттях, необхідно акцентувати увагу на тих ознаках, що складають поняття держави. Такими ознаками є: відокремлена кордонами територія, де проживає населення держави, і на яку поширюється її повновладдя; суверенітет; державна влада; державний апарат як система державних органів, за допомогою яких здійснюються функції держави; та здатність видавати загальнообов’язкові юридичні норми. Вивченням питань держави та права України другої половини XVII–XVIII століть займались відомі дослідники О. Кістяківський, М. Владимирський-Буданов, М. Іванишев, О. Лазаревський, О. Левицький, І. Теліченко, М. Слабченко, Д. Міллер, І. Крип’якевич, І. Черкаський, Л. Окиншевич, Р. Лащенко, М. Василенко, А. Яковлів, А. Ткач, Я. Падох, А. Пашук. Після здобуття в 1991 році незалежності Україною, відбувається процес утвердження національної самосвідомості та гідності українського народу, відродження його власної культури і самобутності. Саме тому період Гетьманщини, її політична система, потребують перегляду і нового осмислення. Таким чином, існує необхідність перегляду напрацювань багатьох дослідників гетьманського періоду та використання опублікованих за останнє десятиліття нових матеріалів для написання історії суду та судочинства Гетьманщини. Мета курсової роботи. На основі критичного аналізу попередніх досліджень в цій сфері, використовуючи опубліковані та неопубліковані матеріали того часу описати всі ланки правової системи Гетьманщини. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання: - З'ясувати процес формування правої системи Гетьманщини. - Дати загальну характеристику органів влади України у складі Російської імперії. - Охарактеризувати російські органи влади на території України. - Проаналізувати джерела права, що використовувались українськими судами в другій половині XVII-XVIII століть при здійсненні правосуддя. Об’єкт роботи. Виникнення та розвиток української правової системи в XVII–XVIII століттях. Предмет роботи. Діяльність органів влади Гетьманщини та влади Російської держави на території України. Методологічна основа роботи.. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використано сукупність дослідницьких методів теорії пізнання, а також окремі наукові методи: формально-логічний, системно-структурний, порівняльний, історико-правовий, соціологічний тощо.

Выводы:Отже, у 1648—1654 pp. починає створюватися національна правова система України, хоча вона все ще ґрунтувалася на Литовських статутах і магдебурзькому праві. Це явище було пов'язане з молодістю української державності. На початку XVIII ст. в Україні ще зберігалися окремі джерела права польсько-литовського походження. Серед них були князівські та королівські грамоти, постанови Сейму, а також збірники і статути. Найбільш визначними з цих джерел були Статут Великого князівства Литовського (1588 p.), а також ряд збірників магдебурзького права, які неодноразово змінювались та доповнювались залежно від конкретних історичних умов. У другій чверті XVIII ст. розпочалася кодифікація права України, для якої були серйозні причини. З другої половини XVІІ ст. в Україні почався процес перерозподілу землі. Верхівка (насамперед козацька старшина, шляхта та реєстрове козацтво) поспішала утвердитись в правах власності на землю як основу феодального господарювання. Кримінальним злочином у матеріальному розумінні вважалася дія, що завдала шкоди та збитків не тільки життю, здоров'ю, майну, честі особи, а й "шкоду та збиток державі". Одночасно набирає поширення формальне поняття злочину як дії, що заподіяла шкоду "державному інтересу", навіть, якщо ця дія і не була передбачена законом, що створювало грунт для судово-адміністративної сваволі. На Лівобережжі й Слобожанщині, частково на Правобережжі склалася ієрархічна структура суспільства, яке очолили кілька десятків старшинських родів. Найбільш впливові їхні представники ревно трималися за ідею станової корпоративної замкнутості, недоторканності прав і привілеїв козацької верхівки. Спроба встановити суворі "рамки" для різних груп населення Гетьманщини особливо чітко виявилася в процесі складання унікального збірника законодавчих актів з промовистою назвою "Права, по которым судится малороссийский народ". Слід зазначити, що в цей період поглибилися соціальна диференціація та майнова нерівність серед козацтва, котре протягом певного часу користувалося перевагами, як порівняти з посполитими: особистою незалежністю, юридичним правом на успадкування землі й майна, підпорядкуванням своєму судочинству тощо. На кінець XVIII ст. в десятки разів зросла кількість козаків, які за своїми економічними можливостями вже нічим фактично не відрізнялися від залежних селян чи міщан. Вони так само, як і останні, виконували обтяжливі повинності на користь держави та можновладців. Царський уряд зробив усе можливе для того, щоб знищити вільні й могутні збройні сили України - гарантію збереження національного автономного устрою. Крім того, козаки, які неодноразово виступали за розвиток буржуазних відносин (орендування, чумакування, конкуренція в економіці й відміна монополій, недоторканність земельних володінь і т. ін.), становили відверту загрозу чинним консервативним порядкам, встановленим Москвою і Санкт-Петербургом. Глибокі зміни сталися також у духовному житті українців, їх зумовили як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. Зокрема, тенденції до закріпачення, русифікація місцевої еліти, скасування принципів автономії гальмували розвиток науки і культури, зводили нанівець державницькі устремління й саму ідею республіканського устрою. На побут і звичаї Гетьманської України дедалі помітніше впливали нововведення в Московії, частково Польщі, інших сусідніх країнах. Проте навіть за цих складних обставин діяло власне судочинство й існували характерні норми поведінки, ознаки в одязі, харчуванні, зовнішньому вигляді людей. Протягом досліджуваного періоду стався принциповий перехід від старої української мови до нової, літературної, а в письменстві виразніше виявилася народно-розмовна основа. На становищі корінних жителів прямо позначалася й зовнішня політика Московії. Адже майже безперервні війни, що їх вона вела, підривали людські ресурси, обмежували можливості народного господарства. Геноцид, запроваджений Петром І, а згодом продовжений іншими російськими імператорами на українських землях, породжував космополітизм, руйнував віру національних кадрів у власні сили. Кожна поразка царату підривала й міжнародний авторитет України як союзниці Московії. Визвольні змагання, гостра боротьба за булаву серед старшини, масові вибухи протесту проти соціального гноблення не раз призводили до суспільно-політичної та економічної кризи в окремих регіонах. Таке поширене явище, як "шукання козацтва", давало представникам найбільш експлуатованих верств суспільства деяку надію на "відновлення" своїх "давніх" прав, здобутих зброєю у роки Хмельниччини, коли, на їхню думку, всі стали рівноправними. Остання чверть XVII й майже все XVIII ст. минули в неперервній боротьбі народу Правобережної України за возз'єднання з Лівобережжям. Єдину "власну свою і предків своїх вітчизну милу Україну" "правобережних" і "лівобережних" українців закликали відстоювати їхні ватажки - І.Самойлович, І.Мазепа, П.Полуботок, І.Скоропадський, А.Могила, П.Орлик та інші. Але реальність життя була зовсім іншою. Розколота Українська держава до кінця XVIII ст. поступово перетворилася в провінційні частини інших країн. І все ж ідея незалежної України й далі жила серед наступних поколінь і відродилася через багато років уже за зовсім інших історичних обставин.

Литература:1. Александров П.Г. До питання про причини ліквідації Запорозької Січі // Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів. –К.,2000. – Т.5. – С. 57–72. 2. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. – К.,1991. 3. Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. – К.,1986. 4. Василенко М. Збірка матеріалів до історії Лівобережної України та українського права XVII–XVIII вв. // Український археографічний збірник. – К.,1996. 5. Горобець В.М. Малоросійська колегія та фінансова реформа на Україні-Гетьманщині // Середньовічна Україна. – К.,1994. – Вип.І. 6. Горобець В.М. Політичні реформи на Україні в першій чверті XVIII ст. // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. – К.,1991. 7. Гуржій О.І. Право в українській козацькій державі (друга половина XVII–XVIII ст.). – К.,1994. 8. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII – XVII ст.: кордони, населення, право. – К.,1996. 9. Запорозька Січ // Юридична енциклопедія. –Т. 2.– К., 1999. – C. 518-521. 10. Історія державності України. / За заг. ред. Бандурки О.М., Ярмиша О.Н. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2004. – 608 с. 11. Історія України: Курс лекцій. – К., 1992. 12. Історія української державності. – К., 1995. 13. Киричук В.В., Тимцуник В.І. Історія державного управління в Україні: Навч. посіб. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. – 244 с. 14. Конституційна проблематика відносин Війська Запорозького з Російською державою в 1654 – 1709 роках // Держава і право. Зб. наук. праць. – Вип. 6. – К., 2000. – С. 63-79. 15. Кульчицький В. Історія держави і права України. – К., 1996. 16. Традиції українського державотворення у новій конституції України //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Зб. наук. статей. – № 2 (1998). – Донецьк, 1998. – C. 90-96. 17. Хрестоматія з історії України. // Б.І.Білик, Л.В.Дячук, Я.С Калакура, С.М.Клапчук, А.П.Конашевич, В.С.Крижанівський, В.Є.Кругляков, В.Я.Мельник. - К.: ІСДО, 1993. - 376 с.