Основна характеристика теорій стародавнього Риму

Содержание:Вступ 3 1. Політичні й правові навчання рабовласницької аристократії. Цицерон. Римські юристи 6 2. Зародження теократичних доктрин. Августин Блаженний 12 Висновки 16 Список використаної літератури 17

Вступление:У римському суспільстві рабовласницький спосіб виробництва досягає вищого щабля свого розвитку. Починаючи з III ст. до н.е. утворення великих маєтків (латифундій), заснованих на експлуатації рабської праці, зажадало масового припливу рабів, розширення державної території й проведення завойовницької політики. За історично короткий строк Рим перетворився з держави-поліса з республіканським правлінням у найбільшу рабовласницьку імперію Організація імперії була завершена в I ст. до н.е. Одночасно із затвердженням і розвитком рабовласницького ладу в римському суспільстві визрівали протиріччя, що загострювалися в періоди громадянських воєн і масових виступів рабів (повстання під керівництвом Спартака 74-71 р. до н е. і ін.). З кінця II ст. н.е. римське суспільство вступає в стан кризи, викликаного протиріччями між потребами виробництва, що розвивається, і неможливістю підвищити продуктивність рабської праці Ніколи могутня римська держава розпадається на Західну імперію й Східну імперію, що одержала пізніше назву Візантії В V ст. територія Італії була завойована німецькими племенами, і Західна Римська імперія припинила своє існування. Політико-правові навчання Древнього Рима мали багато загального з політичними навчаннями античної Греції. Подібність політичної думки стародавніх греків і римлян визначалося не тільки тим, що ідеологічні концепції в цих країнах формувалися на основі однотипних соціально-економічних відносин, але й глибокою спадкоємністю в розвитку їхньої культури. Древній Рим, довгий час, що залишався на периферії Античного миру, змушений був підтягуватися до рівня передових полісів Греції, переймати її культуру. Завоювання Римом грецьких полісів поклало початок елінізації римського суспільства, тобто широкому поширенню грецької культури серед римлян. В епоху імперії ці процеси перепліталися із процесами взаємовпливу грецьких, східних і властиво римських культурних традицій. Політико-правові вчення в Древньому Римі формувалися на основі філософських напрямків, які були перенесені із Греції. У своїх наставляннях по філософії римські мислителі звичайно відтворювали грецькі вчення, змінюючи й пристосовуючи їх до римських умов. При розробці політичних концепцій римські автори опиралися на запозичені із грецьких джерел уявлення про форми держави, про співвідношення закону й справедливості, про природне право й ін. Новизна й оригінальність політичних поглядів римських мислителів укладалися в тім, що ними були висунуті ідеї, що відповідають відносинам зрілого рабовласницького суспільства. Можна виділити два кола ідеологічних уявлень, у яких найбільш яскраво виявилася своєрідність римської політико-правової думки. До першого з них варто віднести зміни в політичній теорії, обумовлені розвитком відносин приватної власності й рабства. Виникнення великої земельної власності й концентрація багатства, що супроводжувалася поглибленням соціальних антагонізмів, поставили панівні класи перед необхідністю підсилити правовий захист майнових відносин. Усвідомлення цієї потреби викликало в них підвищений інтерес до правових засобів закріплення свого панування, породжувало уявлення про те, що держава служить для захисту майна й тримається на згоді громадян відносно правий. У творах прихильників рабовласницької знаті загальним місцем стають визначення раба як речі, як “розмовляючого знаряддя” і т.п. Результатом практичної діяльності юристів по тлумаченню законів з'явилося відокремлення юриспруденції в самостійну галузь знань. Згодом вона здобуває статус джерела права. У працях римських юристів одержують детальне обґрунтування інститути й норми діючого права, у тому числі правовий статус вільних і рабів, класифікація майнових угод, зміст права власності й порядок спадкування. До другого кола варто віднести зміни в політичній теорії, що відображали перебудову державного механізму в епоху імперії, коли республіканська форма правління була замінена промонархічним режимом. Правляча верхівка відмовилася в цей період від політичних ідеалів, яким слідувала полісна аристократія. Для офіційної ідеології Римської імперії характерні ідеї космополітизму, світового панування римлян, а також концепції необмеженої імператорської влади й державний культ правлячого імператора. Значний вплив на ідеологію римського суспільства зробила філософія стоїків. Її послідовники (Сенека, Марко Аврелій) міркували про “духовну рівність” всіх людей, включаючи панів і рабів, їхньому безсиллі змінити долю, про необхідність підкоритися світовому закону. Містичні сторони й песимізм навчання стоїків підсилювалися з наростанням кризи рабовласницького ладу. Багато ідей стоїцизму були сприйняті християнством - ідейним плином, що зародився серед соціальних низів Римської імперії. Протягом II-III ст. християнська релігія поступово втратила свій первісний бунтарський дух, а в IV ст. була зведена в ранг офіційної ідеології римської держави.

Выводы:Політико-правова ідеологія Древнього Рима, що складалася під сильним впливом ідей грецьких мислителів, розробила ряд своєрідних конструкцій, що залишили помітний слід в історії політичних і правових навчань. Серед них - знамените визначення держави (“справа народне”), дане Цицероном, а також його ідея про право (законі) як зв'язку, основі суспільства. Значний вплив на відокремлення теорії права від філософії зробили логіко-правові конструкції римських юристів, розробка ними догми права. Проблема подолання політичного відчуження в політико-правовій ідеології Древнього Рима виражена слабко. Термінологічно вона намічена визначенням держави як “справи народного”, теоретично - виправданням системи утримувань і противаг, що попереджають виродження республіки в тиранію. Цицерон визначав право як зв'язок суспільства (народу), але в його розумінні воно поширювалося лише на вільні; крім того, він же затверджував, що при гуркоті зброї (у період війни) умовкають закони. Зовсім виняткове значення в історії суспільно-політичної думки належить християнству. Складність самого процесу становлення нової світової релігії, відбиття цієї складності в християнському каноні (Новий завіт) обумовили й довгострокове панування християнства в Європі, і можливість використання його в середні століття в прямо протилежних цілях: від апології рабства (Августин) і кріпосництва (Фома Аквінський) до обґрунтування демократично-революційних (таборити) і комуністичних (Томас Мюнцер) програм.

Литература:1. Історія політичних і правових вчень / под ред. Нерсесянца. – М., 1995 2.Шульженко Ф.П. , Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. – К., 1999 3. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн. - "Вентурі" К, 1994. 4. История политических и правовых учений: Учебник / Под ред. О. Э. Лейста. – М.: Юридическая литература, 1997. 5. История государства и права зарубежных стран Под ред. О.А. Жидкова и Н.А. Крашенинниковой - "Норма - Инфра-М" М., 1998. 6.Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. - "Юрист" М., 1996. 7. История государства и права зарубежных стран. Учебное пособие в 2-х частях. Ч 1. Кн. 1., - М: «Юридический колледж «МГУ», 1994 8. Музыченко П.П., Витман К.Н. История государства и права зарубежных стран. История государства и права России: Учеб. пособие. - Ч. П. - X., 2002. 9. Нерсесянц В.С. Право и закон. – М., 1983