Евфімізми в публіцистиці

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. Публіцистика і сьогодення 7 1.1. Сфера використання публіцистичного стилю 7 1.2. Сучасний публіцистичний текст 10 РОЗДІЛ ІІ. Вживання евфемізмів у публіцистиці 18 2.1.Визначення евфемізмів у лінгвістичній літературі XIX-XX ст. 18 2.2. Приклади вживання евфемізмів 22 ВИСНОВКИ 30 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 33

Вступление:Інтенсивне оновлення слов’янських лексиконів дає новий імпульс для дослідження принципів і засобів мовної категоризації світу. Особлива стрімкість змін у складі українського лексикону спричинена новим, державним, статусом української мови, а отже, розширенням сфери її функціонування, новими вимогами суспільства до україномовної комунікації. Потужний струм нових номінацій в українському лексиконі, різних за походженням, формально-семантичною будовою, стилістичним потенціалом, комунікативним спрямуванням, потребує ретельного мовознавчого аналізу їхньої відповідності вже усталеним принципам і нормам україномовної категоризації світу, ролі в процесі номінації словотвірних ресурсів української мови, як власних, так і запозичених. Аналіз нової лексики, безперечно, закладає надійне підґрунтя і для перегляду самих мовних норм, передусім лексичних і словотвірних. Словотвірні інновації, зокрема нова оказіональна та експресивно-оцінна лексика, не лише унаочнює динаміку діючих в українському лексиконі механізмів мовної категоризації, доводять активність певних словотвірних технік її оформлення, а й служать своєрідним регулятором дії певних номінативних та словотвірних моделей. Можливість говорити дано людині, щоб приховувати свої думки – популярна, хоча i спірна теза, але це не про евфемізми. Евфемізм дає прямо протилежну можливість – висловитись, сказати правду, уникнувши небажаного виразу або слова. Широко відомі евфемістичні таланти ворожок, починаючи від дельфійського святилища Аполлона; піфії могли сказати правду, лише правду i нічого, крім правди, не сказавши нічого певного. Іншим відомим майстром цієї справи був Мішель Нострадамус, чиї катрени досі тлумачать на всі лади, завжди отримуючи потрібний результат. На сьогодні евфемізми стали незамінним знаряддям будь-якого путнього дипломата чи адвоката; від слів кожного з них може залежати надто багато i кожен смисловий нюанс відіграє вирішальну роль. Є ще полiткоректнiсть: але це вже екстремізм, хоча i його буде згадано. Джерелом досягнення евфемістичного ефекту і утворення евфемізму служать абревіація, перефразування, акронімія або повне вилучення, мейозис, прономіналізація, антифразис, пряма заміна, заміна цілого частковим і частиною – цілого (переважно вживаються більш вдалі терміни синекдоха і метонімія), гіпербола, літературні (книжкові) терміни, технічний жаргон, вживання розмовних термінів замість формальних, а також заміна співзвучним словом. Публіцистичний стиль – це функціональний різновид літературної мови, який використовується в газетах, періодичних громадсько-політичних виданнях, агітаційно-пропагандистських та інших засобах масової комунікації. Основна настанова – популяр¬ний виклад фактів, подій, агітаційно-пропагандистська спря¬мованість і націленість на досягнення результативного впли¬ву. Це зумовлює доступність, яскравість і чіткість викладу, наприклад, у жанрі політичного трактату, відповіді, нарису, передової статті в газеті, статті громадсько-політичного журналу; полемічність, образність, експресивність, наприклад, у памфлеті, фейлетоні, відозві, листівці, зверненні. Це сприяє широкому використанню на тлі загальновживаної лексики слів суспільно-політичного звучання, термінів, емоційно за¬барвлених слів, фразеологічних зворотів. З синтаксичних засобів типовими є: використання імперативних (наказово¬го способу) форм дієслів, спонукальних і риторично-питаль¬них речень, уведення звертань, модальних слів і часток, пе¬рифраз, цитат. Яскраво виражена в окремих публіцистич¬них творах експресивність наближує публіцистику до сти¬лю художньої літератури, а полемічність і логіка викладу думок – до наукового стилю. Проблемі евфемізації присвячено чимало робіт сучасних мовознавців Кацев A., Крисин Л., Москвин В., проте звичайно вони або дають загальну характеристику цього явища – безвідносно до сфери його побутування, або описують його особливості вживання в англійському (німецькому, російському тощо) політичному дискурсі. Натомість, праць з цього питання, виконаних на матеріалі, що мовно відображає світ української публіцистики, фактично немає. Опис евфемістичної лексики неможливий без характеристики соціально-культурного і мовного фону, на якому виникає потреба в евфемізмах. Л.П. Крисин пише: «Для повноти картини доводиться згадувати такі реалії і таку лексику, які зазвичай знаходяться поза полем уваги мовознавців. Як у носія літературної мови і просто людини, наступної певним культурним нормам, це і у самого дослідника може викликати внутрішнє неприйняття і протест, проте як неупереджений спостерігач, що фіксує все, що відбувається в мові, він зобов'язаний вивчати і такого роду «неприємні факти», здатні викликати етичний дискомфорт . Актуальність роботи. Дослідження евфемізмів є одним із стилістичних джерел розвитку української публіцистики. Курсова робота присвячена визначенню місця і ролі евфемізмів у публіцистичних творах. Актуальність теми визначається необхідністю ретельного дослідження ресурсів евфемістичної лексики, здатної в даний момент розвитку сучасної російської мови протистояти натиску огрубіння мови. Орієнтуючись методологічно на когнітивний-прагматичну парадигму, необхідно відзначити, що XX століття – це період розвитку структуралізму в мовознавстві, що наклав відбиток і на дослідження евфемістичної лексики. Але, очевидно, потрібно було піддатися пробі структуралізму, щоб, завдяки розвитку структурного напряму, піти від робіт, написаних у дусі краєзнавства і наблизитися до достовірно наукового дослідження евфемістичної лексики Багатство мовних засобів і стильових прийомів у тканині публіцистичних творів не дає можливості охопити їх у цілому. Тому робота присвячена одному з аспектів мови публіцистики – лексичному, переважно з погляду евфемістичних засобів мови. Об’єктом дослідження виступають евфемізми, що функціонують у мовній системі публіцистики. Предметом цього дослідження є лексика публіцистики. Мета дисертаційної роботи – виявити особливості вживання евфемізмів у публіцистичному стилі. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання більш конкретних завдань: 1) ознайомитись із науковою літературою, присвяченою евфемізмів та їх використання в літературі та публіцистиці; 2) провести обстеження публіцистичних творів із метою виявлення евфемізмів; 3) визначити місце виражальних мовних засобів у публіцистиці, виділити основні типи евфемізмів; 4) оформити дослідження як курсову роботу. Практичне значення дослідження в тому, що його дані сприятимуть поглибленому прочитанню як окремих статей, так і всієї публіцистичної літератури. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Выводы:Публіцистика є сферою масової комунікації, тому цей стиль має дуже ши¬рокий діапазон. З огляду на призначення публіцистичного стилю – форму¬вання громадської думки – визначальною рисою його є вдале поєднання логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням. Щоб формувати громадську думку, публіцистичний твір має бути бездоганним стосовно логіч¬ної побудови. Водночас навіть найідеальніша в логічному плані річ не буде належно сприйнята, якщо вона викладатиметься безпристрасною, неоковир¬ною, заштампованою мовою. У різних жанрах публіцистики логічний та емо¬ційно-експресивний елементи мають неоднакове співвідношення, але коли го¬ворити про публіцистичний стиль у цілому, то треба підкреслити, що в ньому логіка викладу та емоційно-експресивне забарвлення повинні бути взаємно зрівноважені. Якщо офіційно-діловий та науковий стилі прагнуть до найбільшої інформативності, а деякі розмовні та поетичні тексти відзначаються дуже ви¬соким ступенем емоційності, то публіцистика мусить бути одночасно і впли¬вовою, й інформативною, їй властиве чергування експресивних та інформати¬вних уривків. Язик дано людині, щоб приховувати свої думки – популярна, хоча i суперечлива теза, але це не про евфемізми. Евфемізм дає прямо протилежну можливість – висловитись, сказати правду, уникнувши небажаного виразу або слова. Широко відомі евфемістичні таланти ворожок, починаючи від дельфійського святилища Аполлона; піфії могли сказати правду, лише правду i нічого, крім правди, не сказавши нічого певного. Іншим відомим майстром цієї справи був Мішель Нострадамус, чиї катрени досі тлумачать на всі лади, завжди отримуючи потрібний результат. На сьогодні евфемізми стали незамінним знаряддям будь-якого путнього дипломата чи адвоката; від слав кожного з них може залежати надто багато i кожен смисловий нюанс відіграє вирішальну роль. Є ще полiткоректнiсть: але це вже екстремізм, хоча i його буде згадано. Під час написання курсової роботи було виконано основні завдання дослідження : - ознайомлення із науковою літературою, присвяченою евфемізмам та їх використання в літературі та публіцистиці; - проведено обстеження публіцистичних творів із метою виявлення евфемізмів; - виділено місце виражальних мовних засобів у публіцистиці, виділити основні типи евфемізмів; - відбулося оформлення дослідження як курсової роботи Спостереження над особливостями вживання евфемізмів у публіцистиці дають підстави твердити : ? евфемізми – слова або вирази, що вважаються благопристойними і що вживаються в мовній діяльності, що підкоряється прийнятим в колективі нормам, що склалися під впливом звичаїв, замість певних слів і виразів, які стосуються непристойних, грубих, неприпустимих в розмові, що в окремих випадках приводить до крайнощів: благопристойність мимоволі підміняється манірністю в результаті відсутності у тих, що говорять справжньої мовної культури і мовного смаку; ? евфемізми, на відміну від більшої частини лексичних коштів мови, особливо чуйні до змін в області культури людських відносин і етичних оцінок тих або інших явищ суспільному життю; ? те, що здається евфемізмом на одному етапі розвитку суспільства, перестає їм бути на наступному, перетворюючись на засіб, який, з погляду більшості носіїв даної мови, іменує об'єкт дуже прямо; ? опис евфемістичної лексики неможливий без характеристики соціально-культурного і мовного фону, на якому виникає потреба в евфемізмах; ? мова публіцистики дуже багата на евфемістичні засоби; ? мові властива естетична обробка, простота; у синтаксисі немає примітивізму, незграбності; ? бувають евфемізми сталі, а бувають ситуативні. Якщо постійний є сталим синонімом певного поняття, то ситуативний залежить від смислу, який у нього вкладається або від контексту, у якому його вжито; ? зібраний нами матеріал може стати в пригоді вчителеві-словеснику на уроках української мови та літератури, засіданнях мовних гуртків, під час проведення свят та мовних конференцій у вищих навчальних закладах.

Литература:  1.    Апресян Ю.Д. Избранные труды. Том І. Лексическая семантика. Синонимические средства языка.– М.: Школа "Языки русской культуры". Издательская фирма "Восточная литература" РАН, 1995. 2.    Багиров Е.Г, Борецкий Р.А., Юровский А.Я. Основы телевизионной журналистики. - М., 1987. 3.    Баранник Д.Х. та ін. Мова сучасної масово-політичної інформації. - К., 1979. 4.    Ващенко В.С. Українська семасіологія: Типологія лексичних значень. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетров. ун-ту, 1981. – 68с. 5.    Головин Б.Н. Основы культуры речи.– М., 1980.– С.188-199. 6.    Григораш Д.С. Журналістика у термінах і виразах. - Львів, 1974. 7.    Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір, синонімія, стилістика. – К., 1982. 8.    Дружбинський В. Словесне порно // Дзеркало тижня. - 2002. - 7 верес. 9.    Егоров В.В. Телевидение и зритель. - М., 1977. 10.   Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К., 1984. 11.   Єрмоленко С. Я. Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови. - К.: Наук. думка, 1977; Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови / Відп. ред. М. М. Пилинський. - К., 1990. 12.   Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1987. 13.   Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи: из наблюдений над языковой практикой масс-медиа. – М., 1994. – С. 5. 14.   Масенко Л. Мова і політика. – К.: Соняшник, 1999. – С. 28. 15.   Минаев В.Ф. Соотношение слова и изображения в телевизионной журналистике // Вест. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - № 2,  1969. - Вып. 2. 16.   Москаленко А.З. Вступ до журналістики. - К., 1997. 17.   Пешковский О.М. Избранные труды. - М., 1959. 18.   Общее языкознание. Внутренняя структура языка.– М., 1972. 19.   Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. - К., 1993. 20.   Светана С.В. Телевизионная речь, функции и структура. - М., 1976. 21.   Семчинський С. В. Загальне мовознавство: вид. друге, перероб. і допов. – К., 1996. 22.   Ставицька Л. Сучасний український інтержаргон: проблеми й аспекти вивчення // Мовознавство: Доп. та повідомл. IV Міжнар. конгресу україністів / Відп. ред. В. Німчук. - К.: Пульсари, 2002. 23.   Тараненко О.О. Колоквіалізація, субстантизація та вульгаризація як характерні явища стилістики сучасної української мови (з кінця 1980-х рр.) //Мовознавство. – 2002. – №4-5. – С.35. 24.   Чабаненко В. А. Основи мовної експресії. - К., 1984. 25.   Юровский А.Я., Борецкий Р.А. Основы телевизионной журналистики. - М., 1966.