Стиль фентезі в сучасній культурі

Содержание:Вступ 2 1. Класифікація жанру фентезі 4 2. Чарівні народи 9 Висновок 14 Список використаної літератури 17

Вступление:Загальним є твердження, що сучасний роман (у нашім випадку - роман у стилі фентезі), завдяки наступності традиції, є прямим спадкоємцем героїчного епосу, у свою чергу, що має загальних обрядово-міфологічних корінь із казкою: "У російській науковій традиції із часів А. Н. Веселовського, автора "Історичної поетики", прийнято виводити епічний (оповідальний) рід літератури з первісного синкретизму з лірикою й драмою, а також танцем і музикою, що мали місце в рамках народного обряду, так званих народно-обрядових ігор". Таким чином, визнаючи чарівну казку й сучасний роман-фентезі жанрами генетично родинними, ми будемо вправі використовувати для другого з них той же варіант аналізу, що вже був застосований для першого. Сучасний роман являє собою актуальну стадію розвитку епосу як жанру. Будучи генетично пов'язаним з найдавнішими міфологічними формами оповідання, роман наших днів у підставі свого сюжету може зберігати ті архаїчні подання, які відбивалися в міфі, чарівній казці й героїчному епосі. Епос, на відміну від міфу й казки, – набагато більше рухлива форма, він здатний розвиватися із часом: історія епосу – не що інше, як історія самопису людини, тому зі зміною системи життєвих цінностей міняється образ епічного героя й відношення до нього. Більше того – вся структура роману, вся система його образів може будуватися зі збереженням законів міфологічного оповідання (міфологічний зміст при цьому втрачається). Структуру архаїчних текстів, використовувану авторами ще з кінця Відродження й протягом Нового часу неусвідомлено, у силу традиції, ми називаємо міфологічним кліше. Міфологічне кліше - цільна система, де заздалегідь задані образи-архетипи, їхні взаємини, сюжетні лінії й тип оцінок. Проходження міфологічному кліше ніяк не зв'язано в автора ні з надприродним елементом в оповіданні, ні з фольклорними мотивами, ні взагалі з наявністю який-небудь "чудесності": міфологічне кліше - застигла схема, "каркас добутку", де те, що у фольклорних текстах було надприродним, у літературні стало значним, видатним, однак цілком людським, а чарівництво перейшло в метафори. Сучасний автор роману використовує кліше інтуїтивно, довіряючись "пам'яті предків", з його боку зовсім не передбачається якогось глибокого вивчення міфології як науки. Після Юнга немає необхідності доводити, що образи-архетипи, що входять у кліше, належать сфері несвідомого. Родоначальник сучасного стилю фентезі - професор англійської мови й літератури Дж. Р. Р. Толкієн - виявляє своєю творчістю приклад того, як письменник, будучи одночасно й ученим, може звертатися до міфологічних категорій двома способами: з одного боку - опираючись на науковий підхід, з іншого боку - інтуїтивно. Як філолог, Толкієн вивчав кельтську, скандинавську й фінську культури з погляду мови, - безсумнівно те, що він свідомо запозичив з міфологічних текстів цих народів мотиви, образи й сюжети. А вже як художник, він втілював на сторінках своїх добутків власні підсвідомі переживання міфологічних подань - тут зовсім інший, не логічний, а емоційний рівень освоєння архаїки, не цитування, а відтворення сюжетного кліше. Іншими словами, це неусвідомлене звертання до глибинних шарів міфологічного мислення, що по суті своєї й не мислення навіть, а саме переживання, відчуття.

Выводы:Відштовхуючись від реалізму, і Толкін і модерністи шукали новий метод, здатний відбити всі протиріччя сучасної їм життя. Одним з напрямків пошуку стало їхнє звертання до традиції Льюіса Керрола, що одержало вираження в інтересі до словесної гри, у волі у звертанні зі словом. Бачення миру, властиве й Толкіну, і модерністам, можна визначити як сприйняття двох реальностей, двох планів буття побутового, повсякденного, приземленого й духовного. І Толкін, і модерністи прагнуть сприймати обидві ці реальності в цілісності, у єдності. Відповідно, метою художнього твору стає об'єднання обох реальностей, або, принаймні, прагнення до такого розуміння миру. Найбільш підходящим художнім методом для вираження подібного бачення миру є для Толкіна й модерністів міфологічний або символічний метод, що звільняє авторів від необхідності додержуватися звичних умовностей і дає можливість відбити всю складність і суперечливість картини сучасного їм миру. У зв'язку із цим зростає роль міфу як певної схеми, по якій будується оповідання, виникають образи, пов'язані зі споконвічними психічними поданнями. Міф, таким чином, використовується для художнього впорядкування миру. У створеному за допомогою міфу художньому світі, незважаючи на його видиму невпорядкованість і анархію, що панує в ньому, можливо, проте, збагнення етичної влаштованості саме як наслідок його естетичної упорядкованості. Мир створеного в такий спосіб художнього твору з'являється як замкнутий, цільний, що має власні закони, установлені автором, що приймає на себе роль деміурга цього миру ( з-творця або з-творця Бога). Отже, зсередини цього миру можливо осягнути закони й зміст даного миру. Таке розуміння досягається в особливі моменти, вилучені з потоку реального часу й пов'язані з розумінням суті миру через розуміння природи або душі якогось окремого об'єкта. Переживання, будучи по своїй природі пов'язаним з естетикою, виявляється в художньому світі виразником правди, істини даного миру, а тому сховано або явно несе в собі етичну установку. Таке бачення миру й художнього твору знаходить формальне вираження в романі, що, з погляду модерністів і Толкіна, здатний передати найбільше адекватно нове відношення до миру. Роман, не втрачаючи своїх жанрових особливостей, асимілює й риси старих епічних жанрів, мирячись навіть із присутністю тих ознак епосу, які найбільше виразно підкреслюють різницю роману й епосу. Саме роман із всіх жанрів виявляється найбільш придатним для відбиття всієї складності, всіх взаємозв'язків створеного автором миру. Для цього використовується спосіб ведення сюжетних ліній, у корені відмінний від, що використовувався в традиційному романі: переплетення сюжетних ліній, показ одночасно, що відбуваються подій, допомагає з усією повнотою відчути різноманіття й строкатість створеного миру. Концепція двох реальностей знаходить вираження на рівні проблематики: усередині художнього миру існує якась глобальна опозиція, що реалізується в протиставленні Природи й Цивілізації, а також в відчутті необхідності традиції. Ця опозиція визначає також систему персонажів і окремі типи героїв. Крім того, концепція двох реальностей впливає на символіку добутків: символи не просто несуть у собі щось від "плану змісту", вони виявляються здатними бути відбиттями деяких принципів форми. Описані вище риси подібності творчості Толкіна й модерністів утворять якусь систему, риси якої можливо виділити. Форма й зміст у їхніх добутках виявляються зв'язаними більш тісно, ніж у традиційних реалістичних добутках. Приміром, у Толкіна в "Сильмариліоні" ідеї, що визначають основний етичний конфлікт, виявляються втілені в персонажів у самому буквальному значенні цього слова: це деміурги миру, втілені й одушевлені ідеї, думки бога-творця. "Епіфанія" функціонує не тільки як певний епізод, уривок тексту, вона на рівні форми визначає сюжет і кінцівку добутку, а на рівні змісту втілюється в певну систему символів. Має місце, таким чином, паралельна організація різних рівнів літературного твору ізоморфізм змістовних і формальних шарів речі. Більше того, саме твір мистецтва в реальному світі найчастіше бере на себе функції епіфанії автор здатний сприймати свою працю як щось, здатне впливати на реальність даного миру цілком певним чином (Толкін, і, як не дивно, Джойс). Виділення загальних рис творчості модерністів і Толкіна може сприяти більше повному баченню й розумінню модернізму як типу культури, породженого ХХ століттям. Виділені риси можуть допомогти побачити модернізм як глобальне явище тому що, приміром, деякі особливості, виділені як властиві творчості Толкіна й модерністів, виявляються властивій творчості не тільки англійських, але й росіян літераторів, причому таких різних, як В.Набоков і Г.Газданов, з одного боку, і С.Єсенін і новоселянські поети з іншої. Творчість же Джона Рональда Руела Толкіна може розглядатися як тісно пов'язане з розвитком літератури ХХ століття, що перебуває не на узбіччі, але в основному потоці літератури нашого сторіччя.

Литература:1. Толкиен, Дж.Р.Р. Две твердыни. Пер. В.Муравьева. М., 1990. 2. Толкиен, Дж.Р.Р. Сильмариллион. Пер.Н.Эстель. М., 1992. 3. Толкиен, Дж.Р.Р. Хранители. Пер.В.Муравьева. М., 1988. 4. Каменкович, М. Создание вселенной. // Дж.Р.Р.Толкин. Властелин колец. Возвращение короля. СПб, "Азбука", 1995, с.719-729. 5. Кошелев, С.Л. Жанровая природа "Повелителя колец" Дж.Р.Р.Толкина, с.81-96 // Проблемы метода и жанра в зарубежной литературе. Вып.VI. Под ред. Н.П.Михайловой, М., 1981. 6. Кошелев, С.Л. К вопросу о жанровых модификациях романа в философской фантастике. С.133-141 // Проблемы метода и жанра в зарубежной литературе. Вып.9, Межвузовский сборник научных трудов. М., МГПИ, 1984. 7. Муравьев, В. Предыстория. с.5-27 // Дж.Р.Р.Толкиен. Хранители. М., "Радуга", 1988. 8. Жантиева, А.Г. Английский роман ХХ века. М., Наука, 1965. 9. Ивашева, В.В.Английская литература. ХХ век. М., Просвещение, 1967. 10. Кеттл, А. Введение в историю английского романа. "Прогресс", М., 1966. 11. Кобахидзе, Т.Д. Творчество Т.С.Элиота и "ремифологизация" европейского поэтического мышления в 20-40-х годах. Тбилиси, 1991. 12. Михальская, Н.П. Д.Г.Лоуренс: поэтика романа в ее отношении к живописи.// Проблемы зарубежной литературы Х1Х-ХХ вв. М., 1974. С.119-131.