Збереження національних культур, як умова збереження надбання всього людства

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ КУЛЬТУР 6 1.1. Дослідження поняття "культура", "національна культура" як основа національної самосвідомості народів 6 1.2. Національна культура - душа народу 11 1.3. Взаємодія національних культур: теоретичний задум втілення 18 РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ І КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ КУЛЬТУР НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА 22 2.1. Проблеми збереження національних культур в умовах глобалізації 22 2.2. Регіональні відносини і національні проблеми малочислених народів та важливість збереження їх культур 25 ВИСНОВКИ 28 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 29

Вступление:Актуальність дослідження. Майбутнє кожного народу вирішуватиметься у сфері культури. Звичайно ж, тут на думку спадають складні політичні і важкі соціально-економічні проблеми сучасності, які нібито відсувають питання національної культури на другий план. Насправді ж, як ми розуміємо, це не так. По-перше, політична, соціальна, економічна і культурна сфери не просто взаємозалежні, вони взаємопроникаючі і взаємостимулюючі, позитивно чи негативно. По-друге, саме в культурі, і тільки в культурі, насамперед у духовній, дістають остаточну «санкцію», як і гарантію історичної бутності, національні суб’єктність й ідентичність, процес подальшого національного розвитку. Творення, збереження і розвиток культури є головним змістом історичного процесу — принаймні в тому значенні, що лише здобутки культури здатні зберігати свою актуальність для всіх поколінь і таким чином брати участь у постійному самовідтворенні образу людства. В цьому сенсі культура є мегапоняттям, яке реалізується в множинності форм культури, що відбивають багатоваріантність антропосфери. Так, культура — це самотворення нації в часі та просторі. Водночас це не лише сукупний продукт духовної діяльності, а й глибоко індивідуальний, глибоко інтимний феномен. Творення культури є найорганічнішою самореалізацією особистості, а вільна орієнтація людини-реципієнта у сфері культури е найнадійнішою гарантією її духовної суверенності. З цього погляду національні культури народів світу є узагальненим вираженням творчих зусиль цих народів, їх обсягів у світорозумінні, релігії, моралі, художньому мисленні, науці й філософії. І водночас — є способом самореалізації людини з усіма особливостями її психіки, темпераменту, творчої уяви. Отже, саме культура, цілісна національна культура формує конкретну людину, вона ж увінчує й увічнює, освячує самоствердження суспільства, без чого можна говорити хіба що тільки про «заявку» на історичне буття в людстві. А усвідомлення загальнонаціонального смислу існування відбувається у межах і формах культури, і тільки так. Міра культури є і мірою свободи. Сама культура конкретного народу є творчістю його самопізнання і самоствердження в матеріалі природи та історії, а в найзагальнішому — здійсненням його історичного покликання, як водночас і глибинним, базовим рівнем мотивації поведінки особистості. Отже, метою дослідження є розгляд „культури”, „національної культури” та важливості їх збереження для людства, що має велику актуальність в умовах сьогоднішньої глобалізації. Об’єктом дослідження є трансформаційні процеси, що відбуваються у сучасності суспільстві та їх впив на національні культури. Предметом дослідження виступають національні культури як феномен кожної нації. Досягнення встановленої мети вимагає виконання наступних завдань дослідження: - Дослідити поняття "культура", "національна культура" як основа національної самосвідомості народів; - Висвітлити національну культуру, яка виступає своєрідною „душею” кожного народу; - Охарактеризувати взаємодію національних культур в умовах сьогодення; - Проаналізувати проблеми збереження національних культур в умовах глобалізації; - Визначити та комплексно охарактеризувати регіональні відносини і національні проблеми малочислених народів та важливість збереження їх культур. Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних фахівців з питань трактування понять „культура”, „національна культура”, з питань розвитку і збереження національних культур, зокрема, найбільш повно ці проблеми висвітлені у роботах Артановського С.Н., Бахтіна М.М., Гордієнка А.А., Іванової С.Ю., Лапшина А.Г., Ларченка С.Г., Нікітіна В., Сагатовського В.Н., Сайка Е.В. та ряду ін. У дослідженні використано ряд загальнонаукових та спеціальних методів дослідження процесів і явищ у їх взаємозв’язку і розвитку. Серед загальнонаукових методів пізнання необхідно виділити абстрактно-теоретичний, історичний, діалектичний, аналізу й синтезу, порівняння та узагальнення. Інформаційну базу дослідження склали теоретична та практична інформація, дані, опубліковані у наукових роботах вітчизняних та зарубіжних вчених, науково-практичних конференціях, періодичних виданнях. Структура роботи складається зі вступу, в якому обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету та завдання; двох розділів, перший з яких присвячений дослідженню теоретико-методологічних основ збереження національних культур, у другому розділі курсової роботи проведено дослідження і комплексний аналіз проблем щодо збереження національних культур на сучасному етапі розвитку людства. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження та список використаних джерел.

Выводы:Отже, з проаналізованого дослідження можна зробити наступні висновки та узагальнення: Збереження національних культур – це задача, яку повинне поставити перед собою все людство. При існуючих можливостях людського мозку, рішення проблеми збереження й збільшення загальнолюдської культури полягає в розбивці завдання й збереженні національних культур як частин загальнолюдської культури. У сучасному світі можливості культурного обміну небачено збільшуються, але реально культурні впливи, як й інформаційні, є однобічно спрямованими, а їхній прессинговий характер суперечить самій природі здорових культурних взаємин: адже культури органічно й плідно засвоюють лише те, чого внутрішньо потребують і до чого підготовлені своїм попереднім розвитком та потенціалами. Форма плідної культурної взаємодії — діалог. Інакше ж, за умов масованої експансії, форсованого тиску, суспільства засвоюють не культурний продукт, а його ерзац; більш примітивне, а не досконаліше, низьке, а не високе. Це й бачимо нині: в усі закутки світу проникають не найкращі зразки т.зв. масової культури й не найкращі стандарти т.зв. американського способу життя. Культурна багатоманітність людства поставлена під загрозу, а багатоманітність — це спосіб буття культури. І цілком слушно автори колективної праці українських учених «Людина й культура в умовах глобалізації» (К., 2003.) наголошують: питання про національну культуру постає нині не лише як питання національної, але й «загальнопланетної безпеки». Отже, надія сучасного людства – не маргінальна культура, а універсальна, самобутня культура. Але універсальність — не в абстракції, а в конкретному, в широкому діапазоні національно самобутніх форми вираження, що збагачують багатоманітність людства.

Литература:1. Артановский С.Н. Историческое единство человечества и взаимное влияние культур. Философско-методологический анализ современных зарубежных концепций. – Л.: Аскана, 1967. 2. Бахтин М.М. Размышления об истоках и распространении национализма. – М.: Прогресс, 1992. 3. Бахтин М.М. Региональные проблемы межнациональных отношений малочисленных народов мира. – М.: Прогресс, 1996. 4. Вострякова Ю.В. Проблемы познания в диалоговом пространстве современной культуры // Философско-методологические проблемы науки и техники. – С.: Сфера, 1998. 5. Гордиенко А.А. Антропологические и культурологические предпосылки коэволюции человека и природы: философско-антропологическая модель коэволюционного развития. – Н.: Основа, 1998. 6. Иванова С.Ю. К вопросу об этнокультурном взаимодействии // В условиях глобализации. – Р-н-Д.: Паритет, 2001. 7. Лапшин А.Г. Международное сотрудничество в области гуманитарного образования: перспектива кросс-культурной грамотности // Кросс-культурный диалог: компаративные исследования в педагогике и психологии. Сб. ст. – В.: Высшая школа, 1999. 8. Ларченко С.Г. Социальные детерминации этнокультурного развития. – Н.: Основа, 1999. 9. Мирча Э. Национальная культура и национальное самосознание. – Спб.: Алетейя, 1998. 10. Никитин В. От диалога конфессий к диалогу культур // Русская мысль. – Париж, 2000. – 3-9 февраля. 11. Сагатовский В.Н. Диалог культур // Возрождение культуры. Диалог культур и межнациональные отношения. Вып. 4. – Спб., 2006. 12. Сайко Э.В. О природе и пространстве “действия” диалога // Социокультурное пространство диалога. – М.: Высшая школа, 1999. 13. Философский словарь. – М.: Академия, 2004. 14. Яценко Е. Восток и запад: взаимодействие культур // Культура в современном мире: опыт. проблемы. решения. Вып. 3. – М.: Академия, 2003.