Особливості та здобутки німецької класичної філософії. І. Кант як засновник німецької класичної філософії. Теорія пізнання та етика І. Канта.

Задание:1. Особливості та здобутки німецької класичної філософії 2. І. Кант як засновник німецької класичної філософії. Теорія пізнання та етика І. Канта

Содержание:ВСТУП 3 1. Особливості та здобутки німецької класичної філософії. 5 1.1 Становлення німецької класичної філософії 5 1. 2 Джерела та здобутки німецької класичної філософії 7 2. І. Кант як засновник німецької класичної філософії. Теорія пізнання та етика І. Канта. 10 2.1 Природничо-наукова картина світу і філософська система І.Канта 10 2.2 Теорія пізнання та етичне вчення І. Канта. 11 Висновки 17 Список використаної літератури 19

Вступление:Наприкінці XVIII в. у Німеччині виникає філософський рух, у якому у своєрідній формі знайшли своє відбиття значні соціальні перетворення того часу, зокрема французька буржуазна революція 1789 року, якісні зрушення в області природознавства (відкриття у фізику, хімії, біології). У ньому також відбилися специфічні умови Німеччини, однієї з відсталих у той час країн Європи: слабість і нерішучість буржуазії, її схильність до компромісів із дворянством, відсутність революційного руху. В історії німецької філософії почався її класичний період. Німецька класична філософія XIX століття не тільки підвела підсумки розвитку європейської думки, але й запропонувала свої шляхи й методи рішення традиційних проблем буття, співвідношення світу й людини, теорії пізнання, моральності. Особливо плідні ідеї висловлювалися німецькими філософами в області розвитку. Були систематизовані попередні погляди й положення з питань протиріччя, взаємопереходу протилежностей, створена цілісна теорія загального зв'язку й розвитку - діалектика. Велике значення, у розглянутий період, надавалося однієї з фундаментальних проблем раціоналізму - тотожності об'єкта й суб'єкта. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель через діалектику суб`єктно-об'єктних відносин розглядали й вирішували онтологічні, гносеологічні, ціннісно-значеннєві й інші питання філософського знання. Класична німецька філософія — це філософські системи І.Канта, І.Г.Фіхте, Ф.В.И.Шеллінга, Г.В.Ф.Гегеля та Л.А.Фейербаха, які були створені у другій половині XVIII — середині XIX століть. Вона була вищим досягненням філософської думки у світовому масштабі. Неминуче значення мали її гуманістичні ідеї соціального прогресу і свободи. Марксизм високо цінував класичну німецьку філософію передусім за розробку проблем діалектики (Кант, Гегель) і матеріалізму (Фейербах). Теоретичним джерелом класичної німецької філософії була як вітчизняна філософія, так і досягнення світової філософської думки (раціоналізм Р. Декарта і Б.Спінози, філософія епохи Просвітництва). Об’єкт дослідження – основні ідеї німецької класичної філософії Предмет дослідження – особливості періоду німецької класичної філософії. Метою дослідження є дослідження особливостей та здобутків німецької класичної філософії, вивчення філософських ідей основних представників цього періоду. Для досягнення мети потрібно виконати наступні задачі: - розглянути становлення німецької класичної філософії - дослідити джерела та здобутки німецької класичної філософії - проаналізувати філософські погляди Канта як засновника німецької класичної філософії. Теорію пізнання та етику І. Канта.

Выводы:Класична німецька філософія не становила собою єдиного напряму. Наприклад, Кант був дуалістом, Фіхте — суб'єктивним, Шеллінг і Гегель — об'єктивними ідеалістами, Фейербах — матеріалістом. Та разом з тим у філософських системах цих мислителів спостерігається зв'язок, навіть наступність. Особливе місце посідало дослідження форм всезагальності, які в Канта і Фіхте розглядалися як форми, притаманні лише людському мисленню, а в Шелінга і Гегеля — і як форми самої діяльності (духовної, на їх думку, за своєю природою). Особливого значення надавалося дослідженню проблеми тотожності мислення і буття, відношення суб'єкта і об'єкта, теоретичних форм пізнання, філософських категорій тощо. Характеризуючи класичну німецьку філософію, як правило, вказують на такі її риси: наступність; діалектичність; критичне ставлення до "розсудкової" метафізики і прагнення подати філософію як систему наукового знання ("Науковчення" Фіхте і "Енциклопедія філософських наук" Гегеля); звернення до історії як філософської проблеми. У світлі сучасної філософської думки впадає у вічі абсолютизація раціоналістичного підходу і недооцінка емоціонально-чуттєвого начала, зокрема естетичного відношення людини до світу, мистецтва, за допомогою якого людина осягає буття і переживає його сенс. Імануіл Кант (1724—1804) — видатний філософ і вчений, засновник класичної німецької філософії. У його творчості розрізняють два періоди- "докритичний" (до 1770р.) і "критичний". У "докритичному" періоді Кант визнав можливість умоглядного пізнання речей такими, якими вони існують самі по собі, а в "критичний" заперечував можливість такого пізнання на основі попереднього дослідження форм пізнання, джерел і меж пізнавальної здатності людини. У перший період своєї творчості Кант розробив "небулярну" космогонічну гіпотезу про утворення планетної системи з гігантської хмари дифузійної речовини, написав ряд філософських праць. У критичний період він опублікував "Критику чистого розуму" (1781), "Критику практичного розуму" (1788) і "Критику здатності судження" (1790). В основі цих праць лежить вчення про явища і речі, якими вони існують самі по собі, про "речі в собі". Останні, на думку Канта, діють на органи чуття і викликають у нас відчуття. Разом з тим він наполягав на тому, ніби ні відчуття, ні форми логічного пізнання не можуть дати достовірних знань про "речі в собі", оскільки останні непізнавані. У сфері логіки Кант розрізняв звичайну, або загальну логіку, яка досліджує форми думок, абстрагуючись від їх предметного змісту, і логіку трансцендентальну, яка досліджує у формах мислення те, що надає знанням апріорний (додосвідний), всезагальний і необхідний характер. Етика Канта ґрунтується на результатах критики теоретичного розуму. При цьому він виходив із переконання, що кожна особистість є самоцінною, і ні в якому разі не повинна розглядатися як засіб реалізації будь-яких цілей навіть у тому випадку, коли б останні пояснювалися необхідністю досягнення загального блага. Основним законом етики Кант вважав формальне внутрішнє веління - категоричний імператив. Прекрасне Кант ототожнював з «незацікавленою» насолодою, яку приносить споглядання естетичної форми. Вищим видом мистецтва він вважав поезію, оскільки саме вона, на його думку, здатна виразити ідеал. Вчення Канта істотно вплинуло на наступний розвиток філософії і науки.

Литература:1. Бойченко І. В.Філософія— К., 2006. — 227 с. 2. Булатов М. Загальний характер філософії І. Канта та її значення // Кантівські студії. — К.: Тандем, 2000. — 1999. — С.37–49. 3. Кривуля А. М. Иммануил Кант и формирование немецкого // Вісник. — Х., 2004. — N623: Філософія. — C.32–42. 4. Немецкая классическая философия - Т. 1: Право и Свобода : И.Кант. Г.Гегель. Ф.Шеллинг — М.: ЭКСМО-ПРЕСС; Х.: Фолио, 2000 — 781 с. 5. Причепій Є. М.Філософія— К.: Академвидав, 2006. — 591 с. 6. Філософія / За ред. І.Ф.Надольного. — 6-е вид., випр. і допов. — К.: Вікар, 2006. — 455 с. 7. Шалагінов Б. Б. І. Кант: мислитель, естетик, мораліст (матеріали до лекції) // Наук. зап. — К., 2005. — Т.48. — С.82–90.