Проблема істини у науковому пізнанні. Істинність, правдивість та правильність знання. Істина та омана. Практика як критерій істини.

Задание:1. Проблема істини у науковому пізнанні. Істинність, правдивість та правильність знання. 2. Істина та омана. Практика як критерій істини.

Содержание:ВСТУП 3 1. Проблема істини у науковому пізнанні. Істинність, правдивість та правильність знання 5 1.1 Істина як вершина пізнавальної діяльності людини 5 1.2 Істинність, правдивість та правильність знання 9 2. Істина та омана. Практика як критерій істини 13 2.1 Істина та омана в пізнанні 13 2.2 Критерії істини. Практика як основний критерій істини 13 ВИСНОВКИ 18 Список використаної літератури 20

Вступление:Можна сказати, що питання, що таке істина належить до одного з вічних питань гносеології. "Що є істина?" - питання Понтія Пілата до Христа - було і залишається також і одним з головних питань філософії. Прагнення до істини й краси як вищого блага є, відповідно до Платона, несамовитість, захопленість, закоханість. Треба любити істину так, говорив Л.Н. Толстой, щоб усяку хвилину бути готовим, довідавшись вищу істину, відректися від усього того, що колись уважав істиною. У загально філософському змісті проблема істини ширше питання про істинність знання. Так, ми можемо говорити про "істинний спосіб життя", про "істинну красу" У більше вузькому епістимологічному змісті під істинністю розуміється точне й достовірне відображення реальності в знанні. Саме так істину розумів ще Аристотель, що сформулював так звану класичну концепцію істини, що є основною і дотепер. В історії науки й філософії висловлювалися різні точки зору на критерій істини (критерій - це засоби перевірки вірогідності знання). Декарт критерієм істинних знань уважав їхню ясність самоочевидність. Фейєрбах такий критерій шукав у почуттєвих даних. Але виявилося - ніяких самоочевидних положень немає, ясність мислення - питання вкрай суб'єктивне, а почуття - найчастіше нас обманюють. Корінним пороком цих критеріїв є те, що вони перебувають у самому знанні, у його особливих привілейованих частинах. Необхідний критерій, що був би й теоретичним (для відбиття об'єкта) і позатеоретичним (для перевірки знань), відрізнявся б від суб'єктивних процесів пізнання й від об'єктивних природних процесів. Коли філософа запитують, що таке істина, то часто він відповідає: "Запитайте щось простіше...". Гумористи інколи саркастично говорять, що у суперечці народжується істина... за кількістю її учасників. Так, поняття істина є одним із найскладніших у гносеології, хоча за своїм призначенням воно покликане відображати щось чітке, могутнє і загальнозначуще, те, що всім зрозуміле й показує результат пізнання. Розглядаючи істину як одну з вершин пізнавальної діяльності людини, ми підкреслюємо той незаперечний факт, що істина є не просто знанням, а знанням особливим. Об’єкт дослідження – проблема істини в пізнанні та практиці. Предмет дослідження - особливості істини як основи наукового пізнання . Метою дослідження є дослідження проблеми істини у науковому пізнанні та практики як основного критерію істини. Для досягнення мети потрібно виконати наступні задачі: - розглянути істину як вершину пізнавальної діяльності людини. - проаналізувати категорії істинність, правдивість та правильність знання - дослідити категорії істина та омана в пізнанні - виявити особливості практики як основного критерію істини.

Выводы:Найвидатніші мислителі людства завжди бачили в істині її високий морально-естетичний зміст. Коли, наприклад, Ф.М. Достоєвський стверджував, що врода врятує мир, то він, звичайно ж, був далекий від яких би то не було релігійно-містичних мотивів, але говорив саме про цей високий зміст істини, заперечуючи її сугубо утилітарний, прагматичний зміст. Дійсна істина не може бути утратною: проста її лише прагматична корисність не може служити моральному піднесенню людства. Звичайно істину визначають як відповідність знання об'єкту. Істина - це адекватна інформація про об'єкт, одержувана за допомогою його почуттєвого або інтелектуального збагнення або повідомлення про нього й що характеризується з погляду її вірогідності. Таким чином, істина існує не як об'єктивна, а як суб'єктивна, духовна реальність у її інформаційному й ціннісному аспектах. Цінність знання визначається мірою його істинності. Інакше кажучи, істина є властивість знання, а не самого об'єкта пізнання. Істину визначають як адекватне відбиття об'єкта суб'єктом, що пізнає, відтворююча реальність така, яка вона є сама по собі, поза і незалежно від свідомості. Це об'єктивний зміст почуттєвого, емпіричного досвіду, а також понять, суджень, теорій, вчень і, нарешті, всієї цілісної картини світу в динаміці її розвитку. Те, що істина є адекватне відбиття реальності в динаміці її розвитку, надає їй особливу цінність як базі прогностичного виміру. Щирі знання дають людям можливість розумно організовувати свої практичні дії в сьогоденні й передбачати прийдешнє. Якби пізнання не було із самого свого виникнення більш-менш істинним відбиттям дійсності, то людина не могла б не тільки розумно перетворювати навколишній світ, але й пристосуватися до нього. Сам факт існування людини, історія науки й практики підтверджують справедливість цього положення. Отже, істина «не сидить у речах» і лише почасти (суб'єктивна істина) створюється нами; істина є характеристика міри адекватності знання, збагнення суті об'єкта суб'єктом. Досвід показує, що людство рідко досягає істини інакше, як через крайності й омани. Омана - це зміст свідомості, не відповідної реальності, але прийнятий за істину. Історія пізнавальної діяльності людства показує, що й омани відображають - правда, односторонньо - об'єктивну дійсність, мають реальне джерело, «земну» підставу. Немає й у принципі бути не може омани, що анічогісінько не відображає - нехай і дуже опосередковано або навіть гранично невірно. Неправда - це перекручування дійсного стану справ, що має метою ввести кого-небудь в обману. Неправдою може бути як вигадництво про те, чого не було, так і свідоме приховання того, що було. Наукове пізнання по самій своїй суті неможливо без зіткнення різних, часом протилежних поглядів, боротьби переконань, думок, дискусій, так само як неможливо й без оман, помилок. Проблема помилок займає далеко не останнє місце в науці. Однак немає підстав для песимістичного погляду на пізнання як на суцільне блукання в сутінках вимислів. Омани в науці поступово переборюються, а істина пробиває собі дорогу до світла. Наука має в своєму арсеналі не тільки абсолютні істини, але в ще більшій мірі - істини відносні, хоча абсолютне завжди частково реалізовано в наших актуальних знаннях. Нерозумно захоплюватися ствердженням абсолютних істин. Необхідно пам'ятати про безмірність ще непізнаного, про відносність нашого знання.

Литература:1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І., Бузький М.П., Табачковський В.Г. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти.-Київ: Либідь, 2001.- 406 с. 2. Ільїн В. В., Кулагін Ю. І. Філософія: Підручник: У 2-х ч. – К.: 3. Смирнов И. Н., Титов В. Ф. Философия: Учебник для студентов высших учебных заведений. Из-дание второе, исправленное и дополненное.- М.: 1998.- 288 с. 4. Спиркин А.Г. Философия: Учебник для технических вузов. - М.: Гардарики, 2000. - 368 с. 5. Философия. Учебник. / Под ред. В.Д.Губина, Т.Ю.Сидориной, В.П.Филатова. - М.: Русское слово, 1996. - 432 с. 6. Філософія: Навчальний посібник. - Київ: Каравела, 2002 - Львів: "Новий світ-2000 7. Черков Г. А. Критерії визначення понять «істина» і «правда» // Вісник. — К., 2004. — Вип.10. — С.118–120. 8. Щерба С. П. Вступ до філософії. − К.: Кондор, 2002.-144с.