Выводы:Україна перебуває на визначальному етапі становлення ринкової економіки з наміром повнішої інтеграції до світового господарства. Одним з визначених владою пріоритетів є вступ до Світової організації торгівлі. І все ж, оскільки вступ України до СОТ залишається стратегічним напрямком зовнішньої політики нашої держави, важливо в цій сфері приймати раціональні рішення, ретельно аналізуючи і прогнозуючи можливі зміни, які можуть відбутися у бізнес-середовищі України у зв'язку з інтеграцією до Світової організації торгівлі. Це ж зумовлює необхідність політично відповідального й професійного підходу до аналізу сучасного становища української економіки та комплексної оцінки її відповідності стандартам СОТ. Світова Організація Торгівлі – це відповідний форум країн, які намагаються вирішити свої власні економічні проблеми за допомогою інструментів (режими торгівлі, антидемпінг, спеціальні заходи, орган врегулювання суперечок, зниження тарифів та нетарифних заходів тощо). Що отримує країна? Головне – це сприйняття її як члена СОТ, тобто країну, яка змогла привести законодавство та свою регуляторну політику відповідно до норм цієї організації. Іншими словами це є показником довіри до неї. Не випадково, для того, щоб Україні надалі просуватися в інтеграційному процесі до політико-економічних угруповань, необхідно мати членство в цій організації. Україна почала вступні перегони до СОТ у грудні 1993 року, але ще до Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ), яка через рік трансформувалася у Світову Організацію Торгівлі з оновленою юридичною системою. По строках було втрачено декілька років, оскільки офіційну тарифну пропозицію підготували лише у 1996 році. Це ні в якому разі не є помилкою, це об’єктивно, оскільки Україна тільки отримала незалежність, її економіка ще мала вигляд міксу планової економіки поєднаної з первинним нагромадженням капіталу начальної стадії капіталістичної формації (за світовою практикою – перехід від однієї економічної формації до іншої складає близько 30 років). Тобто, про ринкові умови, на кшталт розвинутих країн, можна було тільки мріяти. Та й СОТ тільки запроваджувала правила, прийняті в Маракеші у 1994 році. Весь цей час Україна має статус спостерігача і сплачує незначні внески до СОТ. Проте, окрім технічної допомоги та участі в основних подіях „сотівського” життя у якості спостерігачів ми практично ніяких результатів для країни не маємо. Більш позитивні результати для України приносить переговорний процес до цієї організації. Що мається на увазі? Завдяки постійному тиску з боку країн на багатосторонньому та двосторонньому рівні ми зробили вже багато на шляху до запровадження ринкового середовища. Фактично ми вже живемо по сотівським правилам, але не всі хочуть це бачити. Тільки факти: митні тарифи – вже знижено на достатній для конкуренції рівень, митні правила – прийнято ліберальний Митний кодекс, який базується на сотівських правилах (і вже діє два роки), вже більше 5 років діють сотівські правила антидемпінгу та спеціальних заходів у зовнішній торгівлі. Цей перелік можна продовжувати, але ясно одне - бізнес розвивається і потребує того правового середовища, яке прийнятно йому і його партнерам. На даний час ми маємо два основних фактора, від яких залежить переговорний процес: 1) власне переговорний процес на багатосторонньому та двостороньому рівні – на багатосторонньому рівні підготовлено проект Звіту Робочої групи, але головне питання у цьому напрямку полягає у прийнятті законів для приведення законодавчого поля у відповідність до норм СОТ. У липні 2005 року Парламент прийняв кілька законів, важливих для успішного вступу країни до СОТ. Зокрема, закон про кримінальну відповідальність за злочини у галузі інтелектуальної власності, серію законів стосовно усунення дискримінації на ринку фінансових та аудиторських послуг, у першому читанні – закон щодо відкриття в Україні філій іноземних банків. У вересні були затверджені зміни до закону про безпеку харчових продуктів. У жовтні – Верховна Рада прийняла законопроект про стандарти, технічні регламенти і процедури оцінки відповідності. На початку листопада - зміни до законів, які стосуються антидемпінгових та спеціальних заходів. Важливим кроком стало також рішення про зниження митних тарифів на сільськогосподарські товари і продукцію харчової промисловості, які мали найвищий рівень протекціонізму. На сьогодні Україні не вдалося прийняти всі необхідні законодавчі акти. Можливо, частина законопроектів буде прийнята в пакеті зобов’язань країни вже під час голосування щодо членства України в СОТ у Верховній Раді, тобто після прийняття рішення з боку СОТ 5. - на двосторонньому рівні - протягом травня – вересня 2005 року Україна завершила переговори ще з вісьмома країнами, довівши, таким чином, кількість завершених переговорів до 38. Ключовими є домовленості з Китаєм (країни парафували протокол про доступ до ринків товарів і послуг), Японією та Норвегією. 2) внутрішня та зовнішня підтримка вступу України до СОТ. Цей фактор є суто політичним і залежить від внутрішньої та зовнішньої політичної ситуації. Внутрішня політична ситуація залишається нестабільною. На даний час „СОТівська карта” розігрується та використовується практично всіма політичними силами для досягнення своїх інтересів. Нажаль, більша частина негативних виступів політичних діячів щодо СОТ не грунтується на конкретних цифрах і фактах, а має на меті власний „піар” або відповідної політичної сили. Незважаючи на те, що в країні проводилися відповідні розрахунки втрат та здобутків від вступу до СОТ, вони не були певним чином представлені на обговорення суспільству. При цьому, було б несправедливим говорити, що такої роботи взагалі ніхто не проводив, але це не стало такою подією, як, наприклад, презентація у 2003 році на національному рівні Російською Академією Наук (РАН РФ) відповідної роботи по аналізу вступу Росії до СОТ. Відсутність на національному рівні усвідомлення можливих втрат та здобутків, розрахованих на конкретних цифрах, від вступу до СОТ дозволяє всім політичним силам спекулювати на цьому питанні. Зовнішня ситуація цілком залежить від зовнішньої політики України. Близько двох третин зовнішньоторговельного обороту України припадає на країни ЄС і СНД. Маючи статус спостерігача, Україна не приймала участь в роботі комітетів СОТ і це не дало Україні ніяких позитивних результатів. Китай, приймаючи активну участь в роботі комітетів СОТ після вступу до цієї організації, не „провалився”, як це відбулося після приєднання Грузії та Киргизії, а навпаки проводить агресивну політику по відношенню до захисту своїх власних інтересів в комітетах та робочих групах по приєднанню нових членів. У якості основних напрямків адаптації України після вступу до СОТ можуть бути наступні: 1. Участь України в угрупованнях СОТ, використовуючи зовнішньополітичні пріоритети та регіональні зв’язки (відстоювання власних інтересів та основних торгових партнерів по ЕЄП та СНД, країн ЄС). Захист інтересів власних виробників. Антидемпінг. Відстоювання інтересів на рівні СОТ. 2. Поступова адаптація законодавства відповідно до вимог СОТ – для цього необхідно розробити Програму адаптації на етапі після вступу (для цього необхідно використати зобов’язання відповідно до Звіту Робочої Групи). 3. Введення у всіх учбових закладах економічного профілю обв’язкової учбової дисципліни. 4. Підготовка фахівців на підприємствах та установах. У якості першого етапу можна це запровадити на державних підприємствах. В Україні брак фахівців з питань СОТ. Галузеві програми підготовки фахівців. 5. Запровадження інформаційно-консультаційних центрів, які вимагаються правилами СОТ (цей пункт можна вважати виконаним, оскільки у 2005 році прийнято рішення Уряду про створення при Мінекономіки центру обробки запитань країн-членів СОТ). 6. Реформування Міністерства економіки – збільшення кількості фахівців в Мінекономіки, які займаються питаннями СОТ (зараз не більше 15 чоловік займаються всіма питаннями, у тому числі організаційними). Що стосується зовнішньої стратегії України в СОТ в адаптаційний період, необхідно визначитися зі стратегією, яку буде займати Україна в СОТ. В цій сфері є декілька площин, зокрема: - стратегія участі країни в самій організації може бути: пасивною, наступальною, очікувальною; - стратегія коаліційної участі для вирішення регіональних та глобальних питань (наприклад коаліція з ЄС чи Росія та іншими країнами СНД) – тут може бути прийнята стратегія лідерства в коаліції, або лідерства в організації по деяким питанням); - стратегія країни по загальних питаннях та певних секторах (секторальні стратегії – аграрний сектор, сектор легкої промисловості, металургійний сектор тощо); - стратегія країни в регіональній площині (використовуючи різновекторність зовнішньоекономічної політики, Україна може бути відповідним центром між Сходом та Заходом, який би сприяв стабілізації відносин); - ситуативна стратегія – щодо вирішення питань короткострокової перспективи та питань, які знаходяться на стадії обговорення. Виходячи із вказаних вище стратегій, необхідно вже зараз визначатися щодо цих питань та проводити двосторонні консультації з країнами-членами СОТ, які входять до найбільш впливових груп по важливих питаннях економічного та політичного життя. Певні негативні наслідки очікуються переважно в адаптаційний період після приєднання України до СОТ. Проте навіть у початковий період після приєднання не слід очікувати значних за масштабом змін у обсягах виробництва більшості галузей. Невизначеною є ситуація щодо високотехнологічної продукції. У цій сфері все залежатиме переважно від здатності вітчизняної промисловості адаптуватися до умов більш жорсткої конкуренції та до прискорення темпу інновацій. Також слід мати на увазі наступне: на даному етапі в Україні існує багато ефективних власників, які вже довели свою здатність до адаптації та успішної роботи в умовах, що змінюються. Питання полягає лише у тому, чи досить вони мають інформації і чи усвідомлюють вже сьогодні необхідність підготовки до роботи в умовах СОТ. Таким чином, успіх щодо мінімізації негативних впливів залежатиме не лише від умов приєднання, на яких зійдуться сторони у ході переговорного процесу. Значною мірою цей успіх залежатиме також від усвідомлення (як на державному рівні, так і на рівні окремого підприємства) можливих наслідків вступу до СОТ, а також від того, чи буде своєчасно розпочато підготовку до роботи в нових умовах. Аналізуючи усі за та проти, можемо зробити висновок, що вступ України до СОТ, в цілому, є стимулюючим чинником для економіки та суспільства України, особливо для харчової та легкої промисловостей, телекомунікації, туристичних послуг, фондових ринків, трубопровідного транспорту, страхування, поштового зв’язку, банківських послуг. Але також існує висока вірогідність переважання негативних наслідків: автомобілебудування, вугледобувна промисловість, радіоелектронна промисловість, сільськогосподарське машинобудування, сільське господарство.