Система образів в повісті „Старосвітські батюшки і матушки”

Содержание: ВСТУП          3 РОЗДІЛ І. Витоки жанрово-стильової манери І. С. Нечуя-Левицького         6 РОЗДІЛ ІІ. Система образів персонажів у повісті “Старосвітські батюшки та матушки”   13 ВИСНОВКИ 21 БІБЛІОГРАФІЯ       24  

Вступление: Одне з найпочесніших місць в історії української літератури належать Іванові Семеновичу Нечую-Левицькому (1838—1918) — видатному письменнику-демократу, класику нашої літератури. Почавши літератур­ну діяльність в середині 60-х років XIX ст., він за своє довге життя написав понад п'ятдесят романів, повістей, оповідань, значну кількість науково-популярних нарисів, літературно-критичних праць, комедій та історичних драм. Самобутній художник слова, майстер широковідомих епіч­них полотен, він своїми творами прокладав нові шляхи розвитку української прози, що й зумовлює актуальність дослідження даної теми курсової роботи „Система образів персонажів повісті «Старосвітські батюшки і матушки». Творчий доробок письменника ховає в собі багато за­гадкового: в одній особі поєднуються письменник-реаліст, високої майстерності гуморист і сатирик, демократ і гу­маніст за складом душі та водночас суперечливий публі­цист, політик. Формування світогляду Нечуя-Левицького проходило в надзвичайно складних умовах. Навіч поставало розход­ження між офіційною наукою, ідеалістичною філософією, християнськими догматами і життям народу. Наступ реак­ції на демократичні права і свободи, переслідування на­ціональних мов і літератур викликало бурю протесту в душі молодого і вразливого юнака, Як і кожний письменник, Нечуй-Левицький вчився у своїх великих попередників, вникав у силу й чарівність художнього слова. Не безпідставно критика помічала на перших творах письменника впливи гоголівського гумори­стичного колориту, епічність і широту тургеневського зо­браження, продовження тематики Т. Шевченка і Марка Вовчка. Хоч, безумовно, Нечуй-Левицький, як таланови­тий і спостережливий художник, залишався вірним своєму власному почеркові 73, с.416. Творчість Івана Нечуя-Левицького збагатила націо­нальну культуру, послужила дальшому розвиткові літера­турного процесу на Україні. Він одним з перших серед українських письменників відійшов від традиційної селян­ської тематики і змалював майже всі верстви населення тогочасної. України. Зі сторінок його повістей і оповідань постали картини життя заробітчан, трагічна доля московок, гнівні постаті народних месників, безпросвітна темрява пореформеного села. Письменник викрив і різко засудив нечувану панську сваволю, в'їдливо осміяв сільську старшину, батюшок та матушок, ченців, всіляких “просвітителів”, які вели сите і безтурботне життя. Він створив цілу галерею образів ук­раїнської інтелігенції, представників професури, артистичної богеми та людей суспіль­ного “дна”. За словами О.Білецького, Нечую-прозаїку належить першість у відтворенні краси рідного краю, його безмежних ланів, сивого Дніпра та величного Чорного моря 4, с. 245. Поширення тематичних обріїв української прози, введення в літературу нових типів поєднувалося у творчості Нечуя-Левицького з пошуками нової стильової манери. Своїм літературним доробком він проклав міст від фольк­лорно-оповідного жанру до епічного соціального роману й повісті, які здатні були ширше й повніше охопити суспіль­ні відносини. Все це дало підставу І. Франкові назвати І. Нечуя-Левицького колосальним, всеобіймаючим оком України. На його думку, серед тодішніх повістярів „найвидніше місце займає безперечно Нечуй (Левицький) як по кра­соті і плавності складу, так і по силі та живості картин, вірності рисунку та тій хватаючій за серце теплоті чуття, яка відзначає проміж російськими писателями Тургенєва та Помяловського” 12, с.6, що також підтверджує актуальність даної теми курсової роботи.   Слово С. Нечуя-Левицького не раз привертало до себе увагу як сучасників — І. Франка, Панаса Мирного, М. Драгоманова, Б. Грінченка,— так і відомих літературознавців — М. Возняка, Є. Кирилюка, Н. Крутікової, І.Приходько, Ю.Мережко, Р.Міщука, В.Зарви, О.Федорук, М.Конончук, А.Колесник  та інших. Визначною подією у вивченні художньої спадщини Не­чуя-Левицького була поява вступної статті академіка О. І. Білецького до чотиритомного видання творів письменника-класика (Київ, 1956). Відкинувши застарілі погляди упе­редженого ставлення до Нечуя-Левицького, О. Білецький розкрив худож­ню глибину його реалістичного письма. Постать Нечуя-Левицького складна і суперечлива. Нав­коло його особи і цілого ряду художніх полотен близько ста років ідуть суперечки, дискусії, висловлюються найріз­номанітніші міркування, хоч ніхто не може відкинути того великого вкладу, який він вніс у розвиток прозових жан­рів. Він був і залишається улюбленим письменником на­роду, а це найвища оцінка його таланту. Мета курсової роботи – дослідити систему образів персонажів повісті І. Нечуя-Левицького “Старосвітські батюшки і матушки”. Мета визначила завдання роботи: —з’ясувати місце та значення творчої спадщини видатного українського письменника в історії української літератури; —розглянути своєрідність письменницького таланту І. Нечуя-Левицького; —проаналізувати особливості висвітлення образів теми у повісті І. Нечуя-Левицького “Старосвітські батюшки і матушки”. Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, 2-х розділів, висновків та бібліографії.  

Выводы: Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як один з письменників-новаторів, які виводили прозу з жанрової одноманітності. Він першим спромігся взятися за створення великих повістевих форм, за написання ши­роких проблемних творів. Письменник-демократ, автор “Миколи Джері”, “Кайдашевої сім'ї”, “Старосвітських батюшок та матушок” справедливо вважається одним із основополож­ників соціальної повісті в українській літературі, а разом з Панасом Мирним — і соціального роману. Нечуй-Левицький одним з перших вийшов за межі селянської тематики й звернувся до змалювання життя та побуту буржуазної інтелігенції — професорів духовної ака­демії та університету (“Хмари”), денаціоналізованих упра­вителів панських маєтків (“Причепа”), людей артистичної богеми (“На гастролях в Микитянах”, “Гастролі”), лікарів (“Дивовижний похорон”), попівства (“Старосвітські ба­тюшки та матушки”, “Поміж ворогами”), піддавши їх нищівній критиці за консерватизм, пустодзвінні деклара­ції, які на кожному кроці розходяться з ділом, за байду­жість до долі народу. У  повістях Нечуя-Левицького знайшло художнє відображення життя різних верств тогочасної України, склад­ні життєві процеси, тривоги і радощі людей протягом великої історичної епохи. Найбільшого успіху письменник досяг у змалюванні життя і побуту, у розкритті думок і сподівань попівства. У своїй знаменитій повісті-хроніці “Старосвітські батюшки та матушки”, давши широку панораму світського життя попівського середовища у 20-і –60-і рр. ХІХ ст., Нечуй-Левицький показав яскравий і достатньо повний зріз  побуту цього середовища. Зі сто­рінок повісті воно постало звичайними особистостями, зі своїми самобутніми характерами, звичками, егоїзмом і ледарством, радощами і горем. У своєму творі автор надзвичайно майстерно й повно зображає духовний світ людини, її внутрішню суть. При­чому робить це він своєрідним шляхом — через змалюван­ня зовнішності та сили-силенної побутових деталей, які зрештою дають повне уявлення про психологію персонажа. В цьому полягає своєрідність його творчого почерку. У свій час І. Франко назвав Нечуя-Левицького “артис­том зору”. Властивість письменника помічати найменші деталі, різноманітні кольори, з небаченою випуклістю охоп­лювати постаті, побут, природу дозволили йому створити напрочуд колоритні образи, що назавжди залишились у народній уяві, як наприклад Балабуха,  Онися та інші. Увиразненню системи образів персонажів повісті сприяють не тільки влучні, сатиричні характеристик героїв, але й багатство художніх особливостей. Зокрема, повість багата на широке використання народної пісенної творчості, колоритні пейзажі, вдалі метафори та порівняння. Таким чином, можна стверджувати, що своїм творчим доробком Нечуй-Левицький значно зба­гатив зображувальні засоби художньої літератури, немов розсунув її можливості бачити й змальовувати оточення. Проза письменника відзначається багатством зорових вра­жень. Його світосприймання, засоби розкриття характерів досить часто пов'язані з зоровими деталями, порізняннями, образами. Все це йде від його таланту, закоханості в рідну природу, людину. З творчістю Нечуя-Левицького в українську літерату­ру прийшла своєрідна манера змальовувати образи й при­роду мовою живопису. Тонко відчуваючи різноманітні кольори, багатство їх переливів, письменник створив яскра­ві портрети, багаті своєю різнобарвністю ландшафти і т. п. Він майстер передавати світлотіні (елемент, властивий жи­вопису), чим досягає виразності образів, зримості картин. Стильова манера письменника тяжі­ла до поєднання реалістичної конкретності й точності в описах побуту з живописною образністю. Використавши можливості живопису у відображенні багатобарвного об'єк­тивного світу, Нечуй-Левицький дав поштовх до розши­рення зображувальних засобів літератури.  Реалізм Нечуя-Левицького, висока художня майстер­ність, новизна тематики, образна система і мовностилістич­ні прийоми мали значний вплив на розвиток усього літера­турного процесу на Україні. Творчість Нечуя-Левицького – помітний внесок у подальший розвиток всієї української культури. Взірець високої майстеності, творчість письменника була новим кроком у розвитку критичного реалізму, нових жанрів великої прози, у збагаченні мови художніх творів. Найкращі твори митця увійшли до золотого фонду класичної спадщини української та світової літератури. Проведене дослідження не претендує на всебічний розгляд творчості І. Нечуя-Левицького. У роботі є ряд відкритих для подальшого дослідження питань, оскільки розглянуті аспекти названої проблеми не вичерпують усіх її сторін. Робота може бути використана на уроках української літератури при вивченні творчості видатного митця слова. Окрім того, матеріали дослідження стануть у пригоді фахівцям та всім, хто цікавиться класичною літературою.  

Литература: 1.      Арнаудов М. Психология литературного творчества.- М.: Просвещение, 1970. 2.      Бандура О.М. Теорія літератури.- К., 1969. 3.      Белинский В. Г. О рус­ской повести и повестях Гоголя / Полн. собр. соч.: В 13-ти т. — т.1.— М.: Правда, 1953.— 315с. 4.      Білецький О. І. Іван Се­менович Левнцький (Нечуй) / Зібр. праць: У 5-ти т.—  т. 2. - К.: Держлітвидав України, 1965. — 438с. 5.      Білецький О. І. Іван Семенович Левицький (Нечуй). Від давнини до сучасності. - т. 1. - К.: Держлітвидав України, 1960. – 423с. 6.      Білоус П. Зародження української літератури.- Житомир, 2001. 7.      Бернштейн М. Українська літературна критика 50-70роківХІХст.-К.:Рад. школа, 1959. 8.       Брандіс Є. Марко Вовчок.— К. : Наукова думка, 1975.—258с. 9.      Бровко І.Б., Коцюбинська М.Х., Сидоренко Г.К. Аналіз художнього літературного твору: Посібник для вчителів.- К.: Рад. школа, 1989. 10.  Бушмин А. С. Историко-литературный процесс: Проблемы и методы изучения — Л.: ГИХЛ, 1975.—С. 465с. 11.  Вертій О. Народний світогляд і питання національної самобутності українського письменства в літературно-естетичних пошуках 70-90-х років ХІХ ст.//Українська література в загальноосвітній школі.- № 8.- 2004.- С. 29.-38. 12.  Власенко В. О. Художня майстерність І. С. Нечуя-Левицького. – К.: Радянська школа, 1969. – 194с. 13.  Власенко О. Засоби психологічної характеристики у творах І.С.Нечуя-Левицького//Українська мова і література в школі. -1968. - №11. - С.18-21. 14.  Волинський П. К. Своє­рідність розвитку літературних напрямів в українській літературі XIX століття.- К.: Держлітвидав України, 1958. – 418с. 15.  Волинський П.К. Основи теорії літератури: Вступ до літературознавства.- К.: Вища школа, 1967. 16.  Григоріїв Н. Українська національна вдача.- Вінніпег: Українська видавнича спілка в Канаді, 1941. 17.  Добролюбов Н. А. Собрание сочинений: в 10т.- т. 6 - М.-Л.: ГИХЛ, 1962. -  377с. 18.  Жулинський М. Із забуття- в безсмертя: Сторінки призабутої спадшини.- К.: Дніпро, 1990. 19.   Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст.-К.: Академія, 1992. 20.  Зарва В. Просвітительська концепція "нового героя" в "Хмарах" І.Нечуя-Левицького// Літературознавство. Книга 1. IV Міжнародний конгрес україністів.-К.,2000. 21.  І. Нечуй-Левицький: портрет-пейзаж// Українська мова і література в школі. – 1988. - №10. – С.61-65. 22.   Історія української літератури / за ред. Хропка П.П.- К.: Либідь, 1992. 23.   Єфремов С. Іван Нечуй-Левицький.- Торонто: Мости, 2000. 24.   Калениченко Н. Л. Українська література XIX ст.: Течії, напрями.—К.:   Держлітвидав України, 1977.—441с. 25.   Кобринська Н. Вибрані твори. К.: Держлітвидав України, 1958. -  596с. 26.   Краткий словарь литературоведческих терминов.- М.: Просвещение, 1978. 27. Костенко А.З. Творчі методи в їхньому історичному розвитку .- К., 1981. 28. Кошелівець І. Нариси з теорії літератури.- Мюнхен, 1954. 29. Крутікова Н. Художні особливості прози Шевченка / Зб. праць III наук. шевч. конфер.— К., 1955.— 374с. 30. Крутікова Н. Є. Творчість І. С. Нечуя-Левицького. -  К.: вид-во Академії наук УРСР, 1961. - 188с. 31. Кульчицький О. Світовідчування українця // Українська душа. – К., 1992. – С. 55. 32. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів.- К., 1971 (1989).   33.  Лисенко О. М. В. Лисенко і. С. Нечуй-Левицький// Дніпро. – 1959. -  №4. - С. 145 -148. 34.  Лісовський А. Вивчення художніх творів в літературно-естетичній цінності. //Українська мова і література в школі.- 2001.- № 5. 35. Література і виховання. Зб. Матеріалів.- К.: Рад.школа, 1979. 36. Літературознавчий словник-довідник.- К.: Академія, 1997. 37. Мацько Л. Роль художньої мовотворчості та наукової діяльності І. Нечуя-Левицького в історії української літературної мови. //Українознавство Календар-щорічник-2003.-К.:Поліграфкнига,2002. 38. Міщук Р. С. Українська оповідна проза 50—60-х років XIX ст. - К. : Наукова думка, 1978.— 465с. 39.Міщук Р.С. Співець душі народної: Про І.Нечуя-Левицького.- К.: Дніпро, 1989. 40.Мережко Ю. Іван Семенович Нечуй-Левицький. Літературний нарис.- Торонто: Мости, 2000. 41. Наєнко М.К. Українська література .- К.: Либідь, 1995.- С. 82-95. 42. Нечуй-Левицький І.С.: Зібрання творів: у 10т. – т.1. – К.: Наукова думка, 1968. – 415с. 43. Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів: у 10 т. - т.3. - К.: Науко­ва думка, 1968. – 410с. 44. Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів: у 10 т. - т.5. - K.: Наукова думка, 1968. – 257с. 45. Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів: у 10 т.— т. 10.— К.: Наукова думка, 1968.— 394с. 46. Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів: у 4 т. - т. 2. - К.: Держлітвидав України, 1956. - 511с. 47. Нечуй-Левицький І. Микола Джеря. Кайдашева сім'я.— К. : Наукова думка, 1987. – 387с. 48. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. (Ескіз української міфології). – К., 1992. 49. Пасічник Є.А. Українська література в школі.- К.: Рад.школа, 1983. 50. Походзіло М. У. Іван Нечуй-Левицький: Літературний порт­рет. - К.: Держлітвидав України, 1960. – 128с. 51. Приходько І.Українська ідея у творчостіІ.Нечуя-Левицького.- Львів, 1998. 52. Пришва Б. Г. Засоби гумо­ру в творах Остапа Вишні.— К., 1977. – 239с. 53. Рильський М. Т. Антологія української поезії: в 4 т. — т. 1.— К. : Наукова думка, 1957.— С. 365. 54. Середа В. Т. Витоки стильової манери видатного прозаїка // Радянське Літературознавство. – 1988. - №11. – С.43-48. 55. Сиваченко М. Є. Анатолій Свидницький і зародження соціального ро­ману в українській літературі.— К. : Держлітвидав України, 1962.— 312с. 56. Сидоренко Г.К. Як читати і розуміти художній твір. - К.:   Рад.школа,1988.      57. Сидоренко Г.К. Основи літературознавства. - К., 1962. 58. Соколова С. Фразеологія - джерело гумору та сатири повісті І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім`я». //Дивослово.- № 10.- 2004.- С. 11-15. 59. Тараненко М.П. Шевченко в оцінці Івана Нечуя-Левицького. //Зб. праць одинадцятої наукової  шевченківської конференції.- К.: 1963. 60. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства.- К.: Вища школа, 1990. 61. Триолет М.Ш. // Литературная энциклопедия.- М.: Просвещение, 1939. 62. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.. /Упор. В.Яременко , С.Федоренко.- К.: Вища школа, 1994. 63. Українська мова: Енциклопедія.-К., 2000 64.Федорук О. Невідомий лист-спогад І Нечуя-Левицького про П.Куліша//Пантелеймон Куліш. Матеріалиідослідження.- Львів-Нью-Йорк, 2000. 65. Федосов Л. Шевченківські традиції в сатирі І.С. Нечуя-Левицького.//Зб. праць дванадцятої наукової шевченківської  конференції.- К., 1964. 66. Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. - т. 30.- К.: Наукова думка, 1982.-397с. 67. Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. - т. 35.- К.: Наукова думка, 1982.-397с. 68. Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. - т. 41.- К.: Наукова думка, 1982.-397с. 69. Фролова К.П. Аналіз художнього твору.- К.: Рад. Школа, 1975. 70. Фролова К.П. Цікаве літературознавство.-К.: Освіта,1991. 71. Храпченко М. Б. Творческая индивидуальность писателя и развитие литературы / Собр. соч. : в 4-х т. — Т. 3. - М.: Правда, 1981— 356с. 72. Цимбалістий Б. Родина і душа народу // Українська душа. – К., 1992. 73. Чалий Д.В. Становлення реалізму в українській літературі. – К.: Наукова думка, 1956. – 543с. 74. Чижевський Д. Історія української літератури. - К.: Просвіта, 2003. 75. Шавловський І. І. Вивчення творчості І. С. Нечуя-Левицького в школі.- К.: Радянська школа, 1969. - 236с. 76. Шевченко Т. Г. Щоденник / Повне зібр. творів : у 6-ти т.— т. 5.— К.: Держлітвидав України, 1964.— 352с. 77.Яценко М. Т. На рубежі літературних епох: “Енеїда” Кот­ляревського і художній прогрес в україн­ській літературі.— К.: Радянська школа, 1977.— 254с. 78. Яценко М.Т. Питання реалізму і позитивний герой в українській літературно-естестичній думці першої половини ХІХ ст.- К.: Рад. школа, 1979.- С. 202.