Репресії проти української інтелігенції в 1920 – х роках

Содержание: Вступ 3 Розділ 1. Ідеологічні мотивації політичних репресій проти наукової інтелігенції радянської України.    5 1.1. Історіографія та джерельна база дослідження.         5 1.2. Ідеологічне підгрунтя репресій проти української інтелігенції. Партія та інтелігенція.           10 Розділ 2. Інтелігенція і сталінський режим.         22 2.1. Розвиток та занепад українізації. Деінтелектуалізація і дегуманізація культури.           22 2.2. Інтелігенція в роки терору.     43 Висновки      56 Список використаної літератури   58  

Вступление: Розвиток людського суспіль­ства доводить цілком ясно, що інтелігенції об'єктивно належить величезна роль у всіх без винятку сферах життя суспільства і від її стану, суспільного статусу та функціональних можливостей ба­гато в чому залежить прогрес цього суспільства. До революції на Україні і в Російській імперії інтелігенція від­ігравала виняткову роль у духовному житті суспільства. Це було зумовлено колосальним розривом між культурньо-освітнім рівнем більшості населення і нечисленої інтелігенції. В умовах, коли біль­шість населення була неписьменною і практично не мала впливу на суспільно-політичне життя, інтелігенція лишалася єдиною со­ціальною верствою, яка могла бути духовним лідером в будь-якому суспільному русі. Згодом, незважаючи на історичний провал 1920-х років, ця традиція не зникла, може, саме тому, що до останніх часів більшість народу не мала ніякого реального впливу в суспільно-політичному житті.  Дана тема є актуальною і в сьогоденних суспільних процесах. Інтелігенція України має і значну духовну традицію служіння народові, традицію критичного мислення та опозиційності. Саме термін «інтелігенція з'явився в царській Росії як визначен­ня специфічності особливої групи людей, що відігравала вирішаль­ну   роль   у   формуванні   моральної   атмосфери   в   суспільстві. З огляду на це впадає в око занедбаність наукових досліджень з історії, соціології, історіософії інтелігенції України на самій Україні. Перебуваючи довгі роки в полоні абсолютизованого «класового підходу», радянська наука будувала свої досліди за схе­мою «робітничий клас-селянство-інтелігенція», де основна увага приділялася «безпосереднім виробникам материальних благ», які називалися класами. Інтелігенції в тій схемі відводилося місце «прошарку» між робітничим класом і селянством. Історія інтелігенції — це перш за все історія розвитку на­роду в її найвищих проявах, оскільки саме вона акумулює в собі його історично-культурний досвід, мораль, соціально психологічні риси, вона — його невідривна складова. З соціологічної точки зору інтелігенція, на мою думку, не є «прошарком». Інтелігенція може бути визначена в цій площині як специфічна соціально-професійна група, що має свої соціальні, соціально-психологічні, соціокультурні, етичні та інші особливості. Це своєрідний соціокультурний феномен, зі своїми законами розвитку і функціонування. 1920-ті роки складний і трагічний період в історії української інтелігенції. З одного боку, вона в цей час швидко зросла кількісно, з другого різко знизився її культурний та ін­телектуальний потенціал. З одного боку відбувався процес інтен­сивного творення нової, «робітничо-селянської» інтелігенції, з дру­гого інтенсивно знищувалась спочатку стара, а слідом і частина нової інтелігенції. В ці роки була створена інтелігенція, яка склала інтелектуальну основу сталінського режиму, однак саме серед неї згодом з'явилися сили, які склали інтелектуальну опозицію сталі­нізмові. Об`єктом дослідження є українська інтелігенція в 20-х роках ХХ ст. Предметом дослідження є репресивна політика сталінського режиму проти української інтелігенції в 1920-х роках. Хронологічні рамки роботи обумовлені предметом дослідження і охоплюють період 20-х – перша половина 30-х років. Метою нашої роботи є дослідити репресії проти української інтелігенції в 1920-х роках. Завдання роботи є: 1.      Прослідкувати ідеологічні мотивації політичних репресій проти інтелігенції на Україні. 2.      Простежити розвиток та занепад українізації, деінтелектуалізацію і дегуманізацію культури. 3.    Розглянути українську інтелігенцію в роки терору.  

Выводы: Перше двадцятиріччя радянської влади — з погляду історії — дуже невеликий відтинок часу. Але інтенсивність соціальних про­цесів тоді була такою, що і за невеликий період у становищі і характері інтелігенції відбулися катастрофічні зміни, на які за нормальних умов розвитку могло знадобитися не одне десятиріч­чя і навіть століття. На формування цієї інтелігенції, що діста­лася у спадок новому суспільству від старого, пішло майже сто­ліття, а передумови (духовні, соціально-психологічні, культурно-траднцінні і т. д.) взагалі складалися впродовж кількох століть. На формування нової інтелігенції пішло приблизно два десятиріч­чя. За ці два десятиріччя відбулася майже повна заміна старої інтелігенції, що відійшла у небуття, на нову, котра дістала назви робітничо-селянської і соціалістичної. Інтелігенція як соціально-культурна спільність вперше в істо­рії стала об'єктом цілеспрямованої і жорстко детермінованої ідео­логічними принципами соціальної політики держави. Ця політика цілком базувалася на класовому підході, який було зведено у ранг абсолюту. Другим базовим елементом цієї політики стало насиль­ство, яке набирало часом універсального характеру і використо­вувалося не тільки з деструктивною метою, а також як соціально-конструктнвна сила. Застосування насильства відбувалося спо­чатку стосовно старої інтелігенції, а згодом і новоствореної, що не могло не позначитися на її соціально-пснхологічному ладі. Політика українізації, як і загальна політика коренізації, здійснювана в республіці в 20-ті — на початку 30-х років, хоча й не була позбавлена недоліків, у цілому сприяла на­ближенню органів Радянської влади до трудящих усіх на­ціональностей республіки, активізації їхньої участі в економічному й культурному будівництві, зміцненню союзу ро­бітничого класу і селянства, дружби народів СРСР. Вона відіграла позитивну роль у підвищенні національної само­свідомості українського народу, розвитку його культури і мови. Однак з початку 30-х років українізація почала згор­татися, а згодом і взагалі була зведена нанівець. Згортання українізації, масові репресії серед українсь­кої інтелігенції в 30-ті роки посилили асиміляційні тенден­ції та національний нігілізм, на багато років загальмували процес національно-культурного відродження, звузили його і деформували. Масовий терор 30-х років, винищивши чи не все найта­лановитіше, найцікавіше, скільки-небудь помітне в інтелі­генції, все не сумісне в ній з тоталітарщиною, завдав величезної шкоди країні й зокрема Україні. Сталінізм винен у зникненні колосального культурного та інте­лектуального генофонду українського народу, в розриві спадкоємності, зв'язку поколінь і часів. Інтелігенція ново­го покоління, народженого українізацією і культурним ре­несансом 20-х років, тільки-но розпочала створювати пласт оригінальної й дуже змістовної духовної культури, як його почали систематично знищувати. Сталінізм фізично вби­вав, морально нівечив, отупляв «мозок нації». Наслід­ки цього величезного злочину не зжиті й досі. Зі старою інтелігенцією пішли у небуття етичні й морально-політичні традиції,  брак  яких ми  всі так гостро відчуваємо нині. Терор позбавив інтелігенцію (на щастя, не зовсім і не всю) таких споконвічно притаманних їй яко­стей, як свобода думки й незалежність, почуття гідності, на десятиріччя вкарбував у її свідомість страх, скував ініціа­тиву. Інтелігенція деінтелектуалізувалася й дегуманізувалася. Нерідким явищем у її середовищі стали доноси, ка­р'єризм, користолюбство, соціальна апатія, політична й духовна розпуста. Це й зрозуміло, адже разом із знеціненням людського життя знецінювалися й порядність, гуманність. Все це призводило до втрати інтелігенцією рис, завдяки яким вона виділялася з уніфікованого прошарку «працівни­ків розумової праці».    

Литература: 1.      Dunham Vera S. In Stalins Time: middle – class values in Soviet Fiction, 1976. 2.      Kendall E. Bailes Techonology and society under Lenin and Stalin: Origins of the Soviet Technical intelligentsia, 1917-1941. – Princeton, New Jersey, 1978. 3.      Krawchenko B. Social change and national consciousness in twentieth century Ukraine. – London, 1987. 4.      Mace J. Communist and The dilemmas of national Liberation: National Communism in Soviet Ukraine. 1918-1933. – Cambridge, Massachusets. 5.      Авторханов А. Технология власти. – Франкфурт-на-Майне. – 1986. 6.      Безотосний М. Україна в добу сталінщини. – К., 2002. 7.      Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. – К., 1994. 8.      Білокінь С.І. На полицях спецфондів у ізні роки // Слово і час. – 1990. - № 1. 9.      Вінер Л. Зміцнити провід київською оперою // Вісті. – 1937. – 23 жовтня. 10.  Даниленко В., Касьянов В., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. – К., 1991. 11.  Даниленко В.М. Рабочий класс и культурная революция на Украине. – К., 1986. 12.  Директивы пленума ЦК КП(б)У по национальному вопросу // Изв. ЦК КП(б)У. – 1922. - № 12. 13.  Дело членов Центрального комитета Украинской партии социалистов-революционеров Голубовича, Петренко, Лызанивского, Часныка, Ярослава и др. – К., 1921 14.  Жертви репресій. – К., 1993. 15.  Закон о религиозных объединениях РСФСР. – М., 1930. 16.  Известия ЦК КП(б)У. – 1922. - № 7-8. 17.  Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х – 30-х років: соціальний портрет та історична доля. – К., 1992. 18.  Касьянов Г. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-і роки). – К., 1991. 19.  Конквест Р. Большой террор. – Рига, 1991. 20.  Коновалов М.А. Вирішальна сила соціалістичної реконструкції. – К., 1973. 21.  Косіор С. Підсумки і найближчі завдання національної політики на Україні // Червоний шлях. – 1933. - № 8-9. – С. 230-233. 22.  Кульчицький С.В. УРСР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.). – К., 1995; 23.  Курносов Ю.О., Бондар Л.Г. У навчанні та праці. – К., 1964. 24.  Лавриненко Ю. Розстріляне відродження. – Париж, 1959. 25.  Ленін В.І. Повне зібрання творів. – Т. 39. 26.  На фронті культури. – К., 1935. 27.  Петров В. Діячі української культури (1920-1940 рр.) – жертви більшовицького терору. – К., 1992. 28.  Підгайний С. Українська інтелігенція на Соловках. – Мюнхен, 1946. 29.    Полонська-Василенко Н.Д. Історична наука на Україні за Совєцької доби та доля істориків // Збірник на пошану українських вчених, знищених більшовицькою Москвою. – Париж – Чікаго. – 1962.; її ж: Українська Академія наук. Нарис історії. – К., 1993. 30.   Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Сталінщина і доля західноукраїнської інтелігенції. – К., 1994. 31.   Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1993. 32.  Сокіл В. Здалека до близького. – Едмонтон. – 1987. 33.  Табачник Д., Розстальний В Сталінський терор: Україна на прикінці 30-х років // Київ.-1989.-№2 34.  Ткачова Л.І. Інтелігенція Радянської України в період побудови основ соціалізму. – К., 1975. 35.  Федюшкин С.А. Борьба с буржуазной идеологией в условиях перехода к нэпу. – М., 1977. 36.  Цапир Я., Прудницька М. Про одне кубло націонілістів // Вісті. – 1933. – 15 грудня. 37.  Шаповал Ю. У ті трагічні роки: сталінізм на Україні. – К., 1990. 38.  Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. – К., 1993. 39.  Шевчук Г.М. Культурне будівництво на Україні (1921-1925 рр.). – К., 1963. 40. Шитюк М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-ті роки ХХ століття. – К., 2000.