Основні види юридичної практики та їх характеристика

Содержание: Вступ 2 1. Основні риси, що характеризують юридичну діяльність      5 2. Види юридичної діяльності        13 3. Правові дії та юридична діяльність       14 Висновок       17 Список використаної літератури   20  

Вступление: Юридична діяльність відбувається в особливому середовищі — в суспільстві, яке характеризується своєю неоднорідністю, що дає підстави здійснювати надалі видову класифікацію юридичної діяльності. Соціальне походження та соціальна обумовленість юридичної роботи дозволяють вести мову про її об'єктивну необхідність і практичне значення, завдяки чому суспільством задовольняється цілий ряд специфічних потреб та інтересів, які безпосередньо грунтуються на праві. Цікаво, що само право за ознаками свого походження, розвитку, існування та реалізації також має об'єктивний характер і з такою ж самою об'єктивністю, з якою воно існує в системі соціальних зв'язків, передбачає існування цілої армії фахівців права, які захищають його нормативи і створюють усі можливі умови для їх ефективної реалізації. Таким чином, складається відокремлена сфера діяльності суспільства, ЩО обумовлена фактором об'єктивного існування засобів регламентації суспільного життя, в тому числі правових. Цю ситуацію слід розглядати як потребу суспільства, життєво важливий інтерес, на реалізацію якого воно спрямовує свій юридичний потенціал. Виходячи із вищезазначеного і використовуючи рівень філософського осмислення проблеми, юридичну діяльність слід розглядати як різновид соціальної діяльності, яка є більш узагальнюючим поняттям щодо юридичної. Соціальна діяльність визначається як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого шляхом перетворення та споживання оточуючого світу задовольняються життєві потреби та інтереси соціальних суб'єктів. Слід враховувати, що життєві потреби та інтереси суспільства досить різноманітні, виходячи із його багаторівневої структурної організації та неоднорідності складу, а це, в свою чергу, передбачає відповідну кількість різноманітних засобів та дій, які б задовольняли соціальний інтерес. Тому поряд з юридичною діяльністю існують виробнича, духовна, культурно-виховна, політична, організаційно-управлінська, дослідна та інші види соціальної діяльності. Спробуємо пояснити деякі з названих видів. Соціальний організм — дуже складна система, яка не може функціонувати без системоутворюючого фактора, тому організаційно-управлінська робота як вид соціальної діяльності дістає в цій потребі своє обгрунтування. Не може обійтись суспільство і без фактора матеріального забезпечення, що є життєво важливою потребою, для задоволення якої здійснюється виробнича діяльність. Так, у процесі матеріального виробництва створюються предмети одягу, продукти харчування, технічні прилади, знаряддя праці, які задовольняють відповідну категорію потреб. Інтерес суспільства в організації і забезпеченні більш високого рівня життя вимагає від його членів поглибленого вивчення факторів, що допомагають досягти поставленої мети, визначення тенденцій та закономірностей розвитку суспільства, прогнозування шляхів його розвитку на майбутнє. Такі соціальні потреби обумовили наявність дослідного виду соціальної діяльності, а разом із нею і відповідну категорію людей — вчених, які здійснюють науково-дослідну роботу. Але є ще одна досить важлива потреба суспільного існування, яка передбачає наявність фактора регламентації діяльності всіх учасників суспільних відносин, виходячи з їх соціального стану, можливостей забезпечення інтересу, тощо. Така потреба соціального життя об'єктивно викликає необхідність існування права, а разом з ним і всієї системи супутніх механізмів, засобів та явищ, які забезпечують його функціонування та розвиток. Це означає, що без діяльності юридичних установ, юристів, без запровадження правових інститутів і процедур право в умовах суспільства функціонувати не може. Юридична діяльність, таким чином, націлюється на об'єкт права, чим і забезпечує його функціонування, регулятивний вплив на суспільні відносини, задовольняє соціальну потребу регламентації (нормування, погодження, впорядкування). Отже, не вдаючись до глибокого аналізу існуючих поглядів, у межах яких юридичну діяльність порівнюють з правовою діяльністю, правовою активністю, правовою поведінкою тощо, виявляється можливим на підставі вищенаведеного визначити юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності, що здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів і відповідності до вимог права.

Выводы: Грунтуючись на існуючих науково-теоретичних надбаннях і практичному досвіді, юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності можна розглядати через призму цілісної сукупності складових компонентів, які висвітлюють порядок та умови здійснення юридичної діяльності, способи зовнішнього вияву та фіксації її результатів, тощо. Отже, це такий системний аналіз даного правового явища, який проводиться з метою визначення різноманітних факторів здійснення юридичної діяльності, без наявності яких втрачається цілісність сприйняття явища як певної системи. Крім того, такий підхід дозволяє дослідити юридичну діяльність не тільки як процес, але й як сукупність складових елементів статичного походження у єдності із динамічними. З питань системи юридичної діяльності вже склалася певна методика дослідження, яка дозволяє виділити такі складові елементи: суб'єкти, об'єкти, засоби, форми, методи, функції. Суб'єкти юридичної діяльності — це професійні юристи, їх об'єднання та установи, які можуть бути державного та недержавного походження. У реальному житті — це спеціалісти певного профілю, які володіють відповідними знаннями, досвідом, наділені компетенцією приймати рішення або давати поради, мають певні навички та вміння юридичної роботи. Об'єкти юридичної діяльності — це явища, процеси та предмети оточуючого світу, щодо яких справляється правовий вплив. Серед об'єктів слід виділити загальний та безпосередній. До загального відносять відповідність існуючих суспільних відносин до норм права, а до безпосереднього — дії суб'єктів права, їх правовий статус, правові свідомість і культуру, правові документи, процеси, стани тощо''. Засоби юридичної діяльності — це насамперед норми права, правові категорії, юридична техніка та різного роду предмети матеріального світу, які допомагають досягти мети юридичної діяльності і високого рівня її ефективності. Ці предмети виступають засобами збирання та обробки інформації, засобами захисту, охорони та нападу (ПЕОМ, зброя, аудіо-,відеотехніка, речові докази). Форми здійснення юридичної діяльності — освітня, наукова, практична; усна (вербальна), письмова, конклюдентна; виділяють також установчу, правотворчу, правоохоронну, правозастосовну, профілактичну7. Слід також зазначити, що юридична діяльність може відбиватися як у правових, так і неправових формах — інформуванні, вихованні, фінансуванні, організації співробітництва та взаємодії тощо. Методи здійснення — це способи та прийоми, які використовуються для досягнення наміченого результату. Розрізняють два основних методи впливу на суспільні відносини — метод примусу і метод заохочення. Хоча в кожному конкретному випадку, через ті чи інші обставини можна казати про метод попередження, індивідуального впливу, метод фотографування, проведення допиту або обшуку, метод перевірки інформації, попереднього обговорення. Їх використання та поєднання залежать навіть від того, в якій сфері юридичної діяльності ми працюємо — чи це галузі науки, освіти, чи це практична діяльність. Все залежить від реальної ситуації та складності поставлених завдань. Функції юридичної діяльності. Традиційним є підхід поділу функцій на загальносоціальні та спеціально-юридичні з метою виявлення більш значущих, цілеспрямованих та відносно значущих, побічних напрямів впливу. Як згадувалось раніше, юридична діяльність має багатоаспектний характер, тому що здійснюється у різноманітних сферах людської діяльності, відносно регулятивних можливостей права, а у зв'язку з цим залишає певні "сліди свого перебування". Це і буде загальний вплив на економічні, політичні, культурні, ідеологічні, організаційно-управлінські відносини, на підставі чого ми розпізнаємо відповідні функції. Але є такі напрями впливу на суспільні відносини, в яких розкривається основний зміст юридичної діяльності і досягається намічений правовий результат. Тому подібні напрями впливу називають спеціально-юридичними функціями, з-посеред яких відповідно до аналогічних функцій права виділяють регулятивну та охоронну. На більш конкретному рівні, виходячи з завдань, що розв'язуються у процесі юридичної практики, спеціально-юридичні функції можуть бути поділені на підфункції або функціональні компоненти, які тісно пов'язані з регулятивною та охоронною функціями, співвідносяться з ними, як частка і ціле. Серед таких підфункцій можна виділити уповноважуючу, превентивну, виховну, дослідну, розслідувальну, судову, захисну, правовідновлюючу, пошукову, індивідуально-організаційну, реєстраційно-засвідчувальну. Кожна з них є лише напрямом функціонування та наповнюється змістовно практичними діями у межах конкретної юридичної спеціальності.  

Литература: 1.      Алексеев С. С. Введение в юридическую специальность.— М.: Юрид. лит., 1976. АннзрсЗ. История европейского права / Пер. со швед. — М.: Наука, 1996. 2.      Бризгалос І.В. Юридична деонтологія (стислий курс лекцій). —К.: МАУП, 1998. 3.      Горшенев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учеб. пособие. — К., 1988. 4.      Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (основи юридичної діяльності: теоретичні і деонтологічні аспекти): Науково-методичний посібник. - К..: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. 5.      Коваль Н.В. Введение в юридическую специальность (деонтологический аспект): Курс лекций. — Донецк: Центр подготовки абитуриентов, 1998. 6.      Шмоткін О.В. Юридична деонтологія.— К.:МНТУ, 1995. 7.   Юридическая деонтология. — Харьков, 1995.