Київська Русь

Содержание: ВСТУП          3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ   5 1.1. Джерела вивчення історії Київської Русі      5 1.2. Загальна характеристика Київської Русі       11 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПЕРІОДІВ СТВОРЕННЯ ТА РОЗКВІТУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ 13 2.1. Період становлення Київської Русі    13 2.2. Період розквіту Київської Русі           15 РОЗДІЛ 3. МІЖУСОБНІ ВІЙНИ ТА ЗАНЕПАД КИЇВСЬКОЇ РУСІ            21 3.1. Політична роздробленість       21 3.2. Економічний застій      25 3.3. Боротьба з монголо-татарською навалою     25 ВИСНОВКИ 28 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30 ДОДАТКИ    32    

Вступление:Актуальність теми курсової роботи. Сучасна доба потребує вироблення об’єктивних схем, методологічних уявлень та аксіологічних засобів розуміння історії становлення Київської Русі, її державних інституцій та правовідносин. Теперішня увага науковців у сфері правознавства, історії української держави, політології, філософії скерована до історії української державності, що сягає давньоруської доби, має засадниче значення для формування національної свідомості, держави та правовідносин. Актуальність теми цього дослідження обумовлюється ще й тим, що державний лад Київської Русі висвітлюється значною мірою у дусі великодержавної ідеології Москви. Усвідомлюючи необхідність нових підходів до вивчення державності Київської Русі, ми прагнемо рішучого повороту до оновлення наукового знання про історію української національної державності та джерела народовладної політичної культури. Таким чином, сучасна доба українського державотворення потребує об’єктивного осмислення історії Київської Русі. Метою курсової роботи є розгляд та аналіз виникнення, розквіту і занепаду Київської Русі. Об’єктом дослідження є Київська Русь, предметом дослідження є  історичний аналіз виникнення, розквіт і занепад Київської Русі. Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є: -          розглянути теоретично-методологічні основи дослідження джерельної бази Київської Русі; -          здійснити аналіз періодів створення та розквіту Київської Русі; -          дослідити причини міжусобних воїн та занепаду Київської Русі. Теоретичною та методологічною основою даного курсового дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досліджень з історії України. Хоч питанню про Київську Русь було присвячено багато досліджень, а в загальних оглядах і підручниках Київська Русь завжди була предметом особливої уваги. Структура роботи складається зі вступу, у якому обґрунтовується актуальність теми курсового дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження, трьох розділів, у яких здійснено вирішення основних завдань курсової роботи. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження, список використаних джерел та додатки.  

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: У політичній історії Київської Русі вирізняють 3 основні етапи. 1. Становлення (утворення та об’єднання, кінець IX- кінець X ст.) 2. Піднесення і розквіт (кінець X – середина кінець XI ст.) 3. Міжусобні війни та занепад ( кінець XI – середина кінець XIII ст.) Перший етап розпочався з утворення основних центрів державності на територіях Київської Русі – перш за все у Києві та навколишніх землях – Київське князівство, Полянське князівство, та близько Новгорода, що оформився як самостійне  місто вже пізніше). Але розбрат та суперництво правителів призвели до нечуваного в історії прецеденту – запрошення на князювання у північнослов’янських землях «варяга» Рюрика, нормандця за походженням. Існують дані про християнську віру Рюрика, хоча деякі  історики радянського періоду заперечували взагалі саме його існування. Період його княжіння згадується в літописах як період підйому й встановлення ладу на руських землях. Після смерті Рюрика влада на північних землях перейшла до Олега в якості регента неповнолітнього сина Рюрика Ігоря. Тим часом на київських землях влада належала князеві Аскольду. Є дані про так зване «Аскольдове хрещення» Русі задовго до 988-го року – проголошення християнської Русі за офіційною версією. Олег вбив Аскольда разом з його братом Діром, захопивши Київ і, таким чином, об’єднавши руські землі. У якості князя Олег здійснив декілька дуже важливих перетворень. Київ було встановлено столицею Київської Русі, а військову могутність новоутвореної держави підкріплено кількома вдалими військовими походами. Наступником Олега зійшов на престол Ігор. Ігор багато в чому продовжив лінію дій Олега, ще більш зміцнивши військову могутність Київської Русі і завоювавши для держави репутацію сильного супротивника на світовій політичній арені. Правління Ольги порівняно з правлінням Ігоря та його сина Святослава можна вважати більш поміркованим і орієнтованим більш на дипломатичні відносини, ніж на військові дії. Тим не менше її син і наступник Святослав зовсім не наслідував її після свого сходження на престол, адже його правління вважається одним з найбільш войовничих – майже весь період правління Святослава Русь вела завойовницькі дії. Таким чином, етап становлення держави характеризується акцентом на воєнні дії и військову силу, захист та розширення кордонів, політичне  об’єднання Русі за допомогою сили. Другим етапом політичної історії Київської Русі вважають період князювання Володимира Великого та наступний за ним період князювання Ярослава Мудрого. На цьому етапі відбувається становлення релігії та законності, об’єднання народу  руського не тільки політичне, зовнішнє, а й духовне, внутрішнє. Безперечно, найважливіша подія цього періоду – християнізація Київської Русі, здійснена Володимиром Великим у 988-му році. Завдяки цій події держава отримала: 1. Єдину державну релігію, тобто духовну єдність свого народу; 2.Піднесення авторитету  Русі на міжнародній арені; 3. Налагодження тісніших дипломатичних стосунків з християнськими державами; 4. Церкву як допоміжний засіб контролю й підтримки. Третій етап можна вважати етапом занепаду. Після смерті Ярослава – сильного лідера, цілком відповідно до історичних законів, почалися міжусобні чвари і суперечки між його нащадками. Руська держава втратила свою єдність і увійшла до періоду феодальної роздрібненості (тобто, модель управління змінилася з монархічної та централізованої до феодальної з великою кількістю дрібних центрів і відсутністю політичної та законодавчої єдності між ними).  

Литература:1.           Арциховский А. В. Древнерусские миниатюры как исторический источник. – Москва, 1984. 2.           Рыбаков Б. А. "Слово о полку Игореве" и его современники. – Москва, 1971. 3.           Высоцкий С. А. Средневековые надписи Софии Киевской XI–XIV вв. – К., 1976; Янин В. А., Зализняк А. А. Новгородские грамоты на бересте. – Москва, 1986; Медынцева А. А. Древнерусские надписи Новгородского Софийского собора. – Москва, 1978. 4.           Грушевський М. С. Історія України-Руси. – Львів, 1905, – Т. 2, с. 1–2, 126–128. 5.           Довженок В. Й. Про древньоруську державність у період феодальної роздробленості // Археологія, 1954. – Т. 10, с. 28–30. 6.           Древнерусское государство и его международное значение. – Москва, 1965, с. 7. 7.           Іванченко Р. Київська Русь: початки української державності. – К.: Основи, 2005. – 80 с. 8.           Карамзин Н. М. История государства Российского. – Санкт-Петербург, 1892. – Т. 2, с. 45. 9.           Ключевский В. О. Курс русской истории. – Москва, 1955. – Т. 1, с. 200–202. 10.       Костомаров Н. И. Исторические монографии и исследования. – Санкт-Петербург, 1872. – Т. 1, с. 21. 11.       Кузьмин А. Г. Русские летописи как источник по истории Древней Руси. – Рязань, 1969, с. 55–57. 12.       Лихачев Д. С. Развитие русской литературы X–XI вв. – Ленинград, 1973, с. 55. 13.       Патерик Киевского Печерского монастыря. – Санкт-Петербург, 1911. 14.       Погодин М. П. Исследования, замечания и лекции по русской истории. – Москва, 1850. – Т. 4, с. 328–330. 15.       Покровский М. Н. Русская история с древнейших времен. – Москва, 1923. – Т. 1, с. 98–100. 16.       Розов Н. Н. Синодальный список сочинений Илариона – русского писателя XI в. // Slavia, casopis pro Slovanskou filologii. – 1963. Rok. XXXII. – Ses. 2, s. 164. 17.       Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII–XIII вв. – Москва, 1982. 18.       Соловьев С. М. История России с древнейших времен. – Москва, 1959. – Кн. 6, с. 55. 19.       Тихомиров M. H. Исследования о Русской Правде. – Москва; Ленинград, 1941; Черепнин Л. В. Общественно-политические отношения в Древней Руси и Русская Правда // Древнерусское государство и его международное значение. – Москва, 1965, с. 258–278. 20.       Тихомиров М. Н. Древняя Русь. – Москва, 1975, с. 28. 21.       Толочко П. П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности XII– XIII вв. – К., 1980, с. 166–205. 22.       Лихачев Д. С. Повесть временных лет. – Москва; Ленинград, 1950. – Т. 2; 23.       Рыбаков Б. А. Древняя Русь. Сказания. Былины. Летописи. – Москва, 1963. 24.       Кузьмин А. Г. Начальные этапы древнерусского летописания. – Москва, 1977. 25.       Толочко П. П. Літописи Київської Русі. – К., 1994; Котляр М. Ф. Галицько-Волинський літопис XIII ст. – К., 1993. 26.       Юшков С. В. Общественно-политический строй и право Киевского государства. – Москва, 1949, с. 143. 27.    Янин В. Л. Междукняжеские отношения в эпоху Мономаха и "Хожление игумена Даниила" // ТОДРЛ. – 1960. – Т. 16, с. 131.