Кримінальне та кримінально – процесуальне право Київської Русі

Содержание: Вступ 3 1. Джерела права Київської Русі    5 2. Кримінальне право Київської Русі        13 3.Кримінально-процесуальне право Київської Русі Судочинство       20 Висновок       25 Список використаної літератури   27    

Вступление:В умовах первіснообщинного ладу у східних слов'ян існували звичаї, що регулювали поведінку людей. Згадку про такі звичаї до утворення Давньоруської держави можна знайти у літописах і повідомленнях зарубіжних авторів. Так, розповідаючи про східнослов'ян­ські племена, літописець у «Повісті временних літ» зазна­чав, що ці племена «имяху обычаи свои, и закон отец своих, и пре­данья, каждо свой нрав» У міру становлення феодалізму окремі звичаї родового ладу, котрі можна було використовувати в інтересах панівного класу, що формувався, поступово трансформувалися у норми звичаєвого пра­ва. На них покладався захист феодальної приватної власності і со­ціальної нерівності. Феодальний тип права у східних слов'ян став, за своєю суттю, історично першим типом правової організації кла­сового суспільства. Звичайно, розвиток звичаєвого права був органічно пов'яза­ний з державою, що формувалася. Право було системою правових норм, що складалися з санкціонованих, тобто визнаних державою, звичаїв. Держава забезпечувала їх дотримання і захищала від по­рушень. До найдавніших норм звичаєвого права східних слов'ян, зокрема, належали норми, що регулювали порядок здійснення кровної помсти, проведення деяких процесуальних дій (присяга, ордалії, оцінки показань свідків). Все це було відомо слов'янам ще в перехідний період від первіснообщинного ладу до феодального. У IX—X ст. на Русі, певно, існувала система норм усного зви­чаєвого права. Частина цих норм, на жаль, не зафіксована у збірни­ках права й літописах, котрі були складені ще у XI—XII ст., і тому не дійшла до нас. Деякі норми звичаєвого права збереглися у так званій Правді Ярослава — давній частині Короткої редакції Русь­кої Правди. Окремі норми цієї пам'ятки використовувалися ще у VIII—IX ст. Проте соціальне призначення Правди Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015 p., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них лише згадується в деяких літературних пам'ятках і дого­ворах Русі з Візантією X ст. Метою курсової роботи є дослідити кримінальне та кримінально-процесуальне право Київської Русі.  

Выводы:Історія держави і права Київської Русі яскраво і переконливо свідчить про їх велике значення у вітчизняній історії. У цей час склалася давньоруська народність, яка об'єднала східнослов'янські племена в новому, вищому етнічному утворенні. В її основі лежали спільна територія, єдина мова, споріднена культура, відносно тісні внутрішні економічні зв'язки. Упродовж цього періоду Давньорусь­кої держави етнічна спільність розвивалася шляхом консолідації, хоч і зберігала при цьому етнографічні регіональні особливості. Князь Володимир над Дніпром, водою якого він охрестив Русь, Собор Святої Софії і Києво-Печерська лавра через віки і ви­пробування нагадують нам про велич, могутність і міжнародний ав­торитет праматері нашої України. Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в мате­ріальній і духовній культурі українців, росіян та білорусів. Три східнослов'янські народи є «нащадками народу Київської Русі, а це означає, що вона продовжує жити в наших тілах, серцях і душах». Створення Давньоруської держави — єдиної держави східних слов'ян — мало велике позитивне значення для їх подальшого дер­жавно-правового розвитку. В межах Давньоруської держави роби­ли перші кроки в суспільно-політичному розвитку і понад 20 несло­в'янських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північного Кав­казу та Причорномор'я. За своєю класовою сутністю Давньоруська держава була фео­дальною, а за формою — це відносно єдина держава, на чолі якої стояв монарх — великий київський князь. Найдавнішою системою управління в Київській Русі була десяткова система, що сформувалася в міру розвитку військової демократії і виросла із дружинної організації. Зміцнення феодалізму на Русі спричинило появу нової системи управління — двірсько-вотчинної. Сформований у Київській Русі державний апарат, його цент­ральні й місцеві органи, військові сили являли собою ефективну зброю зміцнення панування феодалів. Придушення опору експлуа­тованих трудящих мас було важливою внутрішньою функцією цієї держави. Одночасно вирішувалися й зовнішньополітичні проблеми. Разом із формуванням і розвитком давньоруської держави складалося і розвивалося право Київської Русі. Найважливішою законодавчою пам'яткою її є Руська Правда. Водночас вона являла собою одну з найважливіших пам'яток середньовічного права в цілому. Велике значення мали князівські статути. Право Київської Русі створювалося на місцевому, вітчизняному грунті. У ньому відображалися відносини, притаманні Русі, закріплювалися поряд­ки, обумовлені природою феодального суспільства, що складалося. Право Київської Русі було правом привілеїв. У його нормах перед­бачалося привілейоване становище представників панівного класу феодалів, безправність пригнічених мас. Київська Русь була могутньою державою середньовіччя, що здійснила значний вплив на політичне життя країн Західної Євро­пи, сусідніх азійських країн, а також країн, що мали велике зна­чення в системі торгівлі між Європою та Азією. Вона стала щитом, що відгороджував країни Європи від навали кочових орд. Високий авторитет Київської Русі в середньовічному світі був закріплений численними міжнародними договорами, тісними матримоніальними зв'язками великих київських князів з багатьма зарубіжними дво­рами (Візантії, Франції, Англії, Швеції, Угорщини, Норвегії та ін.). Київська Русь — ця велика могутня держава IX—XII ст., терито­рія якої простягалася від Балтійського до Чорного моря, від Захід­ного Бугу до Волги, — посідає відоме місце у всесвітній історії.  

Литература:1. Багалій Д. Нарис історії України. – К., 1994. 2. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 1999. 3. Бочарников Д.М. Грушевський про історію створення та кримінальне право "Руської Правди" // Право України. — 1996. — №11. — 65-69. 4. Будзилович І. Деякі особливості розвитку державності, права і функцій церкви у Київській Русі // Право України. — 1999. — №1. — С. 127-132. 5. Версток В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронолог. Довідник. - К.: Наукова думка, 1995. 6. Грабовський С., Ставрояві С., Шюгар Л. Нарис з історії українського державотворення. - К., 1996. 7. Грушевський М. Історія України. - К.: Либідь, І991. 8. Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. - К., 1991. 9. Історія держави і права України. Частина 2: У двох частинах / А. Й. Рогожин, М. М. Страхов, В. Д. Гончаренко та ін.; За ред. А. Й. Рогожина. - К., 1996. 10. Історія України / В. Ф. Верстюк, О. В. Гарань, О. І. Гуртій та ін.; Під ред. В. А. Смолія. - К.: Альтернатива., 1997. 11. Історія держави і права України: У 2-х т. / За ред. В. Я. Талія, А. Й. Рогожина. - Том 1. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2000. 12. Зайцев Ю. Історія України. – Львів: Світ, 1998. 13. Єфименко О. Історія України та її народу. - К., 1994. 14. Лановик Б.Д., Матейко Р.М. Історія України. - К.: Знання, 1999. 15. Коваль М.В., Кульчицький С.В., Курносов Ю.О. Історія України. - К.: Райдуга, 1992. 16. Крип'якевич І. Історія України. - Львів, 1992. 17. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. - Львів, 1996. 18. Кушинська А. Елементи звичаєвого права в "Руській Правді" // Історія України. — жовтень 1999. —С. 5-6. 19. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. - Львів, 1995. 20. Руська Правда // Журнал "Хроніка 2000". — 1998. — №27-28. — С. 41. 21. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. - К., 1993. 22. Смолій В.А. Історія України. - К.: Альтернатива, 1997. 23. Субтельний О. Україна історія. 3-те вид. - К.: Либідь. 1993. 24. Шевчук В.П., Тараяенко М.Г. Історія української державності. - К., 1999.