Механізм і засоби захисту формування державної влади

Содержание:Вступ 3 1. Поняття влади. Співвідношення політичної та державної влади, державної влади і держави 5 1.1. Поняття влади 5 1.2. Співвідношення політичної та державної влади, державної влади і держави 8 2. Антидемократичні (незаконні) процедури формування органів державної влади. Поняття і суть державних переворотів 12 2.1. Незаконні процедури формування органів державної влади 12 2.2. Поняття і суть державних переворотів 17 3. Механізм і засоби захисту державної влади 24 3.1. Механізм захисту державної влади 24 3.2. Засоби захисту державної влади 27 Висновок 29 Список використаних джерел 30

Вступление:Влада — явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів. Динаміка розвитку будь-якої організованої спільності людей є боротьбою між владою і хаосом. У найширшому значенні влада — завжди вольові відносини: індивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, групами, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності — політичної, економічної, правової. Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта). Влада — завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого — підкорення їй. Інакше — це владовідносини між суб'єктом і об'єктом. Сутністю влади є вольові відносини (керування /панування/ — підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб'єкта приймати рішення («авторитетні рішення»), обов'язкові і значущі для об'єкта, і спроможність забезпечувати виконання прийнятих зобов'язань, тобто контролювати об'єкт. Суспільство об'єктивно потребує влади. Вона протистоїть анархії, перешкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство — засоби, за допомогою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей. Соціальна (публічна) влада — вольові (керівництва — підкорення) відносини між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільної для даного соціального колективу волі (інтересу). Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспільний) характер, то в класово-організованому — політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою. В аналізі політичних систем суспільства влада посідає таке саме місце, як гроші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян. Тому, метою даного дослідження є визначення механізму і засоби захисту формування державної влади, аналіз відповідного законодавства монографічних та літературних джерел по даній тематиці. Виходячи з поставленої мети, в даному дослідженні поставлені наступні завдання: 1) дослідити поняття влади. Співвідношення політичної та державної влади, державної влади і держави; 2) охарактеризувати антидемократичні (незаконні) процедури формування органів державної влади. Поняття і суть державних переворотів; 3) визначити механізм і засоби захисту державної влад. При написанні даної роботи було використано такі методи дослідження: спеціально-юридичний, порівняльно-правовий, історико-порівняльний. Об’єктом дослідження є механізм функціонування державної влади. Предметом дослідження є чинне законодавство, монографічні та публіцистичні дослідження з питань структури та механізму функціонування державної влади.

Выводы:В структурно-організаційному плані правова держава пропонує належне розділення сфер діяльності, праці і чіткого розподілення функцій і компетенції між різними державними органами, тобто все те, що по давній юридичній традиції називається концепцією «розділення влади. Так само і в Україні мова повинна йти про розділ сфер, співробітництва і компетенції між трьома основними владами —законодавчої, виконавчої і судової. Кожна з цих влад в залежності від своєї природи, характером функцій і призначенням повинна зайняти своє місце в загальній системі державної організованої влади і вести державні справи в відповідних їм формах і межах, належними шляхами і засобами. Законодавча влада в концепції правової держави повинна виступати як орган, що виражає волю народу, як вищий представницький заклад. Відповідно виконавча влада (уряд і в цілому вся виконавчо-розпорядча влада) повинна формуватися урядовими органами, бути підконтрольною і підзвітною їм, діяти на основі, в межах закону. Судова влада повинна реалізовуватися незалежними від всіх інших влад судами на основі правових законів. Розподіл влад включає в себе організаційно-правовий механізм їх взаємодії, взаємних здержок і противаг з ціллю утримання кожною з них своїх повноважень і разом з тим забезпечення її незалежності від інших влад в тих же межах. В системній одиниці розділених влад суверенітет держави знаходить своє найбільш адекватне організаційне втілення. Розподіл влад —це резюме і показник розвитку права і держави, організаційний вираз правового характеру держави, необхідна передумова для правової законності і режиму панування права. Без належного розподілу влад не може існувати правової держави і правових законів.

Литература:1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості ВРУ.-1996.-№30.-Ст.141. 2. Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, д-ра юрид. наук, проф. В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1999 3. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка та О. В. Петришина. — Харків: Консум, 2002. — С. 116 4. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. — Харків: Консум, 2001. — С. 89—90 5. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. – М., 1996. С. 66 6. Теорія государства и права / Под ред.. В.В. Лазарева. – М., 1996. – С. 331 7. Андрусяк Т.И. «Теория государства и права» - Львов. 1997 г. 8. Ботыр К.И. «Всеобщая история государства и права» - Москва. «Юрист» 1998 г. 9. Комаров С.А. «Общая теория государства и права в схемах и определениях» - Москва. «Юрист» 1998 г. 10. Хропанюк В.Н. «Теория государства и права» - Москва. 1993 г. 11. Лазарев В.В. «Общая теория государства и права» - Москва. «Юрист» 1996 г. 12. Венгеров А.Б. «Теория государства и права» - Москва. «Юрист» 1995 г. 13. «Государственное право буржуазных и освободившихся стран» -Киев. – 1998 г. 14. Коментар до Конституції України.- К., 1996- С. 34-36. 15. Короткий політологічний словник.- К., 1991.-С 13-14. 16. Новий тлумачний словник української мови.- Т. 1.- С 211. 17. Семенов П. Н. Самодержавие как государственный строй.- Спб., 1905. Цит. за кн.: Тихомиров Л. А. Вказ. праця.- С. 557-559. 18. Скрипнюк О. В Державний переворот.— У кн.: Юридична енцикло¬педія.- К., 1999.-С. 143-144. 19. Самаров Георг. Адъютант Императрицы.- СПб.: Интербрук, 1990.-С. 3-15. 20. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории.-С. 593-609. 21. Шаповал В. Феномен державного органу (органу держави) або органу державної влади: теоретико-правовий та конституційний аспекти //Право України. — 2003. — № 8. - С 27.