Соціальна робота з дітьми вулиці

Содержание: ЗМІСТ   Вступ 3 1.Визначення поняття «діти вулиці»        4 2.Державні заходи захисту та підтримки «дітей вулиці»          9 3.Основи соціально-педагогічної допомоги «дітям вулиці»     16 Висновки      18 Список літератури   20  

Вступление: Вступ             Ватаги безпритульної дітвори стали невід’ємною частиною нашого сьогодення. Їх можна зустріти здебільшого в людних місцях: у центрі міста, на вокзалах, у підземних переходах. Кинуті напризволяще, вони просять милостиню у перехожих чи перебиваються тимчасовими підробітками, а частенько й дрібними крадіжками. На сьогоднішній день Україна перебуває у складному становищі. Все більше дітей з кожним роком стає соціальними сиротами та безпритульними. Діти, яких позбавили батьківського піклування, діти-сироти, діти з надмірними проявами девіантної поведінки, діти з неблагополучних дітей  та інші знедолені діти виходять сьогодні на вулицю. Одні, щоб заробити кримінальними вчинками, інші – тому, що їм ніде жити. «Діти вулиці» часто нікому не потрібні, залишені самі на себе, вони навіть не мріють про гарне та щасливе майбутнє, вони не знають, як і коли закінчиться цей жахливий процес бродяжництва та бездоглядності. Державою передбачені такі види допомоги дітям вулиці – встановлення їх соціального статусу відповідно до умов життя, передання їх на всиновлення чи встановлення опіки, влаштування їх у заклади інтернатного типу, допомога у працевлаштуванні та знаходженні житла. Але, на жаль, сьогодні державне втручання стан безпритульності та бездоглядності  дітей вулиці має частковий характер. Допомога держави відбувається не систематично, часто навіть не надається взагалі. Діти вулиці позбавлені всіх радостей життя в сімейному колі, вони не відвідують школу. Особливо часто на вулицю виходять підлітки, які ледве закінчили 6-7 класів та отримали неповну середню освіту.    

Выводы:   Висновки   Соціальна проблема, яка узагальнено визначається поняттям «діти вулиці», існує в багатьох країнах світу, в тому числі і з високим рівнем соціально-економічного розвитку. Це характеризує явище дитячої бездоглядності і безпритульності як складне й неоднозначне.             Нині українська дитина беззахисна перед жорстокими реаліями дорослого світу, що брутально вривається в її життя, калічить душу й тіло. Сучасні діти – прагматичні, змушені дбати про хліб насущний. З-поміж працюючих дітей з асоціальних сімей багато залучених до найнебезпечніших й найгірших форм праці, зокрема таких, як сексуальні послуги, торгівля наркотиками. Поширені також жебракування й крадіжки. Негативні явища соціального розвитку України, в першу чергу, торкнулись інтересів дітей. Зростає кількість дітей, яких батьки кинули або байдуже ставляться до виховання та розвитку своїх нащадків. Саме тому вони поповнюють чисельні ряди армії «дітей вулиць». Проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не нова для України. На думку вітчизняних учених, безпритульність є відображенням політико-економічного й культурного стану соціуму, закономірним наслідком криз перехідного етапу розвитку країни. Отже, причинами виникнення такого явища, як дитяча бездоглядність та безпритульність, є: перехід до ринкових відносин, безробіття, зростання цін на товари першої необхідності, зокрема дитячі, отже, й погіршення матеріального благополуччя значної частини населення; втрата поняття про сім’ю як про соціальний інститут, зниження відповідальності батьків за виховання дітей; загострення конфліктів між батьками і дітьми. Тривалий час через занепад економіки країни страждали насамперед діти. Однак деякі підлітки адаптувалися в умовах безпритульності, і на сьогодні маємо армію «професійних волоцюжок», що подовгу або взагалі не вчились у школі, вживають алкогольні, токсичні, наркотичні речовини і за власним бажанням ніколи не погодяться на влаштування їх до дитячого державного закладу, лікування. Українські діти потребують захисту. Найменші громадяни мають права, які держава відповідно до Конституції зобов’язалася виконувати. Україна повинна також звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх громадян: наша держава підписала Конвенцію ООН про права дитини. Цей документ містить всеосяжний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту й забезпечення належних умов виховання дітей. Заходами допомоги дітям вулиці вважаються: профілактична соціальна робота; допомога у поверненні дитини з вулиці; подолання невизначеності; закріплення за соціальним інститутом та соціальний супровід. Державними заходами допомоги дітям вулиці є визначення їх соціального статусу, влаштування у заклад інтернатного типу, становлення на облік для всиновлення чи встановлення опіки. Вважаємо, що заходи допомоги дітям вулиці повинні здійснюватися постійно та систематично. Тільки таким чином можна змінити проблему дитячого бродяжництва та безпритульності на Україні.    

Литература: Список літератури   1.         Вихованець О.А., Чемерис М.І. Соціально-педагогічні проблеми молоді з девіантною поведінкою // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя. — Київ. — Житомир: ЖДПІ, 1999. – С.136 – 139. 2.         Воспитание трудного ребенка: Дети с девиантным поведением: Уч.-метод. пос. / Под ред. М.И. Рожкова. – М.: ВЛАДОС, 2001. 3.         Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. 4.         Капська А.Й. Соціальна педагогіка: Навч. посібник для студ. вищ. пед. вузів. – М., 1999. 5.         Лодкина Т.В. Социально-педагогическая  защита семьи и детства: Уч. пос. для студ. пед. завед. – М.: «Академия», 2003. 6.         Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх / Навч.-метод. посібник. - К., 1996. 7.         Слот В., Спаниярд X., Шульга Т. Методика работы с детьми «группы риска». — М.: УРАО.— 1999.