Організація юридичної практики в Україні

Содержание:Вступ…………………………………………………………………………….3-4 1. Поняття юридичної та адвокатської практики……………………………5-10 2. Формування законодавчої бази для юридичної практики в Україні…….......................................................................................................11-22 3. Порядок видачі, переоформлення, зупинення дії та анулювання ліцензій на здійснення юридичної практики…………………………………………….23-27 4. Правила провадження підприємницької діяльності з юридичної практики та контроль за їх дотриманням……...………………………………………28-30 5. Шляхи реформування організаційно-правових форм здійснення юридичної практики………………………………………………………………………31-36 Висновки…………………….………………………………………………..37-39 Список використаної літератури……………………………………………40-42

Вступление:Відповідно до Конституції України основним завданням держави є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України). Україна ратифікувала відповідно у 1973 і 1997 роках Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року і Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод 1950 року і взяла на себе зобов’язання забезпечити кожну людину, права якої порушено, ефективними засобами правового захисту (ст. 3 Пакту і ст. 13 Конвенції). Розрізняють загальні та юридичні гарантії реалізації прав. До власне юридичних належать нормативно-правові гарантії, ефективну діяльність правоохоронних органів та інших органів держави. Вирішення першочергових базових завдань перехідного етапу економічної та соціальної політики вимагає масштабних заходів для проведення реальної, сильної соціальної політики. Однією з принципових складових сучасної соціальної політики України є стимулювання людей до набуття приватної власності і захист їх прав. Центральне місце в реформуванні державної влади займає правова реформа, важливою складовою якої є робота над удосконаленням законодавства з питань організації та функціонування публічної влади. Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 року, висунула основні завдання щодо реформи конституційного ладу, теорії управління, юридичної науки та конституційних засад судочинства. До основних завдань реформи належить і посилення ролі юристів та адвокатів. Значним кроком у цьому напрямку стало прийняття 19 грудня 1992 р. першого у незалежній Україні Закону “Про адвокатуру”, яким на адвокатуру покладено завдання сприяти захисту прав та свобод людини і громадянина. Адвокатура є юридичним механізмом, який сприяє демократизації і гуманізації правосуддя, зміцненню законності. Вона є невід’ємним елементом суспільного устрою, хоча ї є недержавною інституцією, проте виконує функцію особливої державної ваги, захищаючи права та законні інтереси громадян та юридичних осіб. Історико-правові проблеми юридичної практики розглядаються на широкій базі історико-культурного підходу, які визначаються позиціями наступних дослідників, а саме: М. Г. Грушевського, Г. В. Ф. Гегеля, І. Канта, А. О. Кістяковського, Ф. Прокоповича, Г. С. Сковороди та ін. Окремо слід виділити теоретичний доробок таких видатних дослідників проблем адвокатури кінця XIX ст. - поч. XX ст., як Є. В. Васьковський, І. В. Гессен, І. Я. Фойніцький та ін. Об’єктом курсової роботи виступають природа правовий зміст та правові гарантії юридичної діяльності. Предметом курсової роботи правовий статус організації юридичної діяльності з позиції становлення та удосконалення інституту захисту прав та свобод людини і громадянина. Мета роботи історико-правовий аналіз змісту поняття “юридична практика”, вивчення механізмів організації юридичної діяльності в Україні та визначення пріоритетів реформування цього виду діяльності. Досягнення цієї мети вимагає вирішення ряду важливих завдань: - виявити і дослідити історико-правові тенденції та основні фактори формування юридичної практики; - виявити та розглянути на фоні формування інституту захисту прав і свобод людини та громадянина основні теоретико-правові закономірності формування поняття “юридична практика”; - дослідити основні напрямки реформування юридичної практики через призму реформування судово-правової системи.

Выводы:З усього вищенаведеного можна зробити наступні висновки. В Україні в силу історичних причин існують два різновиди юридичної практики: підприємницька юридична практика і адвокатської діяльність. Адвокат - це особа, що не тільки має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, а фактично реалізує це право, здійснюючи адвокатську діяльність в рамках передбаченої законом організаційної форми (індивідуально, відкривши бюро, чи в рамках адвокатського об’єднання). Діяльність адвокатських об’єднань відповідно до норм Господарського кодексу України можна визначити як некомерційне господарювання. Надання адвокатськими об’єднаннями правової допомоги є різновидом надання юридичних послуг. Адвокатські об’єднання є господарськими організаціями, що надають юридичні послуги. Фактичний зміст адвокатської діяльності і підприємницької юридичної практики дуже близький. Різниця полягає в тому, що адвокатура наділена законом особливим статусом. Особливий статус адвокатури в Україні полягає у наявності у адвокатів прав і обов’язків, яких не мають інші юристи. Ідентичність змісту адвокатської діяльності і підприємницької юридичної практики обумовлює необхідність уніфікації їх правового регулювання. Найбільш правильним було повернутися до визнання будь-якої юридичної практики адвокатською діяльністю, надавши право її здійснення виключно особам, що набули статусу адвоката. При цьому слід уникати надмірного ускладнення процесу отримання адвокатського статусу, обмеживши вимоги наявністю юридичної освіти і певного стажу практичної роботи за юридичною спеціальністю. Таким чином, відповідно до статті 4 Закону України "Про підприємництво", приватна юридична практика можлива за умови одержання ліцензії Міністерства юстиції України. Механізм одержання такої ліцензії регулюється постановою КМУ від 03.08.98 р. №1020 та Інструкцією про порядок видачі, переоформлення, зупинення дії та анулювання ліцензії на здійснення юридичної практики, затвердженої наказом Мін'юсту України від 23.10.98 р. Така діяльність здійснюється відповідно до Інструкції про умови й правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з юридичної практики та контроль за їх дотриманням, затвердженої спільним наказом Ліцензійної палати України та Міністерства юстиції України від 07.05.99 р. №42/23/5. Для одержання ліцензії юридичні особи підтверджують своє право на надання юридичних послуг установчими документами, в яких передбачено здійснення юридичної практики. Громадяни-підприємці отримують ліцензію за наявності диплома про закінчення вищого закладу освіти 3-4-го рівня акредитації за спеціальністю "Правознавство". У видачі ліцензії може бути відмовлено у разі неможливості провадження заявником певного виду підприємницької діяльності чи виявлення недостовірних відомостей в поданих документах тощо. У рішенні про таку відмову зазначаються підстави відмови. Ліцензія видається суб'єктам підприємницької діяльності для здійснення юридичної практики, яка складається з: - надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок із законодавства; - складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; - представлення інтересів громадян, установ, підприємств і організацій за їхнім дорученням у суді, арбітражному суді та інших державних органах у кримінальних, цивільних, господарських справах і справах про адміністративні правопорушення; - представлення громадян та захист їхніх прав і законних інтересів у центральних та місцевих органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування; - здійснення правового обслуговування установ, підприємств і організацій; - здійснення правового обслуговування зовнішньоекономічної діяльності фізичних та юридичних осіб. Плата за ліцензію становить для фізичних осіб - 2, а для юридичних - 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.99 р. №6. Контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності ліцензійних умов здійснюється Міністерством юстиції, його територіальними органами та Ліцензійною палатою, її представництвами шляхом перевірок, які проводяться не більше ніж 1 раз на два роки за їхніми планами-графіками, крім випадків надходження від правоохоронних органів, засобів масової інформації, органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, юридичних та фізичних осіб інформації про порушення суб'єктами підприємницької діяльності вимог чинного законодавства та ліцензійних умов. Тоді можуть здійснюватись додаткові перевірки незалежно від затвердженого плану.

Литература:1. Адвокатская деятельность: Учебно-практическое пособие / Под общ. ред. канд. юр. наук В.Н. Буробина. – Изд. 2-е, перераб. и допол. – М.: «ИКФ «ЭКМОС», 2003. – 624 с. 2. Адвокатів потіснили //Юридичний вісник України, 2004, № 31(475) (31 липня – 6 серпня). 3. Арбатский А. Прощай, адвокатура! // Юридическая практика. - 2000. - 7 декабря (№ 49). - С. 11. 4. "Бизнес - Бухгалтерия. Право. Налоги. Консультации", N 16, 17 квітня 2000 р. 5. "Бизнес - Бухгалтерия. Право. Налоги. Консультации", N 51, 20 декабря 1999 г. 6. Васьковский Е.В. Организация адвокатуры. – Ч. 1. – СПб, 1993. – С. 7. Ващенко В. І все-таки адвокат працює на прибуток? // Адвокатура. – 2004. - № 13(21). – С.1 8. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003.- № 18-22. - Ст. 144. 9. Державний класифікатор України ДК 009-96 «Класифікація видів економічної діяльності», затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. N 441 10. Забара Ю. Адвокатура заполитизирована. // Юридическая практика. - 2004. – 16 марта (№ 11 (325). - С. 1. 11. Задніпровський А. Нужна ли Украине классическая адвокатура? // Юридическая практика. - 2001. - 8 февраля (№ 6). - С. 6. 12. Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. № 698-ХII // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 14. - Ст. 168. 13. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992р. № 2887-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993.- № 9. - Ст. 62. 14. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. № 1775-III // Офіційний вісник України. – 2000.- № 27.- Ст. 1109. 15. Закон України "Про соціальні послуги" від 19.06.2003р. № 966-IV // Офіційний вісник України, 2003, N 29 (01.08.2003), ст. 1435 16. Єдиний реєстр адвокатів України. – Вища кваліфікац. коміс. адвокатури при Каб. Міністрів України. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 1168с. 17. Положение об адвокатуре принято на третьей сессии ВЦИК IX созыва от 26.05.1922г. // СУ РСФСР 1922 г. №36 ст. 425 18. Положение об адвокатуре СССР, утверждено СНК СССР 16 августа 1939 // СП СССР 1939г. №49 ст. 394 19. Положення про адвокатуру Української РСР, затверджено Указом Президії ВР УРСР від 25.09.1962. // Систематичне зібрання діючого законодавства Української РСР. – Київ, 1979. – т.24. – с. 159-170 20. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. № 6/VI // Юридичний вісник України. - 1999.- листопад (№ 46). 21. Рішення Конституційного суду України у справі у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000р. № 13-рп/2000, справа № 1-17/2000 1-17/2000 // Офіційний вісник України, 2000, N 47 (08.12.2000), ст. 2045 22. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. - К.: Ін Юре, 1997.- 320 с. 23. Стоянов А.Н. История адвокатуры у древних народов. – Харьков, 1999. – С.324. 24. Указ Президента України “Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури” від 30.09.1999р. № 1240/99 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 39.- Ст. 1936. 25. Указ Президента України “ Про Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури ” від 05.05.1993р. № 155/93 // Урядовий кур'єр, 1993, 05, 08.05.93 N 66 26. Ухвала Конституційного суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина США Глотова Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень статей 42, 43 Конституції України, Закону України "Про адвокатуру" і статті 1 Закону України "Про підприємництво" та визнання неконституційними положень статей 2, 17 Закону України "Про адвокатуру" від 1 жовтня 2002р. №51-у/2002 справа № 2-53/2002 // Закон і Бізнес, 2002, 11, 4. 27. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Офіційний вісник України. – 2003. -№ 11 (28.03.2003). – Ст. 461.