Вина як підстава кримінальної відповідальності. Форми вини

Содержание: ЗМІСТ   ВСТУП          3 1. ВИНА ЯК ПІДСТАВА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. ФОРМИ ВИНИ     4 2. УМИСЕЛ ЯК ФОРМА ВИНИ В НАУЦІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА    7 ВИСНОВОК 15 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ      16  

Вступление: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Це конституційне положення водночас уособлює в собі презумпцію невинуватості - демократичний принцип правосуддя. Вина - це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь - якого злочину, яка визначає його психологічний зміст і є необхідною умовою кримінальної відповідальності. Суспільно небезпечні діяння, що вчиняються умисно, становлять абсолютну більшість (понад 80%) складів злочинів серед передбачених нормами Особливої частини Кримінального кодексу. Як свідчать численні дослідження, у реальному житті число умисних злочинів сягає 90 - 92% загальної кількості вчинених злочинів. Така «питома вага» умислу визначає особливу увагу до його аналізу в процесі досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ. Наприклад, Пленум Верховного Суду України в Постанові № 8 від 26.06.92 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» націлив суди на необхідність ретельного дослідження суб'єктивної сторони складу злочину (наявність умислу при посяганні на життя працівника правоохоронного органу саме у зв'язку з їх професійною діяльністю) при здійсненні кваліфікації дій винного (п. З) Метою цієї роботи є розкриття змісту поняття умислу як форми вини в науці кримінального права, визначення його структури та форм в процесі вивчення та ретельного дослідження суб'єктивної сторони складу злочину, що є запорукою дотримання конституційних норм та свобод в процесі професійної діяльності юриста.  

Выводы: ВИСНОВОК   Основною і обов‘язковою ознакою суб‘єктивної сторони кожного злочину є вина особи. принцип кримінальної відповідальності за наявності вини законодавчо сформульований у КУ, в ст.62 якої говориться: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. Вина – це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності. Вина – це завжди умисел або необережність. Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна більшість злочинів вчиняються умисно. Відповідно до ч. 1 ст. 24 умисел поділяється на два види - прямий і непрямий (евентуальний). Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків: 1) усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння; 2) передбачення його суспільне небезпечних наслідків; 3) бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх Настання. Перші дві ознаки (усвідомлення і передбачення) характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний момент (елемент, компонент) умислу. Третя ознака (бажання чи свідоме припущення наслідків) характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу. При вчиненні конкретних злочинів можливі різні варіанти поєднання інтелектуальних і вольових моментів, їхнє певне співвідношення і лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.  

Литература: 1.    Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Україна, 1996. 2.    Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року; 3.    Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України/За ред. М. І. Мельника та Хавронюка М. І.,- К.: Атіка, 2003 рік; 4.    Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/Ю.В. Александров, В.А. Клименко-К.: МАУП, 2004 р.; 5.    Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/М.І. Бажанов. - К.: Кондор, 2005 рік; 6.    Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. - К.: Кондор, 2004. - С. 123. 7.    Кримінальне право України: Практикум: Навч. посібник / Андрушко П. П., Шапченко С. Д. та ін.; За ред. С. С. Яценка. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 592 с. 8.    Кримінальне право України. Альбом схем: Загальна частина: Навчальний посібник / Ж.Ю. Половніков. – К.: Алерта, 2003. – 132 с. 9.    Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. – К.: Атіка, 2003. – 288 с. 10.    Сенаторов М. Поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві // Вісник Академії правових наук України. — 2003. — № 1 (32). — С. 202—210. 11.    СенаторовМ. Об'єкт злочину та його відображення в законодавстві про кримінальну відповідальність // Питання боротьби зі злочинністю. — 2003. — № 7. — С. 133—145. 12.    Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів- К.: Атіка, 2004 рік.