Суспільна небезпечна дія та бездіяльність

Содержание:Зміст Вступ    3 Розділ I. Поняття суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності)    6 1.1. Визначення поняття суспільно небезпечного діяння    6 1.2. Дія як найпоширеніша форма суспільно небезпечного діяння    14 1.3.Суспільно небезпечна бездіяльність    18 1.4. Непереборна сила, непереборний фізичний примус    22 психічний примус та їх значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність за суспільно небезпечну дію або бездіяльність    22 Розділ II. Причинний зв’язок між діянням (дією або бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками    25 2.1. Теоретичні питання причинного зв’язку між діянням та наслідком    25 2.2. Поняття й види суспільно небезпечних наслідків    33 Висновок    41 Список використаних джерел    43  

Вступление:Вступ За Конституцією Україна є суверена і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст.1). Але це тільки загальні конституційні засади, а насправді таку державу необхідно ще розбудовувати і наближатися до її принципів та ідеалів. Поки що цього не вдалося досягти жодній цивілізованій високо демократичній, розвинутій державі, оскільки і у цих державах є злочинність, порушення прав людини, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, несправедливість, жорстокість, наркоманія та інші негативні явища. Актуальність теми. Кримінальне право України визнає злочином не самі по собі ідеї або думки людини, реалізація яких становить небезпеку для особистості, суспільства або держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує кримінально правові норми. При розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи в першу чергу встановлюється об'єктивна сторона злочину і тільки на її основі суб'єктивна. Без ознак об'єктивної сторони не виникає самого питання про суб'єктивну сторону злочини. У такий спосіб створюється серйозна гарантія дотримання законності при відправленні правосуддя по кримінальних справах. Злочинне діяння (дія або бездіяльність) є найважливішою ознакою об'єктивної сторони, тому що саме воно виступає стрижнем об'єктивної сторони   в цілому і її окремих ознаках. Діяння може мати    форму дії або бездіяльності (ст. 7. КК України). З фізичної сторони дія характеризується активним поводженням людини. Воно завжди виявляється в фізичних зусиллях , але не зводиться лише до них, тому що звичайно включає не одне  а декілька фізичних рухів (наприклад, постріл вбивці з пістолета включає ряд рухів, пов'язаних із прицілюванням і натисканням на спусковий гачок пістолета). Але головною для злочинної дії є не фізична, а соціальна характеристика, у якості якої виступає його суспільна небезпека. Суспільно небезпечною є дія, яка заподіює шкоду об'єктам, що охороняються  законом, або ставить їх під безпосередню погрозу заподіяння шкоди. Якщо дія не є суспільно небезпечною, то вона не може бути визнана злочинною і не може спричиняти кримінальної відповідальності. Відповідно до ст. 7  КК України "не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки". Щоб мати кримінально-правовий характер, дія повинна бути обов'язково вольовою. Не має кримінально-правового характеру активне поводження людини, допущене їм під впливом непереборного фізичного примуса з боку іншої особи або інших осіб. Під ним розуміється фізичний вплив на людину (наприклад, нанесення йому побоїв) з метою змусити його учинити суспільно небезпечну дію. Для того щоб фізичний примус виключав кримінальну відповідальність, необхідно, щоб діяння відбувалося усупереч волі особи, що діє по примусу. Не може, наприклад, відповідати за ушкодження чужої речі особа, яку  зумисне штовхнули, щоб вона  ушкодила цю річ. Під кримінально-правовою бездіяльністю розуміється суспільно небезпечне, вольове і пасивне поводження. Воно полягає в не вчиненні особою тих дій, що вона повинна була і могла учинити в  силу лежачих на неї обов'язків. Пасивність поводження особи - це не фізична його (поводження) характеристика, а  соціальна. У фізичному змісті особа може поводитися  дуже активно, але якщо вона при цьому не виконала визначеного обов'язку, порушив кримінально-правову заборону, у наявності кримінально-правова бездіяльність. Наприклад, особа відмовляється від дачі показань, у  якості свідка, ухиляючись від явки в суд (ст. 179 КК України), і при цьому працює на  своєму городі. У фізичному змісті вона діє (прибирає. Наприклад , овочі), у кримінально-правовому - не діє (ухиляється від дачі показань у якості свідка). Мета роботи. Метою курсової роботи є теоретичне висвітлення проблеми суспільно небезпечного діяння, а також відмежування його від психічного примусу, виявлення наслідків суспільно небезпечного діяння, а також визначення їх видів, обґрунтування причинно наслідкового зв’язку між діянням (дією або бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками. Завдання. Визначити поняття та сутність суспільно небезпечного діяння та бездіяльності, а також  відмежування його від діяння вчиненого під примусом або внаслідок непереборної сили; визначити юридичну природу наслідків суспільно небезпечного діяння; визначити види таких наслідків; обґрунтувати причинно наслідковий зв’язок між діянням (дією або бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками. Об’єктом є суспільно небезпечні діяння. Дія та бездіяльність Предметом є норми чинного українського кримінального законодавства у сфері визначення поняття, мети, видів суспільно небезпечних діянь та їх наслідків. В роботі використані такі методи: логіко-історичний та історико-правовий, що дозволили проаналізувати розвиток поглядів на об’єкт; діалектичний – для визначення системи й ознак дії та бездіяльності, видів та ознак наслідків суспільно небезпечного діяння,  їх співвідношення.  

Выводы:Висновок Докладно було розглянуто діяння (дія та бездіяльність), яке допомагає глибше зрозуміти суть фізичного та психологічного примусу, допомагає визначити наявність чи відсутність обставин які притаманні тим, що виключають злочинність діяння або оспорюють її і доказують все-таки присутність об'єктивної сторони злочину. Діяння — це свідомий акт поведінки людини, який завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відображенням у свідомості людини об'єктивного світу. Тому не є діянням у кримінально-правовому значенні такі рухи тіла, що не контролюються свідомістю, навіть якби наслідки таких рухів були б суспільне небезпечними. Наприклад, дії, вчинені особами, які страждають на психічну хворобу і є неосудними, не контролюються їх свідомістю і, виходить, не можуть утворити дію чи бездіяльність у кримінально-правовому розумінні. Суспільнe небезпечне діяння, як ознака об'єктивної сторони складу злочину, має бути вольовим, тобто проявом волі особи. Діяння, в якому немає прояву волі, вчинене, наприклад, внаслідок нездоланної сили, фізичного примуса тощо, не може утворити об'єктивну сторону складу злочину. Фізичний та психологічний примус належить до обставин, що виключають злочинність діяння, тобто діяння що вчиняються людиною за наявності її свідомості та передбачення настання заборонених законом наслідків, однак збіг певних чинників або при наявності психофізичного впливу спонукають її вчиняти певне діяння. Дані діяння за своїми зовнішніми ознаками мають схожість з діянням, передбаченими кримінальним законом як злочин, але за певних ознак вважаються правомірними. Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є певною поведінкою, певним вчинком людини, в якому виявляється його свідомість та воля. Така поведінка може виявлятися у двох формах: дії та бездіяльності. Критерієм розподілу виступає фізична ознака: дія — це активна поведінка (в основі якої лежить певний рух людини); бездіяльність — пасивна поведінка (відсутність руху), яка виявляється в тому, що особа не виконує певних дій, які вона повинна і могла виконати. Виходячи з вище сказаного слід зазначити, що фізичний та психологічний примус є актуальною темою і відіграє значну роль в кримінальному праві, адже визначення в певному суспільне небезпечному діянні присутність злочину або його відсутність може значно вплинути на подальшу долю суб'єкту злочину, а головне не порушити букви закону. Були також висвітлені самі поняття дія чи бездіяльність їх види, елементи суть та приклади які пов'язують теорію з практикою. Як відомо особа яка вчинила злочин за наявності психофізичного примусу в любому випадку попадає в такі умови крайньої необхідності, що й спонукало її зробити те чи інше суспільне небезпечне діяння, тобто в такі умови при яких усунення небезпеки неможливе без заподіяння шкоди іншим цінностям.  

Литература:Список використаних джерел 1.    Конституція України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року., - 98с. 2.    Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ –К.:Норма, 2001 – 264с. 3.    Александров Ю.В. Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник– К.: Атика, 2002. − 448 с. 4.    Александров Ю.А. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник − К.: Правові джерела, 2002. – 432 с. 5.    Андрусів Г.В. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для ВУЗів – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с. 6.    Бабий А.П. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник для вузов – К.: Атика, 2002. − 448 с. 7.    Бажанов М.І. Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.В. Гавриш та ін. Кримiнальне право України. Загальна частина: Підручник – К.−Х.: Юрiнком Iнтер – Право, 2002. − 416 с. 8.    Батанов М.И. «Уголовное право Украины» Общая часть -Днепропетровск - Пироги. 1992. 9.    Баулін В.І. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар− 2-е вид., перероб. та доп. − Х.: ТОВ „Одіссей”, 2004. – 1152 с. 10.    Брецько Ф.Ф. «Основи Держави і права». Навчальний посібник. -Ужгород. - «Закарпаття». 1998. 11.    Волкотруб С.Г. Кримінальне право України: Навч. посіб. − К.: Наукова думка, Прецедент, 2004. − 297 с. 12.    За редакцією професора Матишевського П.С., доцентів АндрушкаП.П,  Шапченка С.Д. Кримінальне право України. Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів. - Київ: Юрінком Інтер, 1999. 13.   За ред. акад. АПрН України, док. юр. наук проф. Копєйчикова В.В.Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1998. 14.    Івашкович І.І. Вдосконалюємо кримінальне законодавство // Право України. – 2003. - № 9. – 108 с. 15.    Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208с. 16.    Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна: Курс лекцій – К.: Атіка, 2001. − 432 с. 17.    Коржанский Н.И. Очерки теории уголовного права. - Волгоград. 1992. - С.- 45. 18.    Кубарєв В.Д. Мої пропозиції щодо змін у кримінальному законодавстві // Право України. – 1991. - № 7. –  42, 105 с. 19.    Кузнецова Н.Ф. Злочин та злочинність, М.,1976. 20.    Михайленко О. Проблеми справедливості при розбудові правової держави. //Право України.-1998-№8-с.43 21.      Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник.-2-ге вид., перрероб. і доп. - Київ: Либідь, 1999. 22.    Чернишова Н.В. Кримінальне право. Загальна частина: Навч. посіб. − К.: Атіка, 2003. − 288 с.