Латентна злочинність

Содержание:Вступ 3 Розділ І. Поняття і визначення латентної злочинності 6 1.1 Поняття латентної злочинності 6 1.2. Кількісно-якісна характеристика латентної злочинності 17 1.3. Види латентної злочинності 31 Висновок до І розділу 37 Розділ ІІ. Причини та наслідки латентної злочинності 38 2.1. Основні характеристики латентної злочинності 38 2.2. Виявлення i вимір латентної злочинності 62 2.3. Діяльність ОВС по скороченню латентної злочинності 74 Висновки 78 Список використаних джерел 84

Вступление:Актуальність теми. Успішне теоретичне і практичне вирішення таких важливих кримінологічних проблем, як виявлення причин і умов злочинності, а також ефективна протидія їй, можливо за наявності об'єктивного обліку всіх вчинених у суспільстві злочинів. Тим часом, як свідчить практика, за межами офіційного статистичного обліку залишається значна кількість фактично вчинених суспільно небезпечних діянь, що в основному становлять масив латентної (прихованої) злочинності. Подібне явище має місце в усіх країнах світу, в тому числі й в Україні, де відбуваються радикальні зміни в економічній, соціальній і політичній сферах. Названі зміни, вміщуючи в собі великий позитивний заряд, одночасно містять нездорові, суперечливі сторони, однією з яких є існування високого рівня латентної злочинності. Її наявність спричиняє низку негативних наслідків. Зокрема, порушується принцип невідворотності покарання, створюється обстановка безкарності, з'являється мотивація вчинення нових злочинів. Внаслідок латентизації порушені злочинними посяганнями суспільні відносини або не відновлюються взагалі, або відновлюються з запізненням. Та й самі факти несвоєчасного реагування уповноважених державних структур на вчинені злочини, стаючи відомими населенню, знижують його довіру до правоохоронної діяльності. Все це разом узяте впливає на боротьбу зі злочинністю, на процеси побудови в країні правової, демократичної держави. Перелічені обставини разом зi складною криміногенною обстановкою в суспільстві обумовили необхідність проведення актуального дослідження проблем латентної злочинності. Її вивчення бере свій початок ще з часів А.Кетле. В останнi десятиріччя вона стала об'єктом монографічних i дисертаційних досліджень кримінологів Р.М.Акутаєва, Г.Й.Забрянського, А.О.Конєва, І.Л.Шраги, Т.К.Щеглової. Різні аспекти цієї проблеми висвітлювалися в роботах А.I.Алексєєва, М.М.Бабаєва, С.С.Босхолова, С.Ф.Віцина, Н.К.Горяїнова, В.М.Кудрявцева, А.М.Ларіна, В.В.Лунєєва, С.С.Остроумова, В.В.Панкратова, А.Н.Роша, В.П.Рябуєва, О.Б.Сахарова. В Україні за цією тематикою опубліковані роботи І.М.Даньшиним, А.Ф.Зелінським, О.Г.Кальманом, О.О.Ковалкіним, Г.А.Матусовським, В.М.Поповичем та іншими авторами. Мета дослідження — за допомогою наукових методів провести комплексне кримінологічне дослідження латентної злочинності i отримати висновки, що характеризують це явище в умовах сучасної України. Задачі дослідження полягають в наступному: - встановити зміст поняття латентної злочинності, проаналізувати наявні точки зору з цього приводу; - охарактеризувати обсяг латентної злочинності в цілому і рівень окремих видів і груп злочинів; - вивчити стан і тенденції розвитку латентної злочинності в умовах сьогодення; - розкрити негативні наслідки цього явища; - визначити фактори, що впливають на існування латентної злочинності; - запропонувати заходи, спрямовані на скорочення латентної злочинності. Об’єктом дослідження я є проблеми об’єктивізації офіційних показників злочинності, його предметом – соціально-правові явища, що становлять сутність латентної (прихованої) злочинності, і заходи щодо її зниження. Методологія і методи дослідження. Методологічною базою дослідження стали філософсько-діалектичні закони і категорії, основні логіко-гносеологічні принципи і прийоми, а також інші вимоги теорії пізнання. Застосовувалися і такі окремі наукові методи, як: - логічний, порівняльно-правовий, історичний методи при з'ясуванні змісту поняття латентної злочинності та її визначенні; - статистичні і економічні методи, а також метод аналізу документів при виявленні негативних наслідків існування латентної злочинності; - методи експертних оцінок, аналізу документів, безпосереднього нагляду та статистичні методи при встановленні причин існування латентних злочинів; - метод спостереження та інші конкретно-соціологічні методи при виробленні рекомендацій щодо зниження рівня латентної злочинності, запобігання латентизації злочинів. Правовою основою дослідження є конституційні норми, нормативні акти законодавчих і виконавчих органів держави. При написанні роботи була використана література з філософії, соціології, теорії держави і права, кримінального, кримінально-процесуального права і, природно, з кримінології. Структура дипломної роботи. Відповідно до мети, задач, об'єкта і предмета диплом складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел (92 найменування). Загальний обсяг роботи складає 83 сторінки.

Выводы:Підсумки аналізу теоретичних проблем латентної злочинності за темою роботи дали можливість сформулювати такі висновки. 1. Під латентною злочинністю слід розуміти сукупність фактично вчинених, однак не виявлених або таких, що внаслідок інших обставин не стали відомими правоохоронним і судовим органам, злочинів, відомості про які в зв'язку з цим не знаходять відображення в офіційній кримінально-статистичній звітності. Латентна злочинність – категорія суто кримінологічна. Визначення латентної злочинності з позицій кримінального процесу і криміналістики, що зустрічаються в літературі, є необґрунтованими. Вона становить предмет кримінологічної науки і не входить у предмет названих наук. Термін «латентизація злочинності» похідний від поняття латентної злочинності. Під ним слід розуміти, як нам видається, сукупність різних об'єктивних причин і умов, а так само різних суб'єктивних поведінкових актів (наприклад, неповідомлення особою про завідомо для неї відомий вчинений злочин, приховування виявленого злочину від обліку і т.ін.), що разом позначають процес і механізм утворення конкретних злочинів і в кінцевому результаті є доказом існування в суспільстві латентної злочинності. Що стосується розходження понять “латентна злочинність” і “латентність”, то «латентність» – це те ж саме, що і латентна злочинність, але це явище виражене абстрактно, у відриві від реального стану латентної злочинності. Вiдносно ж конкретних злочинiв цей термiн позначає особливий статус злочинів взагалі, при якому вони не виявлені, або внаслідок інших певних обставин про них взагалі не стало відомо правоохоронним і судовим органам, у зв'язку з чим відомості про такі діяння не відображуються в офіційній кримінально-правовій звітності. 2. На думку міжнародних експертів, латентна злочинність становить 60% і більше від фактично вчинених злочинів. Деякі автори вважають, що відмінності в рівні зареєстрованої і латентної злочинності набагато більші. Рівень латентності окремих видів злочинів залежить від низки обставин, а саме: від кількості населення даного регіону, процесів криміналізації і декриміналізації кримінально караних діянь, особливостей об'єкта і об'єктивної сторони (місця, часу, способу вчинення) злочинного посягання, форми вини вчиненого злочину, поведінки потерпілих, стану діяльності всієї правоохоронної системи та інших обставин. 3. Видається доцільним всі злочини залежно від рівня їх латентності розділити на три групи: - першу групу складають злочини, рівень латентності яких не перевищує половини кількості зареєстрованих (такі злочини мають мінімальний рівень латентності); - друга група включає злочинні діяння, серед яких кількість латентних більше 50%, але менше загальної кількості зареєстрованих діянь цього виду; - до третьої групи слід віднести злочини, рівень латентності яких перевищує кількість зареєстрованих діянь певного виду. Залежно від механізму утворення латентної злочинності в роботі виділяються такі її видові класи (групи): - природна латентність – сукупність фактично вчинених злочинів, про які ні правоохоронним органам, ні посадовим особам, ні громадянам нічого невідомо; - штучна латентність – злочини, відомі окремим громадянам і посадовим особам, але ні ті, ні інші не повідомляють про них у відповідні органи; - латентність як сумiжний стан – містить у собі злочинні діяння, факт вчинення яких став відомий потерпілим чи стороннім особам, але той, хто виявив їх, через неясність ситуації чи неправильну правову оцінку не повідомляє про це в органи кримінальної юстиції; - приховування злочинів від обліку – маються на увазі злочини, про які органу, що веде боротьбу зі злочинністю, стало відомо, але його представник з різних причин не реєструє виявлений злочин. 4. Під причинами латентної злочинності прийнято розуміти сукупність обставин соціального, історичного, організаційного, кадрового, матеріального, правового, соціально-психологічного та іншого характеру, що перешкоджають виявленню (встановленню), реєстрації та обліку злочинів. Ці причини і супутні їм умови, вважаємо, пов'язані з трьома групами обставин, а саме: а) обставини, безпосередньо пов'язані з характеристикою злочинного посягання і поведінкою злочинця (низький ступінь очевидності вчиненого діяння, ретельна діяльність винного по приховуванню злочинного посягання, витонченість способу вчинення злочину, спеціалізація і рівень професіоналізму винного і т.ін.); б) обставини, що випливають з недоліків діяльності правоохоронних органів (відсутність належної реакції з їх боку на виявлену інформацію про злочин, порушення встановленого порядку ведення статистичного обліку вчинених злочинів, випадки помилкової кваліфікації вчиненого злочину як адміністративного, цивільно-правового і дисциплінарного впливу, випадки приховування від обліку вчинених злочинних посягань, орієнтація, що має іноді місце, вищими органами своїх підлеглих на місцях і в центрі на те, щоб «облагороджувати» статистичні дані, виходячи з певних мiнливих ідеологічних і кар'єристських міркувань, низька кваліфікація працівників правоохоронних органів, недовіра населення до їх можливостей та ін.; в) обставини, пов'язані з поведінкою потерпілих, свідків, очевидців і керівників організаційно-господарських структур, обізнаних про вчинені злочини (перелічені особи з різних мотивів не повідомляють відповідним органам про вчинені злочини). 5.Існування латентної злочинності має далекосяжні негативні наслідки, що виявляються в різних сферах життя суспільства. Це: - порушення принципу невідворотності покарання; - створення в певних соціальних групах обстановки безкарності; - негативне позначення латентності на процентних показниках розкриття злочинів; - зменшення авторитету правоохоронних органів через наявність значної кількості латентних злочинів; - породження латентною злочинністю невідшкодування чи несвоєчасного відшкодування майнової шкоди; - спричинення латентизацією істотної шкоди кримінально-правовій статистиці, її негативне позначення на плануванні боротьби зі злочинністю, розробці науково обґрунтованих заходів щодо її попередження; - підрив доктринальної, а головне – поточної державної кримінально-правової політики, тобто політики боротьби зі злочинністю, наявністю «темної цифри» злочинності, недостатньою інформацією про це явище. 6. Для виявлення латентних злочинів застосовується низка таких непрямих методів: статистичні методи, соціологічні методи, логіко-математичні методи, економічні, історичні та політологічні методи. Перелічені методи виявлення латентності були використані і застосовані при написанні роботи, що дозволило аргументувати багато положень, які містяться в ній. 7. Для досягнення об'єктивізації показників злочинності існують два шляхи. Перший з них полягає в реальному попередженні вчинюваних у країні злочинів. Другий шлях – це діяльність по виявленню вже вчинених посягань, невідомих правоохоронним органам, у результаті чого фактичні злочини із розряду прихованих потрапляють в офіційний статистичний облік. Для здійснення подібної діяльності застосовуються різні заходи і способи. Названі заходи здійснюються у сфері виховання громадян, зокрема правового виховання, з метою підвищення їх правосвідомості; у соціальній сфері (наприклад, заходи, спрямовані на збільшення довіри населення до правоохоронних органів, статутна діяльність громадських організацій); у правоохоронній сфері (мається на увазі їх активність, спрямована на зниження латентності злочинів); у державно-політичній сфері, тобто у діяльності всіх державних органів, що впливають на злочинність; у нормотворчій діяльності (декриміналізація правопорушень, що не становлять великої суспільної небезпечності, та ін.). Заходи і способи зниження латентної злочинності, що були пiдданi аналiзу, дозволили виділити серед них такі конкретні і найбільш важливі, як-от: а) вдосконалення статистичного обліку злочинів; б) підвищення вимогливості до додержання порядку ведення кримінально-правової статистики; в) підвищення рівня професіоналізації працівників правоохоронних органів, зміцнення їх матеріальної бази; г) широке проведення правової пропаганди серед населення з метою підвищення його правової культури і правосвідомості; ґ) вдосконалення законодавчих та інших норм, що регламентують діяльність правоохоронних органів, систематичний і принциповий контроль за їх додержанням; д) забезпечення гарантій захисту свідків і потерпілих; е) усунення необ'єктивності, неповноти статистичних показників про фактичну злочинність, формального ставлення працівників статистичного обліку до дорученої роботи, виключення випадків зловживань з їх боку; ж) систематичне проведення аналітичної роботи з визначення кількісно-якісних характеристик злочинності, виявлення повної кримінологічної характеристики особи злочинців; з) своєчасна розгорнута публікація даних про злочинність у країні, призначена для практичних працівників і науковців. Позитивні результати діяльності по зниженню латентної злочинності, безумовно, багато в чому залежать від неухильного додержання перелічених заходів, їх економічного, фінансового і кадрового забезпечення.

Литература:1. Конституцiя України: Прийнята на 5-й сесiї Верховної Ради України 28 червня 1996р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1996. - N 30. - Ст.141. 2. Загальна декларацiя прав людини: Док. ООН А/РЕS/217 А // Права людини. Мiжнароднi договори України, декларацiї, документи / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – Київ: Наук. думка, 1992. – С.18-23. 3. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотреблений властью: Резолюция 40/34 Генеральной Ассамблеи ООН от 29.11.1985 // ООН. Генеральная Ассамблея. Официальные отчёты. Сороковая сессия. – Дополн. N53 ( А /40/53) // СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. – М.: Международные отношения, 1989. – C.270-272 . 4. Про затвердження Кримiнального кодексу України: Закон України №2341- III вiд 5 квiтня 2001р. // Вiдомостi Верховної Ради України. - 2001. - №25-26. – Ст.131. 5. Про затвердження кримiнально-процесуального кодексу Української РСР: Закон Української РСР вiд 28 грудня 1960р. // Вiдомостi Верховної Ради УРСР. – 1961. - №2. – Ст.15 . 6. Про внесення змiн до Закону України «Про державну статистику»: Закон України вiд 13.07.2000р. №1922-III // Вiдомостi Верховної Ради України. – 2000. – №43. – Ст.362; Про державну статистику: Закон України вiд 17.09.92 р. № 2614-ХII // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1992. – № 43. – Ст. 608. 7. Про державний захист працiвникiв суду та правоохоронних органiв : Закон України вiд 23.12.93р. №3781-ХII // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1994. – N11. – Ст.50. 8. Про внесення змiн та доповнень до закону України «Про державну податкову службу в Українi»: Закон України вiд 24.12.93р. №3813-ХII // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1994. - №15. – Ст.84. 9. Про змiни у структурi центральних органiв виконавчої влади: Указ Президента України вiд 15.12.99 р. №1573/99 // Офiційний вiсник України. - 1999. - N 50. – Ст.2435; Про систему центральних органiв виконавчої влади: Указ Президента України вiд 15.12.99р. №1572/99. – Офiцiйний вiсник України. – 1999. - №50. – Ст.2434. 10. Про Нацiональну програму боротьби з корупцiєю: Указ Президента України вiд 10.04.1997. N319/97 // Голiна В.В. Злочинностi – органiзовану протидiю. – Харкiв: Рубiкон, 1998. – С.111-123 11. Iнструкцiя про порядок заповнення та подання документiв первинного облiку злочинiв, осіб, що їх вчинили, руху кримінальних справ і протоколів про злочини: Затв. наказом Генерального прокурора України та Мiнiстра внутрiшнiх справ України вiд 21 грудня 1995р.№22/835 12. Інструкція про єдиний облік злочинів: Затв. наказом Генерального прокурора України від 21 грудня 1995р. №21; Iнструкцiя про порядок заповнення та подання документiв первинного облiку злочинiв, осіб, що їх вчинили, руху кримінальних справ і протоколів про злочини: Затв. наказом Генерального прокурора України та Мiнiстра внутрiшнiх справ України вiд 21 грудня 1995р. №22/835; Про порядок облiку випадкiв звернення до медичних установ i мiськрайлiнорганiв внутрiшнiх справ громадян з тiлесними ушкодженнями кримiнального характеру: Наказ Мiнiстра внутрiшнiх справ України вiд 10 травня 1993р. №5307/105; 13. Програма вивчення причин латентностi злочинiв та розробки засобiв забезпечення боротьби з латентною злочиннiстю:Затв.розпорядженням Прем?єр-мiнiстра України вiд 01.12.98р.N19241/2. 14. Довiдка МВС України про результати опитування громадян щодо оцiнки дiяльностi органiв внутрiшнiх справ у першому пiврiччi 2006 року вiд 18 липня 2006р. № 3544/КВ. – С. 2. 15. Акутаев Р.М. Проблемы латентной преступности (По материалам Дагестанской АССР): Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Махачкала, 1984. – С.32-39. 16. Алексеев А.И. Криминология и профилактика преступлений. – М.: Юрид. лит., 1989. - С.46-48. 17. Архив Московского районного суда г.Харькова за 1997г. Дело №1-539/97. 18. Асмус В.Ф. Логiка. – Київ: Укр. вид.-во полiт. лiт., 1947. – С.33; Введение в философию / Под ред. Фролова В.В. – М.: Юрид. лит, 1980. – Т. 2. - С.95-129, 359-391; 19. Баляба А.В., Виленская Э.В., Дидоренко Э.А. Криминология: приглашение к дискуссии. – Луганск: РИО ЛИВД, 2000.- С.12. 20. Бобырь В.И. Карманные кражи: статистика и реальность. - С.127. 21. Босхолов С.С. Основы уголовной политики: конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. – М.: Учеб.-консульт. центр «ЮрИнфоР», 1999. – С.21. 22. Брунон Холыст. Криминология. Основные проблемы : Пер. с польск. / Под ред. Н.А.Стручкова. – М.: Юрид. лит., 1980. – С.45. 23. Вицин С.Е. Оценка латентной преступности на основе статистических моделей. - С.239. 24. Герцензон А.А. Основные положения и задачи советской науки уголовной статистики // Проблемы искоренения преступности. – М.: Юрид. лит., 1965. – С.53. 25. Голiна В.В. Попередження злочинностi правоохоронними органами. – К.: НМК ВО, 1988. – С. 13. 26. Горяинов К.К., Исиченко А.П., Кондратюк Л.В. Латентная преступность в России: опыт теоретического и прикладного исследования. – М.: НИИ МВД РФ, 1994. – С.94. 27. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка.-Т.2.–С.505. 28. Даньшин И.Н. Преступность: понятие, общая характеристика, причины и условия: Учеб. пособие. – К.: УМК ВО, 1998. – С.26. 29. Долгова А.И. Некоторые вопросы диалектики познания преступности и её причин // Методологические проблемы изучения преступности и её причин: Сб. науч. тр. - М.: ВИИПРМПП, 1986. - С.7. 30. Дубовик О.Л. К вопросу о понятии мотивации преступного поведения // Проблемы предупреждения преступности и дальнейшего укрепления законности и правопорядка (Пятая науч.- практич. конф. аспирантов и соискателей): Тезисы докл. и сообщ. – М.: ВИИПРМПП, 1973.- С.11-14. 31. Забрянский Г.И. Теоретические вопросы статистического учёта преступлений: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – М.: 1971. – С.217. 32. Звекич У., Фрате А.А. Обзоры виктимизации: международная перспектива //Латентная преступность: познание, политика, стратегия: Сб. матер. междунар. семинара. - М.: ВНИИ МВД России, 1993. - С.51. 33. Зелинский А.Ф. Методика криминологических исследований: Учеб. пособие. – Київ: УМК ВО, 1992. – C.10. 34. Зинченко В.Н., Кальман А.Г., Христич И.А. Правовая статистика: Учеб. пособие.–Харьков: НИИИПП АПрН Украины, 1998. - С.20. 35. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. - М.: Издат. группа «ИНФРА-М – НОРМА», 1997. - С.73; Шнайдер Г.Й. Криминология. - С.125. 36. Кальман А.Г., Христич И.А. Краткий словарь криминолого-статистических терминов. – Харьков: НИИИПП АПрН Украины, 1998.– С.23. 37. Камлик М.I., Невмержицький Є.В. Корупцiя в Українi. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. – С.79. 38. Караев Т.Э. Проблемы борьбы с преступностью в Азербайджанской республике. – С.22. 39. Карпец И.И. Преступность: иллюзии и реальность. - С.61. 40. Ковалкин А.А. Латентная преступность и ее выявление органами внутренних дел. – С.77. 41. Кожевнiков Г.К., Давиденко Л.М., Коновалова В.О., Хотенець В.М., Янович Ю.П. Науково обгрунтованi норми навантаження та належнi умови працi слiдчих пiдроздiлiв як важливий чинник їх якiсної дiяльностi. - С. 17. 42. Козлов Ю.Г. Изучение общественного мнения о борьбе с преступностью и путях ее совершенствования // Общественное мнение о преступности и мерах борьбы с ней: Сб. науч. тр. – М.: ВИИПРМПП, 1977. – С.127. 43. Кондратюк Л.В. О кумулятивной латентности и методике определения ее размеров // Латентная преступность: познание, политика, стратегия: Сб. матер. междунар. семинара. – М.: ВНИИ МВД России, 1993.– С. 241. 44. Кондратюк Л.В. О кумулятивной латентности и методике определения ее размеров. С.241. 45. Конев А.А. Основные криминологические характеристики латентной преступности. – С.25-26. 46. Конев А.А.Преступность и проблема измерения её реального состояния: Автореф.дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. – М.: Акад. МВД РФ, 1993. – С.28. 47. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. - C.108-109. 48. Криминология : Словарь – справочник / Сост. Х.-Ю. Кернер; Под ред. А.И.Долговой. – М.: Норма,1998. – С.88. 49. Криминология : Учебник / Беляев Н.А., Волгарева И.В., Кропачев Н.М. и др./ Под ред. В.В.Орехова. – СПб.: Санкт-Петербургский гос. ун-т, 1992. - С.60. 50. Криминология. - М.: Изд-во МГУ,1994. - С.65. 51. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н.Кудрявцева, В.Э.Эминова. – М.: Юрист, 1995. – С.58. 52. Кудрявцев В.Н. Эффективность системы уголовной юстиции // Соц. законность. – 1971.- №7. – С.14. 53. Латентная преступность: познание, политика, стратегия: Сб. матер. междунар. семинара. – М.: ВНИИ МВД РФ, 1993. 54. Ли Д.А. Преступность как социальное явление. - С.30. 55. Лисодєд О.В. Кримiнологiчнi проблеми шахрайства: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Харкiв: НЮАУ, 1999. – С.9. 56. Литвак О.М. Державний вплив на злочиннiсть. Кримiнолого-правове дослiдження. – С. 43. 57. Мерзляков С.Э., Сахаров А.Б. Латентная преступность и методика ее исследования: Лекция. – М.: МВШМ МВД РФ, 1992. – С.5. 58. Мерзляков С.Э., Сахаров А.Б. Латентная преступность и методика ее исследования. – С.9. 59. Михеев Р.И. Обстоятельства, на основе которых устанавливается умышленная вина (По делам об умышленных убийствах) // Проблемы искоренения преступности в период строительства коммунизма : Уч. зап. Дальневост. гос. ун-та.— Владивосток: Дальневост. гос. ун-т, 1969. –Т.30. – С.45. 60. Николайчук И.А. Сокрытие преступлений как форма противодействия расследованию: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09. – Воронеж: Воронежский гос. ун-т, 2000.– С.32. 61. Панкратов В.В. Методология и методика криминологических исследований. – М.: Юрид. лит., 1972. - С.101. 62. Правова статистика: Курс лекцiй / О.М.Джужа, Ю.В.Александров, В.В.Василевич / За ред. О.М.Джужи. – К.: НАВСУ, 2000. – С.7-24. 63. Рекомендации международного семинара "Латентная преступность: познание, политика, стратегия. - С.324. 64. Рекомендации Международного семинара «Латентная преступность: познание, политика, стратегия» // Латентная преступность: познание, политика, стратегия: Сб. матер. междунар. семинара. -М.: ВНИИ МВД России, 1993. – С.325. 65. Саницький В.А., Карацюба А.М., Святоборг В.В. та iн. Система iнформацiйного забезпечення ОВС України: Навчально-практичний посібник / За ред. Л.В. Бородича.–К.:РВВ МВС України, ТОВ АНТЕКС,2000.-С.98-138. 66. Сафронов С. Значення встановлення постзлочинної дiяльностi при розслiдуваннi злочинiв про умисне заподiяння тiлесних ушкоджень // Право України. – 1999. - N 8. – С.80. 67. Сербская Т. Милиция глазами жертв преступлений // Свобода.- 2001. - №5(39). – 13-20 февраля. - С.10. 68. Словник iншомовних слiв. –Київ: Гол. ред. УРЕ, 1977. – С.385. 69. Словник української мови: В 10 т. – Київ: Наук. думка, 1977. – Т.8. – С.84. 70. Совершенствование мер борьбы с преступностью в условиях научно-технической революции. - С.152. 71. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – С. 9. 72. Типовые программы исследования преступности в областях (районах) и деятельности правоохранительных органов. – М.: ВИИПРМПП, 1975.– С.84. 73. Тодд Фоглесонг. Злочиннiсть, кримiнальна юстицiя та кримiнологiя у пострадянськiй Українi: Доповiдь на конференцiї – вiдкриттi «Проект американсько-українське науково-дослiдне партнерство». (Київ, 10-14 листопада 1999р.). 74. Туркевич I.К. Злочиннiсть: Навч. посiбник. – Київ: Iнститут адвокатури при Київському унiверситетi iм.Тараса Шевченка, 1999. – С.19. 75. Франк Л.В. Потерпевшие от преступления и проблемы советской виктимологии. – Душанбе: Ирфон, 1977. – С.57. 76. Шакун В.I. Урбанiзацiя i злочиннiсть. – Київ:Укр. акад. внутр. справ,1996.– С.103. 77. Шнайдер Г.Й. Криминология: Пер. с нем./ Под общ. ред. и с предисловием Л.О.Иванова. – М.: Издат. группа «Прогресс» – «Универс», 1994. - С.125. 78. Шрага И.Л. Проблемы борьбы с латентными хищениями (Криминологическое и криминалистическое исследование): Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. - М., 1974. - С.26. 79. Anderson P.R., Newman D.J. Introduction to Criminal Justice / 5-th edition. – New-York: McGraw-Hill Inc., 1993. – P.15. Сrime amd Criminology / 7-th edition. – Wm. C. Brown Communications, Inc.- U.S., 1994.- P.53; 246Shelley L.I. Policing Soviet Society. The Evolution of State Control. – London and New-York, 1996. – P.165