Політичне лідерство в сучасній Україні: проблеми оновлення.

Содержание: Вступ 3 1. Теоретичне дослідження політичного лідерства 4 2. Політичне лідерство в сучасній Україні 7 2.1. Перспективи розвитку політичного лідерства в Україні 7 2.2. Омолодження української еліти 10 Висновки 13 Список використаної літератури 15

Вступление:Процеси модернізації і демократизації в сучасній Україні актуалізують потребу формування політичного лідерства, здатного забезпечити компетентність державного управління й реформаторський шлях суспільного розвитку. Політичне лідерство – одна з центральних проблем політології, безпосередньо пов’язаних із характером і якістю політичної влади, конкретним способом її структурування та легітимації. Це також активний системоутворюючий елемент державно-політичного життя, за демократичного типу владарювання універсальний і цільовий. В Україні роль політичних лідерів особливо значна, оскільки вони виступають потужним державостверджуючим (чи-то гальмуючим) чинником перехідного часу, водночас і прикладом закономірностей розвитку правлячого прошарку посттоталітарного типу в цілому, його реальної спроможності виконувати політико-управлінську роль в умовах ринкових відносин й реформаційних змін.

Выводы:В Україні теоретичного дослідження політичного лідерства як проблеми політології не існувало протягом усього сімдесятилітнього радянсько-тоталітарного періоду її історії. І лише з досягненням незалежності й можливостей для самостійного державотворення політичне лідерство опинилося в центрі уваги політичної науки і практики. В умовах демократизації та децентралізації політичних сил, на думку українського політолога Д. Видріна, значно розширилося тлумачення самого лідерства. До політичних лідерів останнім часом відносять не лише тих, хто обіймає офіційні керівні посади у державі, а й популярних і впливових учасників політичного життя або регіональних політичних керівників, які діють сміливо, по-новаторському й незалежно. Тому політичним лідером можна вважати будь-якого учасника політичного процесу, "який прагне і здатен консолідувати зусилля оточуючих і активно впливати (в межах території, міста, регіону, країни) на цей процес задля досягнення означених і поставлених ним цілей"'. Оновлення політичної еліти України можливе за рахунок його омолодження. З проведено аналізу у роботі можна зробити такі висновки. По-перше, природне омолодження українського політикуму не гарантує якісного оновлення. Нове покоління партійців переймає всі звички нинішніх одіозних діячів. Якщо старанні учні займуть місця своїх учителів, це буде відомою бартерною операцією з обміну шила на мило. По-друге, безумовно, українська політика потребує нових осіб. Але нині на цю роль більше підходить не партійний молодняк, а люди, що вже реалізувалися в інших сферах. Наприклад, авторитетні й компетентні економісти, юристи, правозахисники, журналісти. Причому ці солідні інтелектуали мають докласти зусиль, щоб внести до українського політикуму свіжий струмінь, а не потонути в загальному болоті. По-третє, українські партійні структури не можуть слугувати інкубаторами для виведення нової еліти. Варто молодому й перспективному діячеві потрапити в партійні жорна, як він починає прогинатися перед амбітними ватажками, втрачає індивідуальність, поступово деградує. Таких сумних прикладів достатньо.

Литература: Ашин Г. Политическое лидерство: оптимальный стиль // Общественные науки и современность. – 2003. - №2. Бебик В. Еліта, елітарність, лідерство. // Віче, 2003., липень. Бекешкина И. Есть ли в Украине общенациональные лидеры? // Политическая мысль, 2004. №3. Блондель Ж. Политическое лидерство. - М.: 2002. Блондель Ж. Политическое лидерство. – М., 2002. Выдрин Д. И. Очерки практической политологии. – К., 2001. Кудряшова Е. В. Лидер и лидерство. – Архангельск, 2006. Лазоренко О.В., Лазаренко О.О. Теорія політології. - К.: 1999. Мальцев В.А. Основи політології. - М.: 1997. Михельс Р. Рабочие вожди пролетарського происхождения. // Диалог, 1990., №8. Панарин А. С. Политология. – М.: Проспект, 1998. Пахарев А. Д. Политическое лидерство и лидеры. – К.: Знание Украины, 2001. Скуратовский В. Историческая ритмика украинской элиты. // Политическая мысль, 1994., №3. Федоров А. Нарциссизм посткоммунистической украинской элиты. // Политическая мысль, 1994., №3. Hodgkinson C. Philosophy of Leadership. – Oxford, 1999.