Выводы:Важливим фактором розвитку національної економіки є зовнішньоекономічні зв'язки. Для деяких країн зовнішня торгівля - це єдина можливість одержати той чи інший товар, відсутній у її межах. Але завдяки міжнародному поділу праці кожна країна може зосередитися на виробництві тих товарів, що вона може робити ефективніше й дешевше в порівнянні з іншими країнами. Опора на власні сили? Це - політика, при якій яка-небудь держава прагне не допускати перевищення імпорту над експортом, жорстко контролюючи рух товарів і чи послуг капіталів через свою границю. Такої політики, як правило, дотримують тоталітарні країни, політичні режими яких намагаються максимально обмежити зовнішні контакти своїх громадян. Нерідко опора на власні сили знаходить своїх прихильників серед визначеної частини населення, що вважає, що слаборозвинена країна може потрапити в залежність від високорозвиненої і не буде обмежувати себе, виходячи з наявних ресурсів. Кожна країна повинна жити і розвиватися, спираючи на свої засоби але все-таки жодна країна не може досягти скільки-небудь серйозних результатів в економічному й соціальному розвитку, якщо вона не буде прибігати до використання вигод міжнародного обміну. Вигода від зовнішньої торгівлі й у тім, що вона дозволяє порівняти економічні умови країн, як би підстьобуючи їхній розвиток. При цьому одні країни звільняються від напруги виробництва, а інші одержують зовнішній імпульс для економічного процесу. Будь-які обмеження зовнішньої торгівлі негативно позначаються на економіці країни, однак це зовсім не означає, що вона не повинна об'єктом державного регулювання. Державне регулювання зовнішньої торгівлі: Розвита зовнішня торгівля загострює конкуренцію між товаровиробниками, змушуючи їх закривати неконкурентні і шукати прибуткові виробництва, поліпшувати організацію праці і т.п.. Тому хоча населення в цілому і виграє, положення якихось галузей виробництва може погіршитися. роздержавлення зовнішньої торгівлі в ході просування до ринку носить необхідний характер. В ідеалі ринок повинний сам визначати, які продукти будуть експортуватися і які імпортуватися. У цьому випадку немає необхідності в тім, щоб держава цілком регламентувала зовнішньоекономічну діяльність підприємств. У справі переходу до ринкових структур без сильного впливу держави не можна обійтися, тому що на цьому етапі важливо оптимізувати експортні й імпортні групи товарів і послуг. Проаналізувавши положення справ, що склалися в міжнародній торгівлі і міжнародних економічних відносинах у другій половині нашого сторіччя можна прийти до наступного основним висновкам: Збільшення експорту в порівнянні з імпортом завдяки дії мультиплікатора буде мати для країни експансіоністський ефект. Якщо до цього в країні мали місце безробіття і надлишкові потужності, то результатом з'явиться розширення зайнятості й збільшення випуску продукції. Якщо ж у країні спостерігалася інфляційна напруга, то воно тільки більш підсилиться. Політика руйнування сусіда, який характеризувався період депресії 30-х, років і шляхом який кожна нація намагається марне експортувати безробіття за кордон, б'є по цій нації іншим кінцем. Міжнародний банк, Міжнародний валютний фонд, широкі програми Маршалла і військової допомоги, Європейський Загальний ринок - усе це найбільш важливі фактори, що зіграли позитивну роль у розвитку міжнародної торгівлі в 20 м столітті по шляху до вільних економічних зв'язків і співробітництва. Варто визнати, що домінуючим напрямком у відносинах між країнами світового співтовариства є шлях до найбільш вільної, що не визнає ніяких штучних перешкод і перепонів торгівлі. У роботі була зроблена спроба розглянути особливості нинішньої міжнародної торгової політики України, зовнішньоекономічні проблеми і можливі шляхи їхнього дозволу з максимальною вигодою для нашої держави. Підсумок: без наявності відповідних конкурентних переваг Україні і думати про завоювання яких-небудь ніш, а тим більше про заняття лідируючого положення на світових ринках не варто.