Утвердження та поширення української державності в Україні

Содержание:Вступ       3 1. Проголошення Радянської влади в України        5    2. Поширення влади Рад та її конституційне оформлення              12     Висновки           20 Список використаної літератури              19

Вступление:Вступ Українська державність має давню історію. Так, процес зведення  української державності розпочався з заснування Київської Русі. Наступними етапами формування державності стала: визвольна війна Хмельницького та створення української національної держави; проголошення Української Народної Республіки в листопаді 1917 року. Слід зазначити, що наприкінці 1920 — на початку 1921 p. процес національного держа¬вного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянсь¬ких збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Поль¬щею, Румунією, Чехословаччиною. Так, борючись проти Центральної Ради, більшовицькі організації докладали чимало зусиль для скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, який би проголосив більшовицьку владу в Україні, створив Украї¬нську радянську державу і затвердив в ній диктатуру пролетаріату. Ідею проведення Всеукраїнського з'їзду Рал висунула більшовицька фракція виконавчого комітету Київської Ради робітничих депутатів З листопада 1917 p., її підтримали більшовики Харкова, Катерино¬слава, Одеси, Єлисаветграда та інших міст Ця діяльність знайшла підтримку тієї частини трудящих, які ще вірили в більшовицькі лозунги. З'їзд мав стати важливим етапом на шляху встановлення радянської влади в Україні. Доцільно зазначити, що  радянський період зіграв не останню роль у становленні української державності. З цього приводу треба відзначити думку політичного і державного діяча В.Винниченко, який високо оцінював сам факт існування української державності у вигляді Української Радянської Соціалістичної Республіки. У праці "Заповіт борцям за визволення" він писав, що вже не стоїть питання про створення української держави, а йдеться лише про її визволення. Існування УРСР породжує в українців звичку до власної державності, чого вони не мали декілька століть, а тому в боротьбі за національне визволення потрібно орієнтуватися на власні внутрішні сили, а не на зовнішні, на які сподівалася українська еміграція.  

Выводы:Висновки  В результаті боротьби різних політичних сил на більшій частині України встановилась радянська влада. Повалення Тимчасового уряду, проголошення другим Всеросійським з’їздом Рад у жовтні 1917 р. радянської влади в Петрограді різко змінили політичну ситуацію в Україні. Проголосивши в Харкові 12 грудня 1917 р. на так званому Першому всеукраїнському з’їзді Рад утворення радянської Української Народної Республіки, більшовики розпочали боротьбу за поширення радянської влади на Україну, хід якої, однак, координувався поза її межами і визначався роллю збройних формувань Радянської Росії. За Ризьким договором (1921 р.) західні області відійшли до відродженої Польської держави, на решті території України була встановлена радянська влада. Розпочався новий період Української державності. Радянська державність вимагала юридичного закріплення, легітимації, що мало бути забезпечено її конституційним оформленням. Ввійшовши до складу СРСР, Україна не отримала можливості для належного політично-правового самовизначення. Перша Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки, як і її прообраз – Конституція РСФРР, ґрунтувалась на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Його домінуючою рисою була декларативність, характерна і для наступних радянських конституцій. Республіка Рад визначалася як державна форма диктатури пролетаріату. Сформовані відповідно до Конституції 1919 р. державні інститути дублювали відповідні структури союзного рівня, демократичні принципи організації і функціонування механізму влади та політичної системи в цілому носили декларативний характер і не знаходили будь-якої практичної реалізації. Це призвело до повного нівелювання елементів демократії в державно-правовій сфері, формування однопартійної системи правління, зрощення партійного та державного апарату і встановлення тоталітарного режиму. У травні 1929 р. до Конституції УСРР були внесені зміни з метою привести її у відповідність з першою Конституцією СРСР (1924 р.). Зміна орієнтирів у соціальній політиці, викликана проголошеною партією тезою про перемогу соціалізму в основному, вимагала відповідного правового оформлення, що й було втілено в Конституції СРСР 1936 р. Цей документ став черговим прообразом для Конституції УРСР 1937 р. Загалом усім радянським конституціям України властива крайня декларативність, оскільки ці політичні документи безпосередньо розроблялися ідеологами правлячої партії й лише нормативно оформлялися юристами. Враховуючи цю обставину, а також реальний політичний статус України у всі періоди існування в ній радянської влади, який можна визначити як статус квазі-держави, дані політико-правові документи з великими застереженнями можна вважати основним законом держави. Відповідно до Конституцій 1919 і 1929 рр. найвищими органами влади в Україні були: Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів; Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет рад (ВУЦВК); Президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету; Рада Народних Комісарів УСРР. Зазначеним органам належала вся повнота верховної влади в Республіці, вони мали виняткове право видати декрети і постанови як акти найвищої юридичної сили, через які здійснювалась воля правлячої, а з часом і єдиної політичної партії, що фактично, забезпечувало її диктатуру. Розмежування законодавчих і виконавчих функцій між вищими органами державної влади першими радянськими конституціями не передбачалось.  

Литература:Список використаної літератури 1.    Винниченко В. Заповідь борцям за визволення. – К., 1991. 2.    Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України. Частина ІІІ: 1917-2003 рр.: Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів.- Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004. – 685с. 3.    Субтельний О. Україна: історія/ Пер. Ю.І. Шевчук. - Київ: Либідь, 1993. - 720 с. 4.    Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т.2: Від середини XVII до 1923 року. - 1995. - 606 с. 5.    Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / Упоряд.: А. С. Чайковський (кер.), О. А. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. - К.: Юрінком Інтер, 2003. –С.374-376. 6.    http://www.rada.kiev.ua/konst/K29.HTM - текст Конституції УССР 1929 року.