Етапи розвитку особистості за теорією Е. Еріксона

Содержание:Вступ 3 1. Базисна довіра проти базисної недовіри: від народження до 18 місяців 5 2. Автономія проти сорому і сумніву: від 18 до 36 місяців 8 3. Ініціатива (заповзятливість) – вина: від 3 до 5 років 9 4. Працьовитість – неповноцінність: від 6 до 11 років 11 5. Ідентичність – рольове безладдя: від 11 до 18 років 12 6. Інтимність – ізоляція. Рання дорослість: від 18 років до початку середнього віку 13 7. Продуктивність – застій: дорослість 14 8. Цілісність – розпач, безвихідність: пізня дорослість, зрілість 15 Висновки 16 Список використаної літератури 18

Вступление:Існує кілька підходів до вікового розвитку, однак психологічна теорія Еріка Еріксона пропонує найбільш цілісний підхід до росту і розвитку людини, включаючи в себе як поведінковий, так і соціальний, духовний і соматичний компоненти. Еріксонівська модель представляє зрілість як серію з 8 стадій, що включають кризи розвитку, які повинні бути успішно розв'язані. На думку Е. Еріксона, кожній стадії розвитку притаманні очікування суспільства, які індивід може виправдати чи не виправдати, і тоді він або включається в суспільство, або відкидається ним. Ця ідея Е. Еріксона лягла в основу виділення їм ступеней, стадій життєвого шляху. Для кожної стадії життєвого циклу характерна специфічна задача, яка висувається суспільством. Однак рішення задачі, відповідно до його теорії, залежить як від уже досягнутого рівня розвитку людини, так і від загальної духовної атмосфери суспільства, у якому цей індивід живе. Задача раннього віку – боротьба проти почуття сорому і сильного сумніву у своїх діях за власну незалежність і самостійність. Задача ігрового віку – розвиток активної ініціативи й у той же час переживання почуття провини і моральної відповідальності за свої бажання. У період навчання в школі встає нова задача – формування працьовитості й уміння вправлятися зі знаряддями праці, чому протистоїть усвідомлення власної недотепності і марності. У підлітковому і ранньому юнацькому віці з'являється задача першого цільного усвідомлення себе і свого місця у світі; негативний полюс у рішенні цієї задачі – непевність у розумінні власного "Я" ("дифузія ідентичності"). Задача кінця юності і початку зрілості – пошук супутника життя і встановлення близьких дружніх зв'язків, що переборюють почуття самітності. Задача зрілого періоду – боротьба творчих сил людини проти відсталості і застою. Період старості характеризується становленням остаточного цільного уявлення про себе, свій життєвий шлях в противагу можливому розчаруванню в житті і наростаючому розпачу. Рішення кожної з цих задач зводиться до встановлення визначеного динамічного співвідношення між двома крайніми полюсами. Розвиток особистості – результат боротьби цих крайніх можливостей, що не загасає при переході на наступну стадію розвитку. Ця боротьба на новій стадії розвитку придушується рішенням нової, більш актуальної задачі, але незавершеність дає про себе знати в періоди життєвих невдач. Рівновага, що досягається на кожній стадії, знаменує собою придбання нової форми егоідентичності і відкриває можливість включення суб'єкта в більш широке соціальне оточення.

Выводы:Отже, зі сказаного вище можна зробити висновки, що теорія Еріка Еріксона покликана розглядати вісім основних стадій розвитку особистості. На всіх цих етапах людина формує, вдосконалює та реалізує своє "Я". За теорією Е. Еріксона виділяються такі стадії: 1. Довіра чи недовіра. Від народження до 18 місяців (або одного року) (найважливіша). Закладаються основи особистісного розвитку людини. 2. Автономія чи сором або сумніви. 1,5–3 (4) роки. Дитина усвідомлює свою індивідуальність і саму себе як активну діючу істоту. Але життєва активність дитини не завжди є позитивною, і це стає причиною осуду її поведінки дорослими. 3. Ініціатива або почуття провини. (3–6 років). У дитини з'являються перші уявлення про те, якою вона може стати людиною. Вона визначає для себе межі дозволеного. Розвивається пізнавальна діяльність дитини, рушійною силою якої є допитливість. 4. Працелюбність або почуття неповноцінності. Молодший шкільний вік. 6-12 років. Включення у систематичну діяльність. 5. Ідентичність або змішання ролей. Старший підлітковий вік та рання юність.12-18 років чи старше. Завершується дитинство, криза локалізується. Відбувається інтенсивне формування ідентичності, яка часто буває негативною, оскільки ґрунтується на запереченні та бунті. 6. Близькість або ізоляція (від 18 або старше до 40 років). Здатність віддати частку своєї душі іншій людині будь-якого полу без страху втратити свою незалежність. Успіх при встановленні такого роду близьких стосунків залежать від того, як були вирішені п'ять попередніх стадій (конфліктів). 7. Генеративність або стагнація (від 40 до 65 років). Приділення уваги іншим людям, надання допомоги. Батьки знаходять себе, допомагаючи дітям. Інші люди можуть безконфліктно спрямувати свою енергію на розв'язок соціальних проблем. Іноді відбувається поглинання собою: надмірним прагненням задовольнити свої психологічні потреби, забезпечити собі покій. 8. Цілісність Его або відчай (від 65 та старше). Якщо людина, дивлячись у минуле, залишається задоволеною своїм життям в зв'язку з його наповненням подіями, результат – поява почуття цілісності. Якщо життя здається напрасною тратою зусиль та чередою втрачених можливостей, виникає почуття відчаю.

Литература:1. Восемь стадий развития личности. Теория возрастного развития известного американского психоаналитика Эрика Эриксона WWW document. URL http://child-stories.chat.ru/ericson.htm 2. Непомнящая Н.И. Становление личности ребенка 6-7 лет. – М.: Педагогика, 1992. – 160 с. 3. Ньюкомб Н. Развитие личности ребенка. – 8-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 640 с. 4. Обухова Л. (n.d./2004) Эпигенетическая теория развития личности Эрика Эриксона WWW document. URL http://www.eduhmao.ru/portal/dt?last=false&provider=HMAOArticle/ PageContainer&HmaoArticleId=ARTICLE_57620&HmaoSecsId=SECTION_11291 5. Развитие личности ребенка / П. Массен, Дж. Конджер, Дж. Каган и др. – М.: Прогресс, 1987. – 269 с. 6. Рояк А.А. Психологический конфликт и особенности индивидуального развития личности. – М.: Педагогика, 1988. – 120 с. 7. Рыбалко Е.Ф. Возрастная и дифференциальная психология: Учеб. пособие. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1990. – 256 с. 8. Фельдштейн Д.И. Психология развития личности в онтогенезе. – М.: Педагогика, 1989. – 206 с. 9. Эриксон Э. Детство и общество. – СПб.: Речь, 2000. – 416 с.