Клонування як етична проблема

Содержание: Вступ 3 1.Моральні аспекти клонування 6 2. Клонування за і проти 11 Висновок 15 Список використаної літератури 18

Вступление:Науково-технічний прогрес є органічною складовою сучасної цивілізації. В той же час, розвиток науки і техніки, особливо якщо він безконтрольний, приховує у собі значну небезпеку. Створення зброї масового ураження, екологічна криза, техногенні катастрофи – це лише частина тих негативних наслідків науково-технічного прогресу, з якими людство стикається сьогодні. Одним з таких наукових досягнень, які несуть потенційну небезпеку для людства, є клонування. Проблема клонування людини – це, у першу чергу, проблема етична. В той же час, необхідність превентивного правового регулювання у цій сфері пов’язана із ризиком і наслідками застосування технології клонування, які стосуються не лише сучасного, але й майбутніх поколінь. Зокрема, метод клонування технологічно недосконалий, його ефективність надзвичайно низька навіть в експериментах на тваринах, тому існує надзвичайно високий ризик для здоров’я жінок – потенційних учасниць неконтрольованих експериментів. Окрім того, висока вірогідність появи неповноцінних індивідуумів, незрозумілість їх правового статусу та стосунків із суспільством створює передумови деградації сім’ї, руйнації людських та соціальних цінностей. Виправданням репродуктивному клонуванню людини може бути лише досягнення високих етичних цілей. Об’єктивної необхідності у досягненні таких цілей цим шляхом сьогодні не існує і тому дозвіл на клонування людини може бути лише як виняток з правил. Загальним правилом повинно стати заборона клонування людської істоти. Заборона клонування набуває все більшого поширення у різних країнах світу і на міжнародному рівні. До заборони репродуктивного клонування людини, тобто отримання його генетичних копій, закликають Загальна Декларація ООН з геном людини та прав людини, Додатковий протокол про заборону клонування людини до Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину, Хартія Європейського Союзу про основні права. Виходячи з необхідності правового урегулювання цього питання Верховною Радою було в цілому прийнято розроблений Міністерством охорони здоров’я Проект Закону “Про заборону репродуктивного клонування”. Даний Закон вводить заборону репродуктивного клонуваня людини в Україні Законопроект передбачає введення заборони лише на репродуктивне клонування і не стосується терапевтичного клонування, яке є предметом подальших наукових і громадських дискусій із наступним визначенням його правового статусу. Окрім того даним законопроектом забороняється ввезення на територію України та вивезення з її території клонованих ембріонів людини. Прийнятий в цілому Законопроект спрямований на убезпечення суспільства від можливих негативних наслідків здійснення репродуктивного клонування людини. Клонування людини – створення людини, яка генетично ідентична іншій живій або померлій людині, шляхом перенесення у залишену без ядра жіночу статеву клітину ядра соматичної клітини людини. У залежності від цілі вирощування клону розрізняють клонування, спрямоване на відтворення людської істоти, як способу розмноження (репродуктивне клонування) і клонування для медичних цілей (терапевтичне клонування, тобто клонування з метою регенерації органів тієї ж людини або виробництва медичних препаратів). Терапевтичне клонування не спрямоване на повноцінне відтворення істоти і воно якраз і є тим винятком, коли клонування людини може бути дозволене, оскільки це може зберегти життя багатьом людям, народженим природним шляхом. Застосування на законодавчому рівні заборони клонування найбільш поширене у законодавстві європейських країн. Ті або інші форми заборони клонування застосовують Німеччина, Іспанія, Данія, Великобританія, Італія, Франція, Швеція, Нідерланди, Бельгія, Словаччина, Швейцарія, а також Японія, Австралія та інші країни. У США діє заборона на державне фінансування досліджень у цій сфері. 27 країн Європи підписали Додатковий протокол про заборону клонування людини до Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину 1997 року. У преамбулі Додаткового протоколу відзначено, що “інструменталізація людських істот шляхом навмисного створення генетично ідентичних людських істот несумісна з гідністю людини і, таким чином, являє собою зловживання біологією та медициною”. В той же час, недоліком Додаткового протоколу є те, що він не розрізняє репродуктивне та терапевтичне клонування. Вже в підписаній у 2000 році у Ніцці Хартії Європейського Союзу про основні права встановлюється заборона лише на репродуктивне клонування, а терапевтичне клонування не забороняється.

Литература: Гуманистический манифест 2000: Призыв к новому планетарному гуманизму // Современный гуманизм.— М.: Рос. гум. об-во, 2000. — С.28—67. Иойрыш А. И. Правовые и этические проблемы клонирования человека // Государство и право.— 1998. — № 11. — С. 87—93. Иойрыш А. И., Красовский О. А. Правовые аспекты генной инженерии // Государство и право. — 1997. — № 3.— С. 112—116. Короткий Т.Р. Международно-правовые аспекты клонирования человека / Киселев Н. Н., Короткий Т. Р., Кравченко А. Н. и др. Социально-правовые аспекты клонирования человека. — Одесса: ЛАТСТАР, 2001. — С. 139—164. Корочкин Л. В лабиринтах генетики // Новый мир. — 1999. — №4. — С.112. Пирогов Н. И. Севастопольские письма и воспоминания. — М.: АН СССР, 1950. — С. 65—94. Согласны ли Вы клонировать себя? // Известия.— 2001. — 28 июля. Шевчук Е.Н. Философско-этические последствия клонирования человека // Социально-правовые аспекты клонирования человека. — Одесса: ЛАТСТАР, 2001. — С. 89—124. Этико-правовые аспекты проекта «Геном человека» (Международные документы и материалы). — М.: Росийский национальный комитет по биоэтике РАН, 1998. — 190 с.