Выводы:
Отже, провівши дослідження теми, можна зробити висновок, що в наш час роль інформації в системах господарювання є досить значною, оскільки від її вірного використання залежить добробут будь-якого підприємства.
Таким чином, прийняття рішень є найважливішою справою в роботі менеджера. Тому вчитися приймати рішення потрібно ще в процесі навчання, а не тоді, коли від керівника вже залежить доля підприємства. Під час навчання можна вчитися не тільки на власних помилках, але і на досвіді інших людей і організацій. Приймаючи рішення, потрібно усвідомлювати, що керівник розпоряджається не тільки своєю долею, але і долями працюючих з ним людей.
Процес прийняття управлінських рішень – складний і багатосторонній. Він вміщує цілий ряд стадій та операцій. Методи і прийоми економічного аналізу можна застосовувати на кожному етапі прийняття рішення, якщо, звісно, це доцільно та потребує економічного обґрунтування та розрахунків. Також прийняття рішень потребує розробки можливих напрямків дій та їх обґрунтування шляхом проведення економічного аналізу різних управлінських варіантів
Для прийняття оптимального управлінського рішення визначають і зіставляють диференціальні доходи і витрати, що складають різницю між альтернативними рішеннями. У цьому - суть диференціального аналізу, що вимагає зосередження на релевантних даних (диференціальних доходах і витратах) при одночасному абстрагуванні від всієї іншої нерелевантної інформації. Зіставляючи диференціальні доходи і витрати, визначають диференціальний прибуток або збиток і оцінюють економічну вигоду прийнятого рішення.
Типовим операційним рішенням, при якому застосовується методика диференціального аналізу, є рішення щодо спеціального замовлення. Воно припускає розгляд отриманого підприємством пропозиції на разовий продаж продукції за ціною нижче звичайної. Прийняти така пропозиція можна лише в тому випадку, коли додатковий доход перевищить додаткові витрати і не піде погрози деформації ринку. Останнє означає, що потрібно з’ясувати: не змусить демпінгова ціна спровокувати конкурентів на аналогічне рішення; чи не зажадають інші клієнти такого ж зниження ціни; яка імовірність того, що покупець, що пропонує дане спеціальне замовлення, стане постійним клієнтом.
Аналітичне пророблення ухвалення подібного рішення вимагають маржинального підходу, диференціального аналізу релевантних витрат і доходів, обліку можливих утрат при обмежених ресурсах, оцінки можливих наслідків прийняття цього спеціального замовлення.
Результати диференціального аналізу показують, що підприємство, маючи вільні виробничі потужності і прийнявши спеціальне замовлення, може дістати додатковий прибуток. Разом з тим, диференціальні доходи і витрати складають тільки частину інформації, що приймається до уваги при вирішенні питання про прийняття спеціального замовлення. Остаточне рішення приймається після зіставлення короткострокових вигод від прийняття спеціального замовлення з можливими довгостроковими наслідками.
Приймаючи остаточне рішення, необхідно врахувати фактор втраченої можливості. Якщо підприємство не має іншої альтернативи використання об’єктів, тоді можливі витрати дорівнюють нулеві, і висновок, зроблений вище, можна визнати вірним. Якщо ж припустити, що з’явиться можливість використовувати об’єкти в інших цілях, тоді, розглядаючи нову альтернативу, варто врахувати втрачену вигоду.
Остаточне рішення варто приймати, з огляду на якісні фактори. Якісні релевантні фактори для ухвалення рішення "добувати або купувати" можна розділити на дві групи: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх можна віднести надійність постачальника, стабільність його цін. Оцінивши ці фактори, підприємство може відмовитися від рішення "купувати" навіть у випадку наявності позитивних диференціальних витрат: - наприклад, якщо немає гарантії постачальника про своєчасні поставки сирого вапняку за стабільними цінами. Внутрішні якісні релевантні фактори - це наявність необхідних потужностей, "ноу-хау", завантаженість персоналу, технологічні зміни.
Рішення щодо спеціального замовлення пов’язане з розглядом отриманої пропозиції одноразового продажу продукції або послуги із ціни нижче звичайної ціни, або навіть нижче собівартості. Для того, щоб спеціальне замовлення було прийнято, воно повинне відповідати декільком вимогам, зокрема воно повинне вимагати додаткових постійних витрат і витрат на збут, а також не впливати на поточну реалізацію продукції іншим замовникам. Можлива помилка щодо спеціального замовлення може мати місце у двох випадках: коли нерелевантні витрати включені в собівартість одиниці продукції, і коли обсяг діяльності, що був використаний для розрахунку собівартості одиниці продукції, відрізняється від обсягів, які були використані для аналізу рішення. Використання загальних витрат або впевненість, що обсяг не змінився, дозволять уникнути цієї помилки.
Крім цього, при ухваленні рішення щодо спеціального замовлення варто враховувати й можливі довгострокові наслідки, такі як реакція: конкурентів, інших клієнтів, що контролюють органи й зокрема ті, які стежать за дотриманням антидемпінгового законодавства.
Існують пастки в аналізі релевантних витрат, які полягають у помилковій думці про те, що всі тимчасові витрати є релевантними, а всі постійні витрати не релевантними. Для того, щоб уникнути цього, потрібно використовувати концепцію релевантності: релевантними є лише майбутні диференціальні доходи й витрати.