Поиск по каталогу
расширенный поиск
Украина, г.Киев
тел.: (066)772-50-34
(098)902-14-71
(093)107-18-04

email: info@7000.kiev.ua
Економіка загальна»Міжнародні економічні відносини»

Єдина сільськогосподарська політика ЄЕС в умовах посилення наднаціонального регулювання

Карточка работы:239
Цена:
Тема: Єдина сільськогосподарська політика ЄЕС в умовах посилення наднаціонального регулювання
Предмет:Міжнародні економічні відносини
Дата выполнения:2007
Специальность (факультет):Міжнародні економічні відносини
Тип:Дипломна робота
Задание:
ВУЗ:Київський Міжнародний Університет (КиМУ)
Содержание:ЗМІСТ ВСТУП 3 І. ЄВРОСОЮЗНА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА 6 1.1. Економічний механізм господарювання в сільському господарстві ЄЕС 6 1.2. Основні галузі сільського господарства ЄЕС 20 1.3. Актуальні проблеми 29 2. ЗАКОНОДАВЧА БАЗА ЄЕС ЩОДО РЕГУЛЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА 34 2.1. Територіальне планування та землеупорядкування в країнах ЄС 34 2.2. Аграрна політика ЄС 45 2.3. Процес удосконалення законодавчої бази 50 3. АДАПТАЦІЯ КРАЇН ЄС-12 ДО ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПОЛІТИКИ 64 3.1. Рівень розвитку сільськогосподарських відносин в країнах ЄС-12 64 3.2. Особливості конкуренції сільськогосподарських виробників в ЄС-12 та ЄС-15 68 3.3. Україна на євросоюзному ринку сільськогосподарської продукції 70 ВИСНОВКИ 81 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 86 ДОДАТКИ 92
Курс:6
Реферат:
Язык:укр
Вступление:ВСТУП Актуальність дослідження. В умовах ринкової економіки, як свідчить досвід розвинених західних країн, ефективність агропромислового виробництва і розвиток сільських територій значною мірою залежать від державного регулювання й підтримки. Державне регулювання аграрного ринку за кордоном це складний механізм, що включає інструменти впливу на прибуток фермерів, структуру сільськогосподарського виробництва, аграрний і продовольчий ринок, соціальну структуру села, міжгалузеві й міжгосподарські відносини з метою створення стабільних економічних, правових, соціальних і екологічних умов для розвитку аграрного сектора, задоволення потреб населення в продуктах харчування за соціально доступними цінами, розвиток сільських територій. Визначенню ролі держави і ринку в підвищенні конкурентоспроможності сільського господарства в економічно розвинутих країнах присвятили свої публікації В.К.Береговий, Л.Й.Засєкіна, М.Х.Корецький, М.І.Крупка, М.Г.Лобас, І.Р.Михасюк, А.Ф.Мельник, В.З.Назаренко, А.Г.Папцов. Визначенням сутності й напрямів реалізації Загальної аграрної політики ЄС займалися такі вчені, як К.Беме, С.Дем’яненко, Т.Приходько, Д.Шпаар. Питанням ціноутворення на сільськогосподарську продукції в зарубіжних країнах присвятили свої наукові праці І.Кобута, Р.Кучуков, П.Т.Саблук, Н.Сеперович. Аграрна політика Європейського Союзу, а раніше Загального ринку, не може не викликати заслуженої уваги будь-якого аграрника-економіста, будь-то науковця або практика. Вивчення однієї з найбільш успішних моделей становлення й розвитку аграрної економіки у великій мірі сприяє пошуку ефективних напрямків формування української концепції аграрної політики в умовах дуже специфічного, ще далеко що не оформленого ринкового господарства, що важко входить у світову економіку, яка швидко інтегрується й глобалізується. Переборовши за короткий строк післявоєнну розруху, західноєвропейське сільське господарство перетворилося в найбільшого виробника продовольства з величезним експортним потенціалом. Все це стало можливим за рахунок досить ефективно розробленої й діючої аграрної політики, уніфіковані для всіх країн Союзу інструменти якої забезпечили вражаючі успіхи. Вивчення структури західноєвропейського сільського господарства, етапів формування й загальної еволюції аграрної політики в ЄС особливо актуально не тільки для українських умов, але й в умовах спроб створення єдиного ринку продовольства на території колишнього СРСР. Все це визначає своєчасність вибраної теми дослідження. Ступінь розробленості проблеми. Проблемі функціонування аграрного сектора країн ЄС уже присвячений ряд публікацій у вітчизняній пресі. Багато приватних питань уже досить вивчені й одержали гідне місце в бібліографії, присвяченої питанням економіки сільського господарства закордонних країн. Особливу значимість заслужили праці В.В.Круглова, Б.П.Кузнєцова, В.І.Назаренко, А.Г.Папцова, Г.Л. Фактора, Е.Б.Хлебутіна та інших. Разом з тим, проблема формування аграрної політики країн ЄС в умовах мінливих економічних та політичних параметрів світового господарства, його стрімкої глобалізації заслуговує окремого дослідження. Мета й завдання дослідження. Метою справжнього дослідження є комплексне вивчення основних напрямків і результатів проведення аграрної політики країн ЄС в історичному аспекті та на сучасному етапі. Для досягнення цієї мети поставлені наступні завдання: - розглянути економічний механізм господарювання в сільському господарстві ЄЕС; - охарактеризувати основні галузі сільського господарства ЄЕС; - визначити актуальні проблеми сільського господарства країн ЄС; - проаналізувати територіальне планування та землеупорядкування в країнах ЄС; - дослідити аграрну політику ЄС; - обґрунтувати процес удосконалення законодавчої бази; - здійснити аналіз рівня розвитку сільськогосподарських відносин в країнах ЄС-12; - висвітлити особливості конкуренції сільськогосподарських виробників в ЄС-12 та ЄС-15; - визначити перспективи України на євросоюзному ринку сільськогосподарської продукції. Об’єктом дослідження в дипломній роботі є аграрний сектор країн ЄС і проведена політика по його функціонуванню, предметом дослідження – єдина аграрна політика країн ЄС. Практична значимість дослідження визначається тим, що дана робота дозволяє значно розширити знання про характер, принципи й основні підходи у формуванні аграрної політики в країнах з розвинутою ринковою економікою. Основні положення даної роботи можуть у великому ступені, з урахуванням критичного аналізу, бути використані як наочне приладдя при розробці певних шаблонів стратегії розвитку сільського господарства в Україні. Структура роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми дипломного дослідження, вказуються мета й завдання, формулюється практичне значення основних положень дипломної роботи. Вирішення основних завдань дипломного дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у трьох розділах. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження, список використаних джерел та додатки.
Объём работы:
90
Выводы:ВИСНОВКИ Проведено дослідження основних аспектів функціонування єдиної сільськогосподарської політики ЄЕС в умовах посилення наднаціонального регулювання. Основні результати дослідження полягають у наступному: У середині минулого століття, коли головним завданням сільського господарства розвинених західних країн було збільшення обсягів виробництва продукції, широко практикувалися цільові державні субсидії на будівництво, покупку техніки, здешевлення кредитів. Однак у міру насичення ринку й надвиробництва сільськогосподарської продукції розмір прямих державних субсидій виробничого призначення почав зменшуватися. Виняток становить тільки система пільгового сільськогосподарського кредитування й надання допомоги молодим фермерам. У сучасних умовах метою прямих державних виплат в аграрному секторі у розвинених західних країнах є не стільки стимулювання виробництва, скільки рішення соціальних завдань - підтримка рівня доходів фермерів, постачання населення доступними продуктами харчування, розвиток сільських територій та аграрної інфраструктури, проведення природоохоронних заходів. У цьому є зміст сучасної Спільної аграрної політики (САП) Європейського Союзу. Єдина аграрна політика ЄС – злагоджені дії країн-членів ЄС по забезпеченню поставок сільгосппродукції за стабільними цінами, підвищенням продуктивності сільськогосподарського виробництва, підтримкою життєвого рівня фермерів і забезпеченням прийнятних цін для споживачів. Спільна аграрна політика ЄС була започаткована в 1957 р. Римським договором, підписаним шістьма країнами (ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом), в якому йшлося про утворення Європейського Союзу. На сучасному етапі САП орієнтована на попит. Спільна аграрна політика ставить і вирішує такі завдання: підвищувати продуктивність сільського господарства; забезпечувати високий рівень життя для фермерів; забезпечувати виробництво продуктів, яких потребує населення (відповідність попиту та пропозиції); забезпечувати доступність ресурсів; підтримувати справедливий рівень цін. Підтримка високих цін всередині ЄС – один з найдорожчих шляхів субсидування доходів, тому було ухвалене рішення про деяке зниження цін. Уперше Спільна аграрна політика (САП) була запроваджена у країнах Західної Європи у 50-х роках ХХ століття. На той час внаслідок війни не можливо було забезпечити достатні обсяги виробництва продуктів харчування, оскільки сільське господарство Європи було зруйновано. Тому першою метою САП стало забезпечення високої продуктивності праці протягом всього ланцюга виробництва продуктів харчування та забезпечити ЄС життєздатним сільськогосподарським сектором економіки. САП заохочувала виробництво сільськогосподарської продукції шляхом виплат фермерам та гарантування для них високих цін збуту. Фінансова допомога надавалася для розширення виробництва, для впровадження нових технологій. Це допомагало фермерським господарствам виживати та розвиватися. Але у 80-х роках минулого століття в Європі виник постійний надлишок продукції сільського господарства. Частина надлишку експортувалася (за допомогою знову ж таки виділення субсидій), частина зберігалася або знищувалася 49 на території ЄС. Така ситуація потребувала перегляду цілей САП. Окрім того, гостро постала проблема збереження довкілля у сільськогосподарських районах. Таким чином, у 90х роках ХХ століття САП була переглянута та суттєво змінена. Зміни перш за все торкнулися обмеження виробництва, екологічних заходів та розвитку сільської місцевості. Процес переорієнтації САП триває і досі, і з кожним роком все більша частка коштів виділяється на програми сільського розвитку та природоохоронні програми. Загальносвітовими особливостями державного регулювання аграрного ринку є: - посилення регуляторної ролі держави та протекціонізму щодо національного сільськогосподарського виробника розвинених країн, незважаючи на вимоги СОТ, які вимагають зниження підтримки аграрного виробництва; - дотаційність аграрного сектора, рівень якої у розвинених країнах коливається, як правило, в діапазоні 30-80% у вартості виробленої продукції; - державне сприяння розширенню ємності національного аграрного ринку і стимулювання експорту аграрної продукції на світовий ринок; - розвинуті країни домагаються відкриття аграрних ринків країн, що розвиваються, закриваючи при цьому свої ринки, що в умовах глобальної конкуренції приводить до стагнаційного розвитку аграрного сектора та згортання сільськогосподарського виробництва в країнах з перехідною економікою. Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що, з одного боку, розвинені країни світу мають міцну економіку, а з другого їх аграрний сектор у багатьох країнах характеризується слабким природнокліматичним потенціалом. З огляду на це аграрна політика розвинених країн (передусім ЄС) покликана компенсувати ці недоліки протекціоністською політикою щодо сільського господарства. В Україні ж умови прямо протилежні: хоча Україна й відносно економічно слабка, її сільське господарство має значний природнокліматичний потенціал. ураховуючи досвід державного регулювання аграрного сектора економіки розвинутих держав світу, для вдосконалення державного регулювання ефективності розвитку аграрного сектора економіки України необхідно розробити законодавчо-нормативну базу з питань застосування різних методів та напрямів підтримки аграрного ринку, які узгоджуються з вимогами СОТ. Сучасна політика ЄС спрямована на суттєву підтримку аграріїв (фермери країн-членів Євросоюзу близько 50% своїх доходів отримують від державних субсидій). Таким чином країни-члени ЄС оминають необхідність обмежень підтримки сільського господарства за вимогами СОТ, оскільки зазначена підтримка надається з бюджету не окремої країни, а з бюджету Євросоюзу. Останніми роками на підтримку селян витрачається майже половина бюджету ЄС. Політика фінансової підтримки аграрного сектора у країнах ЄС характеризується існуванням системи державної закупівлі сільськогосподарських продуктів; наданням допомоги у створенні та розвитку аграрного ринку; підвищеною увагою до фінансування розвитку соціальної інфраструктури села, заходів з будівництва та реконструкції переробних потужностей; забезпеченням належної якості продукції; встановленням квот на виробництво сільськогосподарської продукції, а також гарантованих цін, що забезпечують стабільність фінансового стану виробників. Прямі виплати фермерам зараз спрямовані на виробництво тих товарів, на які є попит, і в тих обсягах, щоб задовольнити попит і одночасно не створити надлишку. До того ж, виплати більше орієнтовані на підвищення якості продукції, ніж на збільшення кількості. Для країн ЄС існує спільна модель сільського господарства, основні характеристики якої коротко укладаються у таку схему: багатофункціональність, завдяки якій сільське господарство не тільки витримує конкуренцію, але й вписується у довкілля; малі та середні підприємства родинного типу; тісна взаємодія розвитку аграрного сектору з розвитком довкілля та суспільства; якісна продукція та підвищення стандартів безпеки і технологій. Розшифруємо детальніше основні характеристики європейської моделі. Багатофункціональне сільське господарство – це конкурентне з економічної точки зору сільське господарство, яке розширює види діяльності як у сфері виробництві товарів, так і у сфері наданні послуг. САП допомагає направити своє виробництво на такі товари, які потім можна продати за нормальними цінами і отримати прибуток. Єдина сільськогосподарська політика ЄС ставить своїми цілями стабілізацію ринків і встановлення обґрунтованих цін на сільськогосподарську продукцію, підтримку рівня життя зайнятих в аграрному секторі економіки. Маючи очевидні конкурентні переваги у виробництві сільгосппродукції, Україна може претендувати на вагому роль свого сільського господарства в європейському ринку, участь у якому є стратегічним довгостроковим завданням як для неї, так і для ЄС. Значно прискорить і полегшить цей процес наш вступ до Світової організації торгівлі. Отже, Україні потрібна нова аграрна політика. Її завдання такі: збільшити надходження від сільського господарства, а не витрати на нього; націлити надані дотації на підвищення продуктивності, технічне й технологічне переозброєння, стимулювати впровадження нових стандартів якості сільгосппродукції з тим, щоб вона була конкурентоспроможною. Отже, визначаючи аграрну стратегію, Україна має орієнтуватися на перспективу свого вступу в ЄС. Проте на той час Спільна аграрна політика Євросоюзу напевно матиме цілком інший зміст, ніж сьогодні. Тому аграрна політика країни повинна забезпечувати передусім високу конкурентоспроможність вітчизняної сільгосппродукції на внутрішньому та світових аграрних ринках, що дозволить Україні зайняти належне місце в міжнародному аграрному поділі праці.
Вариант:нет
Литература:СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Береговий В.К., Засєкіна Л.Й. Роль держави і ринку в підвищенні конкурентоспроможності сільсько– го господарства економічно розвинутих країн // Наук. вісн. нац. аграр. Ун-ту. – 1999. – № 8. – С. 218-222. 2. Бизнес. – 2005. – 18 апр. – №16 (639). – С. 58. 3. Будкін В.С., Бураковський І.В., Віткін Л.М., Гащицький О.А., Голубій І.Є., Дем’яненко С.І. Європейська інтеграція та Україна. – К.: Академія, 2002. – 480 с. 4. Демьяненко С. Общая аграрная политика ЕС: Сущность, тенденции и значение для Украины // Экономика управления АПК. – № 3. – 2003. – С. 80-86. 5. Демьяненко С.И. Спільна аграрна політика Європейського Союзу та можливості її застосування в Україні / Європейська інтеграція та Україна / Наук.–метод. ред. В. Новицький, T. Пахомова, В. Чужиков. – K.: Тов-во Карла Дуйсберга, 2002. – C. 242. 6. Домбровська С.О. Удосконалення державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників зерна // Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу: Кол. моногр.: У 2 т. / За ред. П.Т.Саблука, В.Я.Амбросова, Г.Є.Мазнєва. – К.: ІАЕ, 2000. – Т. 2. – С. 517-523. 7. Европейский Союз. Сборник международных терминов из области права и управлення. (Europaische Union) – т. 3.– Мюнхен. 1998. – 384 с. 8. Запорожець А.М. Аграрне право зарубіжних країн. – Х.: Фірма «Кон-ум», 2005. –230 с. 9. Зіновчук В.В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США. – К.: Логос 1996. – C. 84. 10. Зінчук Т. Аграрна політика країн ЦСЄ у контексті інтеграції до ЄС: реалії та перспективи для України. // Економіка України. – 2006. – №2. – С. 74-88 11. Зінчук Т. Аграрна політика України: можливості та перспективи інтеграції в ЄС // Економіка України. – 2000. – №12. – С. 58-66. 12. Кобута І., Сеперович Н. Політика деяких країн у ціноутворенні на сільськогосподарську про– дукцію // Пропозиція. – 2000. – № 10. – С. 110-111. 13. Ковальова О. Методологія Європейського Союзу з оцінки демократичності політичних інститутів держав - кандидатів на вступ // Людина і політика. – 2003. – №1. – С. 3-10. 14. Корецький М.Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці: Монографія. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 260 с. 15. Кравчук С.В. Актуальні питання державного фінансування аграрного виробництва за умови вступу до Світової організації торгівлі. // Економіка АПК. – 2005. – №12. – С. 81-86. 16. Кучуков Р. Ценообразование в АПК стран с развитой рыночной экономикой // АПК: экономика, управление. – 1997. – № 7. – С. 50-56. 17. Лобас М.Г. Розвиток зернового господарства України. – К., 1997. – 447 с. 18. Луцишин П. В., Федонюк С. В. Європейські інтеграційні процеси: формування єдиного ринку: Монографія. – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Л. Українки, 2004. – 200 с. 19. Мельник В. В. Трансформація торговельних режимів України і Польщі у контексті Європейських інтеграційних процесів // Вісник Терноп. акад. народ. господарства: Спец. вип. – 2001. – С. 201-205. 20. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. – К.: Атіка, Ельга–Н, 2000. – 592 с. 21. Могильний О.М. Спільна аграрна політика Європейського Союзу та можливості її адаптації до умов України // Научные труды. – Симферополь, 2002. – Вып.70: Экономические науки. – С.323-334. 22. Мрінська О.В. Регіональна політика в країнах Європейського Союзу і можливості використання її досвіду в Україні (суспільно-географічне дослідження): дис... канд. геогр. наук: 11.00.02 / НАН України; Інститут географії. – К., 2005. – 211 с. 23. Назаренко В.И., Папцов А.Г. Государственное регулирование сельского хозяйства в странах с развитой рыночной экономикой. – М., 1996. – 84 с. 24. Отчет о результатах переговоров о вступлении Кипра, Мальты, Венгрии, Польши, Словацкой Республики, Латвии, Эстонии, Чешской Республики и Словении в Европейский Союз / Совет Европейского Союза. – Брюссель, 11 февраля 2003 г. 25. Пиплз К. Развитие системы сельскохозяйственного кредита в США: уроки для России // Вопр. экономики. – 1997. – № 8. – С. 147. 26. Плотніков О.Н. Розвиток сільськогосподарської політики Європейського Союзу / Європейська інтеграція та Україна/ Наук.-метод. ред. В. Новицький, T. Пахомова, В. Чужиков. – К.: Тов-во Карла Дуйсберга, 2002. – С.229-236. 27. Поліщук Л.С. Основні характеристики регіональної політики: європейський досвід // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 16. – К.: Київський університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 1999. – С157-166 Поліщук Л.С. Регіональна політика в країнах Центральної та Східної Європи // Матеріали VІІ міжнародної науково-теоретичної конференції "Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (приклад України)". Модуль ІV. Зовнішньоекономічна діяльність постсоціалістичних країн в умовах глобалізації. – К.: Київський університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 1999. – С.81-86 28. Поліщук Л.С. Структурна та науково-технічна політика ЄС // Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І.Рогач, О.І.Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000. – С325-334. 29. Приходько Т. Регулирование деятельности сельскохозяйственных предприятий различных правовых форм в ФРГ // АПК: экономика, управление. – 1997. – № 8. – С. 43-48. 30. Саблук П.Т. З виступу на VI міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування”. – Х.: ХРІДУ НАДУ, 2006. 31. Саблук П.Т., Карич Д.Я., Коваленко Ю.С. Основи організації сільськогосподарського ринку. – К.: ІАЕ УААН. – 2002. – 190 с. 32. Спільна сільськогосподарська політика // Євробюлетень, червень, 2003. – C. 8-9. 33. Тhe European Union’s Common Agricultural Policy: Pressures for Change. United State Department of Agriculture. International agriculture and trade reports. WRS-99-2 / October 1999. 34. Угода про сільське господарство. Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року. Частина FV, Стаття 6/ Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів. Тексти офіційних документів. – K.: Вимір, Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до COT, 1998. – C. 41-42. 35. Устинов И.Н. Мировая торговля: Статистико-аналитический справочник. – M.: Экономика, 2000. – 356 с. 36. Фесина А.А. Розвиток АПК України в контексті Європейського виміру // Економіка АПК. – 2002. – № 9. – С. 13-17. 37. Шпаар Д., Беме К. Реформа Общей аграрной политики в Евросоюзе и ее последствия для ФРГ // АПК: экономика, управление. – 2004. – № 7. – С. 67-76. 38. Штефан фон Крамон-Таубадель, Людвіг Штріве Реформа спільної аграрної політики EC та стратегія аграрної політики для України / Україна на шляху до Європи / За ред. Лутца Хоффмана, Феліцітас Мьоллера. – K.: Вид-во Фенікс, 2001. – C. 193-204. 39. AGENDA 2000. For a Stronger and Wider Union. DOC/97/6.– European Commission, Strasbourg. – 15 July 1997. 40. DEFRA (2001): Economic Evaluation of Set-Aside, Department for Environment, Food and Rural Affairs, University of Cambridge, July, . 41. DEFRA (2003): Economic evaluation of Agenda 2000, Agra CEAS Consulting, March 2003, . 42. Desmond Dinan, Ever closer Union, Lynne Rienner Pablishers, 1999. – P. 333–334. 43. EUROPEAN COMMISSION (2002a): 31st Financial report on the European Agricultural Guidance and Guarantee Fund, Guarantee Section – 2001 Financial Year. COM (2002), Commission of the European Communities, Brussels. 44. EUROPEAN COMMISSION (2002b): Report on milk quotas, Commission Working Document, SEC (2002) 789 final, Commission of the European Communities, Brussels, 10.07.2002. 45. EUROPEAN COMMISSION (2003): 32nd Financial statement concerning the European Agricultural Guidance and Guarantee Fund EAGGF, Guarantee Section – Financial Year 2002. COM (2003) 680 final, Commission of the European Communities, Brussels, 12.11.2003. 46. EUROPEAN COMMISSION (2004): Directorate-general for agriculture and rural development of the European Commission, . 47. EUROPEAN COMMISSION (2004a): 33rd Financial report on the European Agricultural Guidance and Guarantee Fund, Guarantee Section – 2003 Financial Year. COM (2004) 715 final, Commission of the European Communities, Brussels, 27.10.2004. 48. EUROPEAN COMMISSION (2004b): A description of the common organisation of the market in sugar, <. 49. EUROPEAN COMMISSION (2005): Directorate-General for agriculture and rural development of the European Commission, 50. http://eu.prostir.ua – Європейський простір. 51. http://eu-directory.ea-ua.info – Довідник з євроінтеграції. 52. http://eur-op.eu.int/ - сайт офіційних публікацій ЄС. 53. http://europa.eu.int – Веб-портал Europa (Європа). 54. http://ukraine-eu.mfa.gov.ua – Представництво України при Європейському Союзі. 55. http://www.delukr.cec.eu.int – Представництво Європейської Комісії в Україні. 56. http://www.euabc.com – Інтернет-глосарій термінів ЄС. 57. http://www.eurolib.kiev.ua/ua/ – Віртуальна бібліотека з європейської інтеграції. 58. http://www.europa.dovidka.com.ua – Глосарій термінів Європейського Союзу . 59. http://www.uceps.org – Україна і розширення ЄС: проблеми, наслідки, перспективи. 60. http://www.ukraine-eu.mfa.gov.ua/eu/ua – Європейський Союз – публікації. 61. The European Union’s Common Agricultural Policy: Pressbres for Chenge. United State Depatment of Agriculture. Internetional agriculture and trade repots. WRS-99-2 / October 1999. 62. Theory and Reform in the European Union (edited by Chryssochoou D.) (1999). 63. Veber, G.O. Wahl and E. Meinlschmidt (2000).
Дополнительная информация:

    Как купить готовую работу?
Все просто и по шагам:
1) Вы оставляете заявку на сайте (желательно с тел. и e-meil)
2) В рабочее время администратор делает Вам звонок и согласовывает все детали. Формирует счет для оплаты, если это необходимо.
3) Вы оплачиваете работу.
4) После получения подтверждения оплаты (от банка, сервиса Web-money) Мы передаем Вам работу.

Все работы по данному предмету (494)