Повість О.Кобилянської «Земля» в європейському контексті

Содержание:ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. О. КОБИЛЯНСЬКА ЯК ПРЕДСТАВНИЦЯ ЕПОХИ РАННЬОГО МОДЕРНІЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ ХІХ- ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ 9 1.1.Вплив ідей раннього модернізму на творчість О. Кобилянської 9 1.2.Проблема влади землі у творах М. Коцюбинського, В. Стефаника, У. Самчука та О. Кобилянської 22 ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ 41 РОЗДІЛ ІІ. МИСТЕЦЬКІ ВИРІШЕННЯ ТЕМИ ЗЕМЛІ У ПОВІСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЗЕМЛЯ» 42 2.1. Художня інтерпретація біблійного мотиву про братовбивство у повісті «Земля» 42 2.2. Поетика міфу та її роль у розкритті проблеми влади землі у творі О. Кобилянської «Земля» 51 2.3. Своєрідність манери письма у повісті «Земля» О. Кобилянської 73 ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ 83 ВИСНОВКИ 84 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 93

Вступление:ВСТУП «Усі мої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі» (О. Кобилянська) Художнє осмислення соціальних проблем села, влади землі – давня традиція світової літератури. У зарубіжній літературі цю тему порушували такі письменники як Е. Золя ("Земля"), Г. Успенський ("Влада землі"), О. Бальзак ("Селяни"), В. Реймонт ("Селяни") та ін. Вона була провідною в українській літературі. Такі видатні митці слова, як І. Франко, П. Мирний, І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, В. Стефаник, А. Тесленко, М. Черемшина, Л. Мартович, С. Васильченко та інші глибоко відчували проблеми українського селянина, зокрема проблему землі і прагнули якомога глибше розкрити її у своїх творах. Не стояла осторонь цієї проблема і відома українська письменниця Ольга Кобилянська, Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість Кобилянської "Земля". "Факти, що спонукали мене написати "Землю", правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!.." — згадує О. Кобилянська в автобіографічному нарисі "Про себе саму". Саме це дало підстави Франкові назвати "Землю" твором, який, крім художньої цінності, "матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього тяжкого лихоліття". Земля — один із структуротворчих елементів української етномоделі світу, посутній чинник формування духовного світу — разом з іншими сакральними субстанціями (наприклад, сонцем) забезпечує повноцінність життя героїв прози кінця XIX — початку XX ст., створює умови, за яких персонаж реалізує себе як особистість, громадянин, член родини. Зв’язки української людини кінця XIX — початку XX ст. із землею в силу суспільно-економічних, історичних обставин зазнають змін і в таких епічно відображених фактах, як боротьба за землю, заробітчанство, еміграція тощо, сакральність землі, на перший погляд, ніби не заявлена. Однак не слід забувати, що література цього періоду «знаменна» різноманітністю інструментарію, художньо-стильових підходів до змалювання дійсності, внутрішнього світу, душевного стану особистості й відображає підсвідому, психологічну, емоційну, настроєву злученість персонажів із сакральною землею. Усе сказане вище вимагає нового потрактування сцен, епізодів, характерів, перегляду існуючих коментарів літературознавців. Як зазначала О. Бабишкіна: «О. Кобилянська підкреслила, що сліпе обожнення землі, злиття селянина з землею вже цілком неможливе для нового покоління і притаманне лише батькам. Пантеїстично-анімістичний погляд на землю витиснувся капіталістичним розрахунком» 2, с. 113. На думку Т. Матвєєвої, «роман («Земля» Ольги Кобилянської.) є художнім дослідженням людської природи» 70, с. 293. Названі акценти — і не лише в повісті Ольги Кобилянської, а й інших творах письменників — суттєві штрихи до потрактування образу селянина та проблеми землі в українській літературі кінця XIX — початку XX ст., вони мають допомогти літературознавцям зробити вмотивовані висновки та надати адектвані оцінки про складні зв’язки героїв із землею. Герої ревно вболівають за свій шматок землі, часто діють рішуче, проте, на їх думку, справедливо. Ними часто керують почуття господаря — персонажі вдаються до рішучих дій (вбивають за землю рідних, односельців). Такі образи в сучасному літературознавстві викликають найбільше дискусій. Поведінкові моделі персонажів української прози кінця XIX — початку XX ст. вимагають індивідуального підходу в аналізі, їх не можна трактувати за певною схемою (скажімо, вчинок Сави із «Землі» Ольги Кобилянської і Георгія зі «Злодія» В. Стефаника); потрібні виважені аргументи й коментарі, що враховують народнорелігійні моральні правила, ментальні особливості, матеріальний стан, прив’язаність героя-селянина до землі тощо. Обожнення землі живе у внутрішніх структурах героя-українця на рівні національного інстинкту, у плеканні останнього, на думку Є. Маланюка, важливу роль відіграють «рамки національного стилю, магія національного обряду, атмосфера національної етики і національної естетики. А в першу чергу — національне поступування й ділання, бо в області чуття — віра без діл мертва, як каже Св. Письмо» 69, с. 230. Сучасні дослідники Н. Калениченко, П. Кононенко, Ю. Кузнецов, П. Орлик, Р. Піхманець та ін. констатують гармонію сонця, землі, людини, проте роль землі у формуванні народнорелігійної моралі, культури мислення, поведінки героїв як проблема в українському літературознавстві ними не порушується. Дослідницька література оцінює творчість письменниці як відкриту та багатозначну етико-естетичну систему, що вимагає подальшого переосмислення з метою її інкорпорації у сучасний культурний контекст. У своїх творах Ольга Кобилянська розв'язувала соціокультурні проблеми, які висувала тогочасна дійсність та які не втратили своєї актуальності і в наш час. Сучасні дослідження творчості Ольги Кобилянської представлені значною кількістю праць філософського, літературознавчого, фольклористичного, педагогічного, театрознавчого напрямків. Вітчизняні та зарубіжні учені досліджували біографію, родовід та епістолярну спадщину письменниці (О. Бабишкін, Л. Білецький, В. Врублевська, Ю. Мулик-Луцик, Л. Ожоган, М. Павлишин, Н. Томашук); її літературно-критичну, публі­цистичну та фольклорно-етнографічну діяльність (О.Вознюк, С. Дігтяр, О. Зуєвський, І. Іваньо, Л. Матусяк, Д. Павличко, П. Филипович); феміністичну та ґендерну проблематику її творчості (В. Бельченко, Т. Гундорова, М. Денисенко, Л. Жижченко, Я. Мельничук, С. Павличко); художній зміст, стилістику та жанрові ознаки окре­мих творів (М. Антохій, З. Гузар, І. Дзюба, М. Зушман, С. Кирилюк, С. Пригодій, О. Слоньовська). У процесі опрацювання світоглядних настанов письменниці виникла необхідність аналізу цього поняття. Дослідники, що розглядають світоглядну проблематику, підкреслюють складну структуру світогляду, його багатогранні зв’язки з людською життєдіяльністю, способом життя, куль­турою та творчістю. У найбільш широкому сенсі проблема світогляду була поставлена В.Івановим, П.Копніним, М.Мамардашвілі, В.Шинкаруком. Особливий внесок у розробку поняття світовідношення було зроблено в дослідженнях В.Малахова. Проблематика світовідчуття як явища суспільної чи індивідуальної свідомості іманентно присутня в найрізноманітних за своїм філософським сенсом і змістом вченнях: С. Кєркегор, В. Дільтей та ін. В даний час поняття “світовідчуття” використовується в різних галузях знання, однак рівень його розробки поки не достатній. Навіть в естетичній літературі, де воно найбільш поширено, рідко розглядається специфіка світовідчуття, його місце серед інших компонентів художньої творчості. У різноманітних кон­текстах термін “світовідчуття” зустрічається в роботах А.Азархіна, І.Бойченко, В. Букіна, Е.Володіна, В.Горського, М.Кацахяна, С. Кримського, А. Лоя, Ю. Нігматулліної, Г. Празднікова, А. Резнікова, Г. Сунягіна, В.Табачковського. Історико-філософський аналіз проблеми єдності етичного і естетичного, для розкриття проблеми єдності “добра” і “краси” у творчості Ольги Кобилянської, здійснюється на основі робіт Т. Акіндінової, Л. Альохіної, Л. Ісламової, М. Кагана, В. Селіванова, В. Федя, О. Фортової. Серед українських вчених, які зробили значний загальнометодологічний внесок у вивченні естетичних засад мистецтва та художньої творчості, як міждисциплінарного феномена, слід відзначити роботи Т. Аболіної, М.Бровка, Л. Левчук, В. Личковаха, О. Оніщенко, В. Панченко, та інших. Творчість Ольги Кобилянської в її численних інтерпретаціях займала й займає надзвичайно важливе місце в історико-естетичному процесі розвитку української гуманітаристики, проте, не існує загальної концепції, яка б об’єднала розмаїття літературно-наукової критики та художньо-виражальні засоби письменниці. Щодо, етико-естетичного аналізу творчості О. Кобилянської, то він залишається нерозробленим у вітчизняній науці. Актуальність теми дослідження зумовлена неослабним інтересом до творчості видатної української письменниці Ольги Кобилянської та відсутністю ґрунтовних праць, які б досліджували роль її творчої спадщини у контексті розвитку української літератури кінця ХІХ –початку ХХ століття, зокрема, порушеної у її творах проблеми влади землі над людиною. Метою роботи зумовлено такі завдання: —проаналізувати специфіку художньої творчості О. Кобилянської в оцінках літературознавчої критики; —висвітлити проблеми влади землі в українській літературі; —визначити художню інтерпретацію біблійного мотиву про братовбивство у повісті «Земля»; —охарактеризувати символіку міфу та її роль у розкритті проблеми влади землі у повісті «Земля». Об`єктом дослідження виступає творча спадщина О. Кобилянської в контексті розвитку української літератури кінця ХІХ-початку ХХ століття. Предметом дослідження є особливості інтерпретації проблеми землі у повісті “Земля” О. Кобилянської. Наукова новизна дослідження полягає у принципово новому підході до вивчення твору О. Кобилянської щодо розкриття проблеми влади землі в її повісті «Земля» та формування нового світогляду українського селянина кінця ХІХ- початку ХХ ст. У процесі проведення магістерського дослідження було використано такі наукові методи дослідження: —біографічний; —культурно-історичний; —духовно-історичний; —естетичний; —аналітико-синтетичний; —компаративний. Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, двох розділів висновків та списку використаної літератури (138 джерел). Загальний обсяг тексту магістерської роботи становить 102 сторінки.

Выводы:ВИСНОВКИ Непересічна постать Ольги Кобилянської належить до тих, хто формував підґрунтя для самоусвідомлення, самовизначення українського народу. Творчість письменниці – складний, багатовимірний феномен, що потребує різнобічного вивчення. Вже перший дослідницький дотик до неї де­монструє дивовижну її здатність “обходити” закони формальної логіки безпосередністю свого живого руху, а моральнісна та естетична складові виявляються тісно переплетеними між собою, взаємодоповнюючи та навіть “перетікаючи” одна в одну, за чим стоїть художня позиція письменниці, її світовідчуття, людська цілісність загалом. Це й обумовлює теоретичну корек­тність застосування у дослідженні творчого доробку письменниці параметрів естетичного та моральнісного аналізу. Осмислення творчості Ольги Кобилянської пов’язано як з відсутністю теоретичних побудов у доробку письменниці, так і об’ємним досвідом літературно-наукових досліджень, на різних методологічних засадах, що ускладнює процес її пізнання і формулювання дефініції за принципом її основоположної ознаки. У цьому зв’язку виникає потреба віднайти такі інваріанти, або гносеологічні константи, які б виконували функцію пояснювального принципу побудови теорії, в систематизації дослідницьких побудов. З цим пов’язана необхідність залучення категорії “світогляд” та його похідних, зокрема поняття “світовідчуття”, які інтегрують уявлення про екзистенціальні переживання та їх, художні прояви в єдності світу письменниці. Саме крізь призму світоглядних орієнтирів, відкриття нових обріїв естетичних, етичних та культурологічних пошуків, залучення полінаукової методології, виявляється можливість розкриття єдності морально-естетичних аспектів у творчості Ольги Кобилянської, що є її головною рисою. Перший розділ – “Художня творчість Ольги Кобилянської в контексті європейської гуманітарної думки” – систематизує досвід осмислення творчого доробку О. Кобилянської, проводиться аналіз методологічних підходів, що склалися в літературно-художній критиці і науковій думці щодо творчості письменниці. Хронологічна побудова розділу дозволяє розкрити еволюцію розгляду творчості О. Кобилянської літературно-художньою критикою і виокремити ті аспекти, що залишилися поза увагою попередніх розвідок. Передовсім, звертається увага на літературно-естетичний дискурс початку ХХ століття в межах якого формуються традиції розгляду творчості О. Кобилянської. У цьому контексті розглядається оцінка творчості письменниці в середині “дискурсу модернізму” (Т. Гундорова, С. Павличко), як критика з боку традиційно-народницького напряму, що виявляється у неприйнятті “німеччини”, гіпертрофованого психологізму, “безподієвості”, “ніцшеанства” творів буковинської авторки та використання нею художньо-виражальних засобів символізму, неоромантизму, імпресіонізму (М. Грушевський, С.Єфремов, А.Кримський, Леся Українка, В.Лукич, О.Маковей, М. Мочульський, М.Павлика, Л. Трубацький, Г. Хоткевич, В. Щурат). З іншого боку, в межах українського модернізму, представленого гуртом митців, що об’єдналися навколо часописів “Молода муза” (О. Луцький) та “Українська хата” (М.Євшан, М.Сріблянський) творчість О. Кобилянської підносять за духовний аристократизм, індивідуалізм і стилізаторство, що сполучено з критикою міщанської культури, виявлення художнього дискурсу і звільнення його з-під влади реалістичної правдоподібності, за сугестивне звучання слова, витворення нового типу національної особистості, культуропороджуючу природу духовного пориву. Після подій 1917 року, критика творчості Ольги Кобилянської була досить неоднозначною. На Західній Україні і в осередку української діаспори, творчість письменниці розглядається в рамках модернізму (Х. Алчевська, Л. Білецький, І.Лизанівський, Л. Луців, Ю.Мулик-Луцик П.Филипович). На радянській Україні розробляється нова концепція трактування творчості письменниці. О.Дорошкевич, В.Василенко, В.Коряк, А.Шамрай говорять про “аристократизм” та “ніцшеанський індивідуалізм”, властивий перу видатної “літератки”. З 1940-го року встановлено певний канон тлумачення доробку письменниці, який у наступні п’ятдесят років помітно не змінювався. Кобилянська за своїми естетичними переконаннями зараховувалась до демократичного естетичного напрямку і будь-які спроби визначити її як модерністку, вважалися “неправомірними буржуазними звинуваченнями в декаденстві” (О. Бабишкін, В. Вознюк, З. Гузар, М. Комишанченко, Е. Панчук, Ф. Погребенник, Н. Томашук). На сучасному етапі тема особистості, естетичних переконань та етична проблематика у творчості Ольги Кобилянської стали особливо актуальною і широко розглядається українською; виділяється національно-патріотична тема в її творах; звертається особлива увага на феміністичну направленість ранніх творів; багато робиться для з’ясування важливої ролі впливу світової культури та її художньої трансформації в творах української мислительки; з’явилися художньо-психологічні студії, що розкривають психологічний портрет Ольги Кобилянської; розкриваються естетичні аспекти творчості та контекст формування. Проте, аналіз творчості О. Кобилянської в системі критичних досліджень доводить, що в українській науковій думці не існує єдиного підходу до вивчення цієї визначної постаті XX століття, а тим паче, залишається багато суперечностей в поглядах дослідників щодо її художнього доробку, що і обґрунтовує актуальність нового підходу в дослідженні спадщини письменниці. У другому розділі – «Мистецькі вирішення теми землі у повісті О. Кобилянської «Земля»– окреслено зміст і визначено співвідношення таких понять, як “міф”, “світогляд” і “світовідчуття”. Обґрунтовано поняття “міфу” як засобу інтерпретації художньої творчості та визначено основні риси прояву світовідчуття митця, виявлено найбільш загальну ознаку світовідчуття Ольги Кобилянської, яка є підґрунтям її творчості, та проаналізовано й визначено морально-естетичну позицію О. Кобилянської. Знаменне за своєю суттю методологічне переорієнтування сучасної науки про літературу на осягнення її світоглядної, філософської бази дозволяє по-новому підійти до з’ясування важливих культурно-психологічних аспектів художньої творчості. Серед світоглядних засад цієї творчості важливу роль відіграє глибинна символічно-світоглядна детермінація як самого художнього процесу, так і його змістовних результатів. Неабияке значення в цій детермінації мають споконвічні міфологічні символи та образи. Дослідження міфолого-символічного підгрунтя мистецтва дає можливість виявити специфіку творчих пошуків митця та особливості художнього узагальнення типових рис історичної епохи, відтвореної у художньому творі. Мистецтво перейняло від міфології та трансформувало на свій лад не тільки здатність до маніфестування загальних уявлень у їх чуттєво-конкретній формі, тобто образність мислення, а й синкретизм художньої мови, безліч міфологем та метафоричність мислення. Слід зазначити, що вплив міфологічного мислення у його різноманітних проявах на власну художню творчість часто не помічається, тим більше – не використовується митцями свідомо, а здійснюється нібито незалежно від їх суб’єктивних намірів та задумів. Реконструкція наявних, але неусвідомлених митцями міфологічних схем у створених ними художніх творах та їх подальша дослідницька експлікація здатна розкрити приховані як символічні смисли, закладені у глибини творчої свідомості митця, так і її внутрішні структури й механізми функціонування. Звернення у методологічних пошуках до концепції індивідуального несвідомого З. Фройда та концепції колективного несвідомого (теорії архетипів) К. Юнга допомагає виявити або реконструювати такі архаїчні структури свідомості, що значною мірою визначають не тільки ренесансне конституювання прадавніх міфологічних моделей у літературі, але й мають безпосереднє відношення до психології художньої творчості. К. Юнг, зокрема, розуміє міфотворчість як певний тип мислення, закорінений у глибинах свідомості: “До цього часу при дослідженні міфів задовольнялись солярними, місячними, метеорологічними та іншими допоміжними уявленнями, практично не зверталось уваги на те, що міфи – в першу чергу психічні явища, що виражають глибинну суть душі” 134, с. 99. Широке використання митцями особливостей міфологічного мислення та міфологічної символіки можна пояснити тим, що їх застосування створює зручну мову опису довічних моделей особистої та суспільної поведінки, суттєвих законів соціального та природного космосу. Не слід думати, що міфологічне мислення є чимось страшно віддаленим від нас у часі та безнадійно застарілим. Певні особливості міфологічного мислення продовжують зберігатися у масовій свідомості. Крім того, аналіз дозволяє зробити висновок: творчість О. Кобилянської формується на ґрунті її світовідчуття, про що свідчить перевага в творчості передусім почуттів, настроїв, емоцій, образів. Крізь призму, світовідчуття письменниця створює у творчості “почуттєву” модель світу та власного буття у ньому. О. Кобилянська, робить спробу звільнитися від сюжету в загальноприйнятому (арістотелівському) розумінні. У результаті ми маємо об’єднаний сприйняттям наратора потік зовнішніх вражень (зорових, слухових, дотикових), несподіваних асоціацій, досягнутих здебільшого шляхом персоніфікації. Подієвість поступається власне дії під час споглядання, превалює зображальність, виразно простежується відчутний для імпресіоністичної поетики синтез чуттєвих вражень. Про домінування в свідомості О. Кобилянської чуттєвості говорять такі особливості її творчого доробку: глибока емоційність, іноді полярність бачення певних явищ; належність до модерністського світовідчування; перебування в контексті українського менталітету; “жіночий погляд на світ”; злиття з природою та розкриття її як певного персонажу; творення “неоміфу” (“Земля”); мислення образами, які становлять, говорячи словами І. Франка, її “мову чуття”. Основною ознакою світовідчуття О. Кобилянської є те, що воно представлене нерозчленованою системою категорій “благо”, “добро”, “краса”. Свідомість письменниці фіксує лише в найбільш загальному, дифузійному виді позитивне і негативне значення предмета, не роблячи навіть розходження між цінністю явищ природи чи речей і специфічною цінністю людських дій. Краса в доробку письменниці постає не лише у розумінні гармонійної форми, а чи не в першу чергу відноситься до внутрішнього світу людини. Своїх героїв О. Кобилянська бачила крізь призму естетичного і прагнула, щоб ці образи, “вирізьбивши гарне й красне, яке в них є”, довести “до тонкості стилю”. Цю наріжну ознаку творчості буковинської письменниці відзначали С.Єфремов, М. Євшан, Леся Українка, також О.Грицай, Іржі Горак, І. Демченко, Д. Лук’янович, В. Радзикевич. У творах О. Кобилянської фізична досконалість людини — запорука її внутрішньої людської шляхетності. Краса — чеснота. Вона облагороджує людину, піднімає її над дріб'язками повсякденного життя, зм'якшує вдачі. Часто письменниця під “красою” розуміє “добро”. Під пером Кобилянської в сфері естетичного народжуються нові етичні цінності, які детерміну­ють потенціальність людини, її самоствердження, моральне са­мовизначення. У руслі етичних пошуків української літератури творчість Ольги Кобилянської знаменує одну з оригінальніших ліній розробки морально-етичної проблематики, яка визначає внутрішню красу особистості та її життєздатність: моральна досконалість складається з різних, іноді навіть протилежних моральних принципів: з одного боку, героям властивий надмірний індивідуалізм та прагнення свободи, з іншого, персонажі завжди підпорядковані вищому закону милосердя і любові до ближнього, крім цього вчинки героїв детерміновані містичному язичницькому закону воздаяння. Проте, не зважаючи на таку незвичну єдність моральних принципів, вона постає досить органічною саме в контексті визначальності краси, як основної мети і сенсу людського життя (“Земля”). В історії етико-естетичної думки та світової культури питання взаємозв’язку етичного та естетичного поставало неодноразово: моральна та естетична свідомість і відповідні їм види діяльності були дотичними і взаємодіяли, але характер їх зв’язку змінювався, так само, змінювалась і його теоретична інтерпретація. Аналіз концепцій взаємозв’язку етичного і естетичного, “добра” та “краси”, від античної доби до сучасних досліджень дозволив віднайти найбільш відповідне визначення того варіанту їхньої єдності, який представлено у переважній більшості творів (“Людина”, “Царівна”, “Природа”, “Vaise melancolique”, “Некультурна”, “В неділю рано зілля копала...”,“Через кладку”, “За ситуаціями” і т. д.) О. Кобилянської, де письменниця не відділяє фізичну досконалість особистості від моральної чистоти, свідомої творчої діяльності. Така єдність морального і естетичного можлива лише в сфері цілісності людської чуттєвості. Показано, що саме модель античної культури виявилася саме тим архетипом, який зміг охопити внутрішній драматизм, трагізм, суперечливість і динаміку окремих образів у творчості Ольги Кобилянської. А ідеал людської досконалості, визначений категорією “калокагатія”, найбільш точно відбиває нерозчленованість “добра” і “краси” у творчій свідомості української письменниці. Крім того, у другому розділі показано доцільність виділення і встановлено специфіку світовідчуття в “буттєвій” та “творчій” біографії письменниці, визначено, що світовідчуття митця розкривається крізь призму “буттєвої” та “творчої” біографії, більшість образів створених О. Кобилянською є проекцією її авторського “Я”, встановлено перевагу чуттєвості і прагнення до гармонії, “добра” та “краси” і в буттєвій біографії письменниці. Майстерно розкриваючи проблему влади землі над людиною, Ольга Кобилянська на прикладі життя героїв повісті “Земля” зображує, що пов’язаність людини з землею накладає на людину певні обов’язки. Найперший із них – важка, сумлінна праця, без якої земля не дасть віддачі у вигляді матеріальних благ. Окрім того, влада землі над справжніми господарями полягає ще й у тому, що деякі з них (Івоніка й Михайло) люблять землю, праця на землі — це сенс їхнього існування. Розуміючи, що «й без землі можна жити», Михайло не хоче навіть уявити себе в тому іншому, «безземельному» житті. У той же час, авторка виразно показує, що Сава не любить землю і не хоче визнавати над собою жодної влади: ні влади батьків, ні влади звичаїв, ні влади людей, що виявляється у вигляді громадського осуду чи схвалення вчинків індивідуума, ні влади землі. Його улюблене заняття— це полювання. Таке хижацьке ставлення до життя у цілому призводить до страшної трагедії у родині — братовбивства— майстерної інтерпретації біблійного міфу про Каїна та Авеля. Результатом дослідження є подальше поглиблення тлумачення творчої спадщини Ольги Кобилянської, розкриття нею основних проблем та суперечностей людського буття, що у свою чергу дає можливість використати одержані результати для усвідомлення складних і суперечливих процесів, які відбуваються в сучасному світі, й місця в ньому особистості. Творчість Ольги Кобилянської, як об’єкт дослідження достатньо висвітлена і в літературно-художній критиці, і в естетико-етичній науці. Враховуючи дослідження оцінок літературно-художньої критики творчості Ольги Кобилянської, можна зазначити, що на сьогодні важливо змінити сам підхід до трактування творів Ольги Кобилянської. Адже, творчість видатної української письменниці синтезувала в собі те, що, враховуючи думку народницького, радянського і сучасного літературознавства, є несумісним. Безумовно, дослідник не може одночасно охопити всі нюанси прози письменника, але, розглядаючи якесь питання, мусить спиратися на підвалини, які лежать в основі цієї прози. В нашому випадку такими підвалинами може служити цілісність духовного світу Ольги Кобилянської, світоглядні орієнтири письменниці. Подальший розгляд української духовної спадщини саме під таким кутом зору дозволить отримати більш повне та дещо нове висвітлення місця української естетики та етики в загальноєвропейському культурному процесі.

Литература:СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Аверинцев С. С. Древнееврейская литература // История всемирной литературы в 9 томах, Т. 1. – М., 1983. – С. 271-303 2. Бабишкін О. К. Ольга Кобилянська. Нарис про життя і творчість.- Львів: Кн.-журн. вид-во, 1963. - 192 с. 3. Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – Львів. – 1996. – С. 384. 4. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике // Бахтин М. М. Литературно-критические статьи. – М., 1986. – С. 194 – 197. 5. Бачинин В. А. Искусство и мифология. – М., 1987. – С. 13. 6. Безхутрій Ю. Коні Уласа Самчука: Життєвий і творчий шлях письменника //Березіль. – 1996. - № 5-6. – С. 169. 7. Білоцерківець Н. Ольга Кобилянська - людина і царівна // Кобилянська О. Людина. Царівна.- К., 1994.- С.5-10. 8. Брюховецький В. Не садами Семіраміди // Дніпро. – 1981. - №2. – С.142. 9. Брюховецький В. “…бо глухий не засіє поля” // Заповіт любові. – К., -1983. – С. 334. 10. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К., 1993. 11. Веселовский А. Н. Историческая поэтика. – М., 1975. 12. Веселовский А. Н. Поэтика сюжетов // Хрестоматия по теории литературы. – М., - 1982. – С. 361-369. 13. Вознюк В.О. Про Ольгу Кобилянську: Нові матеріали. Роздуми. Знахідки.-К.: Дніпро, 1983.-183 с. 14. Галич О. Теорія літератури: Підручник. – К.: Либідь, 2001. 15. Габермас Ю. Модерн - незавершеними проект // Вопр. филос. - 1992. - № 4.— С. 40. 16. Гнідан О. Марко Черемшина: Літературний портрет. — К., 1985. — С. 149. 17. Голіченко Т. Слов’янська міфологія та антична культура. – К., 1994. – 92 с. 18. Головацький Я.. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія. – К., К., - 1991. 19. Голота О. Ю. Жанр поезії в прозі у творчості Ольги Кобилянської //Запорізький державний університет.— 2002.— № 4.— С. 5-6. 20. Гомон Д. Потрактування циганської ментальності: (повість Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала...») // Слово і час.- 1990.-№1. С. 83-84. 21. Горболіс Л. Герой у зв’язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики // Українська мова і література в школі.— № 3.— 2004.— С. 15-17. 22. Грабович Г. Шевченко як міфотворець. – К., - 1991. 23. Грабовська І. Проблема дослідження засад українського менталітету та національного характеру // Сучасність. — 1998. — № 5. — С. 64. 24. Градовський А. «У мене живе любов до свободи...»: (повість О.Кобилянської «Людина». 10 кл.) // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк.- 1999.- №3.- С.16-18. 25. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. — К., 2000. — С. 300. 26. Гузар З. Вивчення творчості Ольги Кобилянської: Посіб. для вчителів.- К.: Рад. шк., 1978.- 103 с. 27. Гузар З.П. Ольга Кобилянська: Семінарій.-К.: Вища школа, 1990.-166 с. 28. Гузар З.П. Вивчення творчості О.Кобилянської. Посібник для вчителів. – К.: Рад школа, 1978. 29. Гузар З. П. О.Кобилянська: Семінарій: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1990.Демченко І. А. Особливості поетики Ольги Кобилянської: Монографія. - К.: Твім інтер, 2001. - 208 с. 30. Гундорова Т. Кобилянська – Довженко: навколо «Землі», або Різниця аналогій // Слово і час. – 1997. – №11-12. – С.57-62. 31. Гундорова Т.І. Реалізм і неоромантизм в українській літературі початку ХХ століття (теоретико-методологічний аспект) // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ – ХХ ст. / За ред. М.Т.Яценко. – К.: Наукова думка, 1991. – С.166-191. 32. Гуцуляк О. Влада землі і влада буття: Два начала в повісті Ольги Кобилянської "Земля" // Ідеї Ольги Кобилянської: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 130-річчю від дня народження Ольги Кобилянської. - Івано-Франківськ: Вид-во Прикарпат. Ун-ту, 1993. - С. 24 - 25. 33. Денисюк І. Новелістика Ольги Кобилянської //Кобилянська О. Оповідання.- Л., 1982.- С. 268-270. 34. Ільницький М. Від епічності до … епічності //Дніпро. – 1980. - №12. – С.142 35. Історія української літератури. Кінець ХІХ – поч. ХХ століття: У 2 кн.: Підручник / За ред. проф. О.Д.Гнідан. – К.: Либідь, 2005. – Кн.1. 36. Історія української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття / За ред. П.П.Хропка. – К.: Вища школа, 1991. – С. 207. 37. Жижченко Л. Жанрова своєрідність повісті Ольги Кобилянської “Земля” //Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т.17 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2007. – 280 с. 38. Жила С. «Кобилянська жила огнем душі...»: (Вивчення біографії Ольги Кобилянської у взаємозв’язку з суміжними мистецтвами) // Укр. л-ра в загальноосвіт.шк.— 1999. — №3.— С.13-15. 39. Елиаде М. Мифы, сновидения, мистерии. — М.; К., 1996. — С. 148. 40. Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика. – К.: Основа, 1998. – 658 с. 41. Эпштейн М., Юкина Е. Мир и человек // Новый мир, 1981. - №4. – С. 247. 42. Каменська І. В. Концепт подвійного семантичного поля у творчості Ольги Кобилянської (за творами "Ніоба", "Valse melancolique", "Некультурна", "Земля", "Через кладку"): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2003. — 20 с. 43. Киевская старина. - 1902. - № 12— С. 412. 44. Кирилюк С. Ольга Кобилянська і світова література. – Чернівці: Рута, 2002. – 172 с. 45. Кирилюк О.С. Категории предельных оснований и проблемы реконструкции первичных структур сознания // Рациональность и семиотика дискурса. – К., 1994. – С. 38-59. 46. Кобилянська О. в критиці та спогадах. - К.: Держлітвидав, 1963.-560с. 47. Кобилянська О. Ніоба / З предмов. А.Ніковського „О.Кобилянська (критичні рефлекси)”.- К.: Сяйво, 1927.- 206с. 48. Кобилянська О. Ю. Повісті; Оповідання; Новели. — К.: Наукова думка, 1988.- 672 с. 49. Кобилянська О. Твори в 5-ти т. – К., 1963. – Т.5. 50. Кобилянська О. Твори: В 2-х т. – Т.2. – К.: Дніпро, 1983. – 571 с. 51. Ковальчук О. Письменницька позиція в повісті О. Кобилянської “Земля” // Українська мова і література в школі. – 1993 - № 2. 52. Комишанченко М. П. Ольга Кобилянська. — К.: Т-во поширення політ. і наук. знань: Серія 8.- №9, 1963.-48 с. 53. Кононенко П. М. Коцюбинський і тема землі й селянства в літературі // У вінок Михайлу Коцюбинському. — К., 1967. — С. 47. 54. Костомаров М. Слов’янська міфологія // Хроніка 2000. Наш край. – 1992. - №1-2 (3-4). 55. Керлот Х. Словарь символов.- М.: Наука, 1994. 56. Краткий словарь литературоведческих терминов.- М.: Просвещение, 1978. 57. Крупка М. Неоромантичний дискурс у художньому освоєнні Ольги Кобилянської // Український модернізм зі столітньої відстані. Актуальні проблемі сучасної філології. Літературознавство: 36 наук. праць Рівненського державного гуманітарного університету. — Вип. X, спец. — Рівне, 2001. — С. 249. 58. Кузнецов Ю., Орлик П. Слідами феї Моргани. Вивчення творчості М.М. Коцюбинського в школі. — К., 1990. — С. 81. 59. Лесин В.М. Літературознавчі терміни. – К.: Рад.шк., 1985. – 252 с. 60. Лизанівський І. О.Кобилянська в українській критиці: Хрестомат. огляд.-Харків: Рух, 1927.-75 с. 61. Литературный энциклопедический словарь. —Л., 1987. 62. Літературознавчий словник-довідник.— К.: Академія, 1997. 63. Літературно-науковий вісник. 1901. - Кн. IX. - Хроніка.— С. 14. 64. Лещенко М.П. Ольга Кобилянська. Літературний портрет.-К.: Дніпро, 1973.-171 с. 65. Лосев А. Ф. Происхождение античного символизма. ІІ. 8. Фр. Ницше. // Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии – М., -1993. – С. 27-38 66. Магдалена Л. Тема емансипації жінки в творчості О. Кобилянської // Сім’я. – 1998 – №3.- С 19-23. 67. Маковский М. М. Сравнительный словарь мифологической символики в индоевропейских языках. Образ мира и миры образов.- М.: Владос, 1996. 68. Маковский М.М. Язык-миф-культура. Символы жизни и жизнь символа.- М.: Владос, 1996. 69. Маланюк Є. Книга спостережень. — К., 1995. — С. 230. 70. Матвєєва Т. «Безодня душ» як категорія гріха (за романом О. Кобилянської «Земля») // Актуальні проблеми слов’янської філології. — Вип. VII. — К., 2002. — С. 293. 71. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. - М.: Наука, 1976. 72. Мелетинський Є. Що ж таке міф ? // Всесвіт. – 1977. – №10. – С.212-222. 73. Мифологический словарь./под. Ред. Е.М. Мелетинского. - М.: Наука, 1990. 74. Мифы народов мира.//Под ред. С.А.Токарева. - М.: Советская энциклопедия, 1992. 75. Мишанич О. Марко Черемшина // Черемшина Марко. Новели. — К., 1987. — С. 15. 76. Мельничук Я. Б. Ольга Кобилянська в останній період творчості (від 1914 р.): ідейно- художня еволюція: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2002. — 20 с. — укp. 77. Міфологічно-притчева природа умовності й узагальнення у творах Лесі Українки "На полі крові" та О.Кобилянської "Юда" // Творчість Ольги Кобилянської у контексті української та світової літератури (До 125-річчя з дня народження письменниці). Тези доповідей і повідомлень Республіканської наукової конференції (24-26 листопада 1988 року). Частина І. Літературознавство. – Чернівці: ЧДУ, 1988. – С. 85. 78. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології . – К., 1993. 79. Новиченко Л. Стильові складники багатства сучасної прози // Дніпро. – 1981. - №7. – С. 137. 80. Олійниченко Л. Новий погляд на Ольгу Кобилянську. Її створила німецька культура // http://krytyka.kiev.ua 81. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі.-К.: Либідь, 1997.-360 с. 82. Пахаренко В. Художнє слово // Українська мова та література в школі. – № 4. – С. 29-52. 83. Піхманець Р. Засади художнього мислення Василя Стефаника // Другий Міжнародний конгрес україністів: Доповіді та повідомлення. — Львів, 1993. 84. Погребенник Ф. Ольга Кобилянська.— К.: Т-во «Знання» УРСР, 1988.- 48 с. 85. Погребник Ф. Ольга Кобилянська. До 125-річчя дня народження. – К, 1986. 86. Погребеник Ф. Ольга Кобилянська // Кобилянська О. Повісті. Оповідання. Новели.- К., 1988.- С.5-24. 87. Погрібний А. Сучасний стиль: вдумливість пошуку й підступність моди // Вітчизна. – 1984. - №12. – С. 147 88. Поліщук Я. Прагнення модерної особистості: (жінка як персонаж укр. л-ри початку 20 ст.) // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк.- 2000.- №5.- С.55-59. 89. Пономарьов П. Твори про трагедію селянства в умовах капіталізму // Кобилянська О. Земля. — Ужгород, 1981.- С.5-17. 90. Пономарьов П. Видатна українська письменниця-гуманістка // Кобилянська О. Твори. —Ужгород, 1983.- С.5-22. 91. Поспелов Г. Н. Теория литературы: Учебник для ун-тов. – М.: Высшая. школа, 1978. 92. Потебня А. А. Мысль и язык. – Харьков, 1926. 93. Потебня А. А. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий// Чтения Московского общества истории и древностей российских, книги 2-4. – М., - 1865. 94. Самчук У. Волинь. Роман у трьох частинах. – К.: Дніпро, 1993. - Т. 1. 95. Сахаров Вс. Миф в современном романе // Молодая гвардия . – 1984. - №11. – С.265 96. Семенюк К. С. Ольга Кобилянська з історії творчості (Спроба естетико-психологічного аналізу) // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Випуск VI: Зб. н. пр.:У 2-х ч. Частина ІІ.– К., 2001.– С. 54-64. 97. Семенюк К. С. Теоретичні витоки моральнісних ідеалів Ольги Кобилянської //Духовність українства. – Житомир: Інститут підприємництва та сучасних технологій, 2002 – Вип. 4. – С. 136-138. 98. Семенюк К. С. Розщеплений образ: Ольга Кобилянська очима вітчизняних критиків // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Зб. наук. праць. – К., 2003. – Випуск 11. – С.46-52. 99. Семенюк К. С. Роль світовідчуття в художній творчості // Духовність українства. –Житомир: Інститут підприємництва та сучасних технологій, 2004 –Вип. 7.– С. 76-78. 100. Семенюк К. С. Проблема “творчої” та “буттєвої” біографії митця // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наук. праць. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2004. — № 2(15). – С. 149-160. 101. Семенюк К. С. Творчість Ольги Кобилянської: проблема світовідчуття // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Зб. наук. праць. Випуск ХІІІ – К.: Міленіум, 2004. – С. 117-125. 102. Семенюк К. С. Калокагатія: сутність і специфіка історичної трансформації // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. - Вип. 70. -С. 34-37. 103. Семенюк К.С. Роль міфу в творчості О. Кобилянської // Філософія міфу. Класичний та сучасний підходи. Мат. міжнарод. наук. конф., Київ, 10-11 січня 2003 р. Частина 2. (Асоціація “Новий акрополь”) – К., 2003. – С. 38-40. 104. Семенюк К.С. Калокагатія як античне світовідношення //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2003. – Вип.. 56-57. – С. 43. 105. Семенюк К. С. Ідеал – єдність етичного та естетичного // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції "Людина-Світ-Культура" (20-21 квітня 2004 року, Київ). - К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 299-300. 106. Семиног О. Дятленко Т. Земля і люди: (Урок за соціально-психолог. повістю О.Кобилянської «Земля» ) // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк.— 2001.— №4.— С.34-40. 107. Сидоренко Г.К. Як читати і розуміти художній твір.- К.: Рад. школа, 1988. 108. Славянская мифология. Словарь-справочник /Сост. В.М.Вагурина. - М.: Минор Совершенство, 1998. 109. Словарь литературоведческих терминов. Ред.-сост.: Л.И.Тимофеев и С.В.Тукраев. – М.: Просвещение, 1974. 110. Словник символів культури України. /За заг. ред В.П.Коцура, О.І.Потапенка, М.К.Дмитренка.— К.: Міленіум, 2002.— 260 с. 111. Старе й нове в сучасній українській літературі. // Зібрані твори у 50 томах, т. 35. – К ., 1982. 112. Теорія літератури: Підручник / За ред. О.Галича. – К.: Либідь, 2001. – 488 с. 113. Томашук Н.О. Ольга Кобилянська. Життя і творчість.- Львів, 1963.-236с. 114. Топоров В. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исследования в области мифопоэтического // Избранное. – М., 1995. – 624 с. 115. Топоров В. Н. К реконструкции мифа о мировом яйце // Труды по знаковым системам, в.3 ( Ученые записки Тартусского госуниверситета, в. 198), Тарту, 1977. 116. Топоров В. Н. О космогонических источниках раннеисторических описаний //Типологические исследования по фольклору, т. 6, Тарту, - 1973; 117. Українська літературна Енциклопедія: В 5 т. – К.: УЕР, 1990. – Т.2. 118. Українка Леся. Малорусские писатели на Буковине // Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. – К.: Наукова думка, 1975-1979. – Т.8. Літературно-критичні та публіцистичні статті / За ред. П.Й.Колесника. 1977. – С.62-75. 119. Українка Леся. Лист до М.І.Павлика. 16 березня 1891 // Леся Українка. Зібр. тв.: У 12-ти т. - Т. 10. 120. Українська літературна Енциклопедія: В 5 т. – К.: УЕР, 1990. – Т.2. 121. Феномен нації: основи життєдіяльності / за ред. Б.В. Попова. — К., 1998. — С. 23. 122. Филипович П. «Земля» Ольги Кобилянської // Літературно-критичні статті. — К., 1991. 123. Літературно-критичні статті. – К.: Дніпро, 1991. – 270 с. 124. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С.Аверинцев, Э.А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичёв и др. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – 815 с. 125. Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія міфів // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – Львів . – 1996. – С.111- 133. 126. Франко І. Влада землі в сучасному романі // Твори: У 50 т. — К., 1980. — Т. 28. — С. 184. 127. Франко І. Старе й нове в сучасній українській літературі // Зібр. тв.: У 50-ти т.- К., 1984. - Т. 35. 128. Франко І. Принципи і безпринципність // Франко І. Твори. Т. 34.— С. 364. 129. Фролова К.П.Аналіз художнього твору.- К.: Рад. школа, 1975. 130. Фролова К.П. Цікаве літературознавство.- К.: Освіта, 1991. 131. Функціональна роль міфологізму в повісті О.Кобилянської "Земля" // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 58-59. Слов’янська філологія. Збірник наукових праць. – Чернівці: Рута, 1999. С.– 52-55. 132. Хоткевич Г. Земля. Повість Ольги Кобилянської // Твори: У 2 т. — К., 1966. — Т. 1. — С. 412. 133. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - Вид. 2. - Мюнхен, 1983; 134. Юнг К.Г. Архетип и символ. – М., 1991. – 304 с. 135. Янів В. Релігійність українця з етнопсихологічного погляду // Основа. - 1995. - № 28 (6). 136. Гонкур 3. й Ж. Дневник: Записки о литературной жизни: В 2-х т. - М" 1964. - Т. 1. 137. Батай Жорж. Литература й зло. - М., 1994. 138. Гундорова Т. Проявлення слова: Дискурс раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. - Львів, 1997.