Особливості психологічної допомоги дітям з порушеннями мовленнєвого розвитку

Содержание:ВСТУП  РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ  1.1. Поняття мовного порушення  1.2. Класифікація мовних порушень  РОЗДІЛ 2. КОРЕГУВАЛЬНА РОБОТА З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ ПОРУШЕННЯ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ  2.1 Логопедичне обстеження дітей із затримкою мови  2.2 Система робіт по розвитку мови  РОЗДІЛ 3. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ТА КОРЕКЦІЇ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ  3.1. Дослідження, що проводилися з дітьми, що мали вади мовлення  3.2. Експериментальні заходи з логопедичної корекції  ВИСНОВКИ  СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ   

Вступление:Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні, світові тенденції гуманізації, інтеграції та глобалізації суспільства визначили нові пріоритети розвитку освітньої галузі. Одним із головних напрямів модернізації освіти в Україні є створення якісно нової школи – школи життєтворчості і самореалізації особистості, в якій утверджується бажання і вміння навчатися впродовж життя. Порушення зв’язної мови – одне із складних явищ в розвитку дитини. Несформованість мови негативно позначається на розвитку всієї мовно-розумової діяльності, обмежує комунікативні потреби, перешкоджає опануванню знань. Тому основним завданням для подальшого успішного вчення дітей в школі є вчення в початкових класах умінням і навикам зв’язної мови. Мовленнєві відхилення, властиві дітям, проявляються не тільки у сфері комунікації (сприймання, сприйняття та ретрансляції соціального досвіду), а й на особистісному рівні. Мовленнєве відхилення є суттєвим фактором соціалізації. І подолання цих відхилень за допомогою логопедичних засобів веде до зламу усього соціалізаційного досвіду та важливих особистісних рис. Незавваження особистісного виміру наявності мовленнєвих відхилень ускладнює (а іноді й цілком унеможливлює) досягнення сталого логопедичного ефекту. Після проведення логопедичних заходів перед дітьми постає завдання набуття нового соціального досвіду, адже він втратив соціальні риси, які до певної міри становили його винятковість у соціальному середовищі. Якщо не набувається новий позитивної досвід соціалізації, є дуже ймовірним повернення до способів неправильного мовлення й усталених форм соціальної поведінки. Отже, актуальною є проблема знаходження корекційних засобів, що включали б і виправлення мовленнєвих відхилень, і водночас адаптацію дітей з мовленнєвими порушеннями у дитячому колективі. Результати досліджень Л.І.Бартєнєвої, Л.С.Вавіної, Р.Є.Левіної, М.А.Савченко, Л.Ф.Спірової, Є.Ф.Соботович, В.В.Тарасун, Л.І.Трофименко, Н.В.Чередніченко, М.К.Шеремет та ін., які присвячені проблемам недорозвинення мовлення, засвідчили, що саме у дітей з такими вадами виникають значні труднощі при оволодінні програмним матеріалом з рідної мови, наявність у дітей з забрудненням мовлення порушень усіх систем мови та підкреслили складність оволодіння мовними закономірностями цими школярами. Питання мовленнєвого розвитку школярів із загальним недорозвиненням мовлення висвітлені у дослідженнях Л.С.Вавіної, О.М.Гопіченко, Е.А.Данілавічуте, О.Л.Жильцової, М.А.Савченко, В.В.Тарасун, В.В.Тищенко, М.В.Шевченко та ін. У працях цих дослідників звертається увага на недоліки у сприйманні та породженні мовленнєвих висловлювань, підкреслюються особливості психофізичного розвитку дітей із вадами мовлення. Об’єктом дослідження є навчально-мовленнєва діяльність молодших школярів із порушеннями мовлення. Предметом дослідження є психологічні засоби розвитку мовлення дітей з недорозвиненим мовленням. Мета дослідження – теоретично обґрунтування та експериментальне перевірення психологічних засобів розвитку мовлення дітей з недорозвиненим мовленням. Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання: - з’ясувати ступінь розробки досліджуваної проблеми у загальній та спеціальній лінгводидактичній і психолого-педагогічній літературі; - проаналізувати структуру навчальної діяльності учнів з вадами мовлення та педагогічні умови використання різних засобів для корекції їх мовленнєвих порушень; - вивчити специфіку особистості й особливості соціалізації дітей з мовленнєвими відхиленнями; - з’ясувати ефективність і сталість результатів застосування логопедичних методів виправлення мовленнєвих відхилень, що здійснювались без психологічного супроводу. У дослідженні використано метод теоретичного аналізу проблеми на основі вивчення психолого-методичної та науково-технічної літератури з проблеми дослідження; аналізу навчальних програм, посібників, підручників, методичної літератури; аналізу педагогічного досвіду розробки та застосування програмних засобів навчання – для виявлення стану досліджуваної проблеми; педагогічного експерименту, якісного кількісного аналізу його результатів із застосуванням методів математичної статистики, спостереження, анкетування, інтерв’ю, бесіди, тестування, психолого-педагогічний експеримент.  

Выводы:Теоретичний аналіз психолого-педагогічної, лінгводидактичної та спеціальної літератури, сучасних підходів до навчання рідної мови засвідчує посилений інтерес дослідників і практиків до питань розвитку мовлення школярів із мовленнєвими порушеннями на всіх етапах їхнього навчання, особливо у молодших класах. Такий аналіз супроводжується з’ясуванням причин недосконалості формування писемного мовлення, зумовлених порушеннями усного мовлення учнів початкових класів, пошуками шляхів подолання такого стану, а також  недостатньою розробленістю методичних підходів у вітчизняній лінгводидактиці. Проблема мовленнєвих відхилень у першокласників має вагоме психолого-педагогічне значення. Адже повноцінний розвиток мовлення – передумова успішної навчальної діяльності, соціалізації й особистісного становлення першокласника. Мовленнєві відхилення мають своєчасно виявлятися психологами та педагогами задля проведення логопедичної та психологічної корекції. У першокласників, зазвичай, простежуються три типи мовленнєвих відхилень: фонетичні (антропо-фонічні), фонематичні, загальна нерозвиненість мовлення. Як свідчать результати констатуючого дослідження, наявність мовленнєвих відхилень у першокласників супроводжується також становленням особливого типу соціальної адаптації, на що вказує притаманність їм фрустраційної толерантності та включеність до класного колективу. Виходячи з результатів експериментального дослідження, слушно констатувати: застосування самих лише логопедичних методів корекції мовленнєвих відхилень у першокласників виявляється загалом неефективним: прищеплені форми правильного мовлення проявляються як несталі, діти повертаються до узвичаєного дефектного мовлення, щойно припиняється логопедичний вплив. Це пояснюється тим, що дітям з мовленнєвими відхиленнями властива усталена система соціальної поведінки, що пов’язана з специфікою особистості, сформованою за наявності мовленнєвих відхилень. Зміна усталеного (хоч і дефектного) мовлення веде до необхідності зміни системи адаптації в цілому. Це завдання виявляється заскладним для першокласників, що засвідчує зростання їхньої фрустрованості. Саме тому попри логопедичну корекцію і набуття дітьми навичок правильного мовлення вони все ж повертаються до форм дефектної вимови, оскільки така мовленнєва поведінка є складником їхнього соціалізаційного досвіду. Відтак з усією вірогідністю випливає висновок: застосування логопедичних методів корекції вимагає проведення й заходів психологічного супроводу, покликаного сприяти соціальній адаптації дітей у період подолання ними мовленнєвих відхилень. Ключовою характеристикою соціальної адаптації є здатність до спільної діяльності. Саме тому проведені заходи психологічного супроводу спрямовувались на розвиток цієї здатності. Оскільки для першокласників, які долають мовленнєві відхилення, провідним видом діяльності є навчально-ігрова, то психологічні заходи з розвитку спільної діяльності охоплювали і весь класний колектив. Така організація психологічного супроводу забезпечила цілісний розвиток соціального середовища як системи, що включає дітей і з мовленнєвими відхиленнями, і з правильним мовленням. Виявлення відхилень в мовному розвитку дітей, починаючи з раннього віку, правильна класифікація мовних порушень, дороги коректувальної роботи з дітьми, що мають відхилення в мовному розвитку, - етапи логопедичної дії на дітей. Тому основним завданням логопедичної дії на дітей з аномальним розвитком є: навчити їх зв’язно і послідовно, граматично і фонетично правильно викладати свої думки, розповідати про події життя, що оточує їх. Це має значення для вчення надалі в школі, спілкування з дорослими і дітьми, формування особових якостей.  

Литература:1. Балабанова В.П. и др. Диагностика нарушений речи у детей и организация логопедической работы в условиях дошкольного образовательного учреждения – СПб.: Детство-пресс. – 2001. – 573 с. 2. Волкова Л.С. Логопедия. Учебник для вузов – М.: Владос. – 1998. – 680с. 3. Дети с задержкой психического развития / Под ред. Т.А. Власовой, В.И. Лубовского, Н.А. Цыпиной. – М.: Педагогика. – 1984. – 655с. 4. Ефименкова Л.Н. Коррекция устной и письменной речи учащихся начальных классов – М.: Просвещение. – 1991. – 376с. 5. Зикеев А.Г. Работа над лексикой в начальных классах специальных (коррекционных) школ – М.: Издательский центр «Академия». – 2002. – 377с. 6. Лалаева Р.И. Устранение нарушений чтения у учащихся вспомогательной школы – М.: Просвещение. – 1978. – 344с. 7. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии. – М.: Просвещение. –1991. –345с. 8. Логопедия / Под ред. Волковой Л.С. – М. – Наука. – 1989. –548с. 9. Логопедия / Под ред. Жуковой Н.С. – Екатеринбург.: Литур – 1998. – 348с. 10. Лурия А.Р., Юдович Ф.А. Речь и развитие психических процессов ребенка – М.–1956. – 574 с.  11. Підготовка дітей із загальним недорозвитком мовлення старшого дошкільного віку до оволодіння орфографією: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.03 / Л.І. Бартєнєва; Ін-т дефектології АПН України. – К., 2000. – 18 с. 12. Психологія комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини: Автореф. дис. д-ра психол. наук: 19.00.07 / Т.О. Піроженко; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К., 2004. – 40 с.