Выводы:У науковій літературі дискусії про трансформацію бюджетної системи най¬частіше розгортаються навколо проблем реформування міжбюджетних відносин, розширення дохідної бази місцевих бюджетів у цілому, застосування різних мо¬делей децентралізації в процесі реформування економіки України. І все-таки пи¬тання розподілу доходів між різними видами бюджетів для досягнення реальної самостійності органів місцевого самоврядування залишаються актуальними. Доходи місцевих бюджетів мають давати змогу вирішувати завдання, покла¬дені на органи місцевого самоврядування в умовах ринкової економіки. Місце¬ві органи влади повинні мати у своєму розпорядженні фінансові ресурси, яки¬ми вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень. Досвід різних країн переконує, що співвідношення джерел доходів у загаль¬ній сумі доходів місцевих органів самоврядування значно варіюється і залежить від ступеня самостійності місцевих органів влади. Місцеві влади і бюджетні організації налаштовані проти збільшення частки місцевих бюджетів у зведеному бюджеті, запланованому урядом. Особливе їхнє невдоволення викликає те, що пропонується залишити нинішню схему фінан¬сування місцевих бюджетів — делегування на місця державних повноважень з наступним їх фінансуванням у вигляді субвенцій. Бюджетні організації здебільшого за забезпечення свого фінансування пря¬мо з державного бюджету. Оскільки фінансування соціальної сфери з держав¬ного бюджету належить до захищених статей, то й проблем тут значно менше. В установах і організаціях, що фінансуються з держбюджету, зараз немає труд¬нощів з виплатою заробітної плати. Переходити на фінансування з обласного бюджету ці організації не хотіли б, оскільки бояться значної кількості посеред¬ників у передачі державних грошей. Самостійно ж місцевий бюджет забезпечи¬ти фінансування цих об'єктів просто не в змозі. Водночас у Києві, де місцевий бюджет перевиконується, наприклад, шко¬ли мають великі проблеми з фінансуванням комунальних послуг, за якими пе¬редбачені компенсації за рахунок субвенцій з держбюджету. Склалася ситуація, коли регіони не мають ілюзій щодо виконання держбюд¬жетом своїх зобов'язань. Багато регіональних керівників уже висловлюють дум¬ку, що передбачувані в бюджеті асигнування лише наполовину задовольняють потребу в коштах. Головною проблемою залишається неврегульованість переда¬чі трансфертів і повноважень з державного бюджету до місцевих. Для поліпшення ситуації у цій сфері треба здійснити: 1. Насамперед процес збільшення частки місцевих бюджетів у бюджетній системі відповідає загальноєвропейській тенденції фінансової децентралізації бюджетного процесу. Для нормального здійснення цього плану треба реально передати місцевим бюджетам нові джерела фінансових надходжень, зокрема запровадити податок на нерухоме майно, розширити перелік місцевих податків і зборів за рахунок провадження податків із цільовим використанням одержа¬них коштів. 2. Для збільшення витрат місцевих бюджетів є два способи: до їхніх доходів треба додати деякі інші джерела податкових надходжень або слід збільшувати трансферти. На сьогодні до ключових проблем формування місцевих бюдже¬тів можна віднести: 1. Відсутність у Бюджетному кодексі розподілу повноважень місцевих орга¬нів влади на делеговані й власні, що веде до зниження рівня відповідальності органів влади за фінансування видатків, а отже, до економічно неефективного використання обмежених бюджетних коштів. 2. Використання при розрахунку трансфертів індексу відносної податкоспроможності регіону, який може переглядатися тільки раз на три роки, не дає змоги врахувати зміни, що відбуваються у податковій базі регіону в процесі рин¬кових трансформацій і структурних реформ. 3. Відсутність у складі доходів, що не враховуються при розрахунку транс¬фертів, вагомих дохідних джерел. Найбільшими джерелами доходів у цій групі є місцеві податки і збори, плата за землю, податок на промисел, єдиний податок, питома вага яких не перевищує 5% у загальній сумі доходів місцевих бюджетів України. За рахунок таких досить незначних податків неможливо фінансувати великий обсяг місцевих суспільних благ. Таким чином, державні органи влади фактично контролюють прийняття рішень місцевими органами влади щодо фі¬нансування більшої частини бюджетних послуг. 4. Передача 100% надходжень із ПДВ і податку з прибутку підприємств до державного бюджету призвела до зниження зацікавленості місцевих органів вла¬ди у збільшенні бази оподаткування. Це, у свою чергу, створює серйозні проб¬леми для поповнення державного бюджету і, як наслідок, для надання транс¬фертів місцевим бюджетам. В умовах України місцеві органи влади можуть вибрати види місцевих по¬датків із встановленого переліку (тобто не можуть запроваджувати своїх подат¬ків), змінювати ставки місцевих податків і зборів у заданих межах, причому ці зміни незначні. Тобто з виділених у податковій теорії ознак місцевих податків в умовах України незаперечне виконується тільки третя (зарахування податків до місцевого бюджету), а дві перші ознаки — в дуже усіченому вигляді. Інакше кажучи, місцеві органи влади не впливають ні на податкову базу, ні на розмір ставок місцевих податків і зборів. Тим часом самостійне розв'язання місцевими органами влади покладених на них завдань місцевого значення і, відповідно, фі¬нансування необхідних для цього видатків є центральним критерієм оцінки са¬мостійності органів місцевого самоврядування. Для створення економічно ефективного механізму формування доходів міс¬цевих бюджетів необхідно реформувати чинну систему розподілу податкових до¬ходів. При цьому метою такого реформування є не максимізація дохідної час¬тини місцевих бюджетів, а приведення її у відповідність із видатковими зобов'язаннями місцевих органів самоврядування. Необхідно переглянути види доходів, що залишаються у розпорядженні місцевих органів влади. Аналіз теоретичних підходів і узагальнення світового досвіду дають змогу виділити такі критерії вибору місцевих податків і зборів (тобто податків, види і ставки яких повинні встановлюватися місцевими органами влади, а відповідні доходи надходити до місцевого бюджету): висока прибутковість і стабільність надходжень (прибутковий податок із громадян, плата за землю). Суть цього критерію полягає в тому, що місцеві ор¬гани влади зможуть змінювати обсяги і якість наданих ними послуг відповідно до переваг населення за умови, якщо вони матимуть у своєму розпорядженні достатні обсяги власних фінансових ресурсів; рівень адміністративних видатків. Існують податки, базу яких доцільно встановлювати на місцевому рівні. За цим критерієм до місцевих податків і збо¬рів варто віднести податок на майно і плату за землю, бо оцінка їхньої податко¬вої бази має свою специфіку і потребує участі місцевих податкових органів в оцінці об'єкта оподаткування; можливість індексації податкових надходжень. Циклічні коливання еко¬номіки кожної країни викликають збільшення місцевих видатків, шо потребує підвищення доходів. Збільшення податкових надходжень може бути досягнуте щодо податків із немобільною базою оподаткування (податок на майно). У контексті реформування видаткової частини місцевих бюджетів постає проблема перебудови принципів і механізмів справляння прибуткового подат¬ку з громадян і податку на прибуток підприємств. У господарській практиці українських підприємств можна виділити чітку тенденцію до побудови певного типу фінансової діяльності незалежно від галу¬зі й обсягу. Звичайно, через значну частку тіньової діяльності не можна вважати наве¬дені цифри повністю правильними, однак тенденція саме така. У підприємств практично немає довгострокових зобов'язань, і в поточних зобов'язаннях до 90% становить кредиторська заборгованість. Це результат порушення фінансо¬вої рівноваги підприємств, гострого дефіциту ліквідних активів коштів і корот¬кострокових фінансових інструментів) і невизначеності майбутнього через нес¬табільність і високий ризик діяльності. З огляду на це основними напрямами реформи прибуткового оподаткуван¬ня мають стати: 1) у прибутковому податку з громадян: вилучення при визначенні оподатковуваного прибутку громадян витрат на мінімально необхідні потреби (охорона здоров'я, освіта тощо); встановлення мінімального неоподатковуваного мінімуму доходів грома¬дян у розмірі споживчого кошика; стягнення податків треба здійснювати на рівні 25—30% у роботодавців, решту — при річному перерахунку з населення; встановлення механізму залежності оподатковуваного доходу від кількості осіб, які утримуються платником, тобто перехід до "сімейного" оподаткування; 2) у податку на прибуток підприємств: внесення до суми валових витрат платника податку всіх витрат на рекла¬му, господарювання і купівлю основних засобів за справедливими цінами; уникнення авансових платежів за податками і встановлення квартальних сплат податків, оскільки повний операційний цикл у більшості видів діяльнос¬ті становить не менш як 65—90 днів. Крім того, збільшення статей витрат, які фінансуватимуться неопосередкованими користувачами, зменшить видаткову частину бюджету місцевого орга¬ну влади і, відповідно, потребу у доходах. Це приведе до: появи додаткових можливостей місцевих органів влади фінансувати еко¬номічний напрям (через вивільнення фінансових ресурсів); зменшення потреб в управлінні системою і, відповідно, до скорочення видатків на утримання органів управління. Запровадження цих заходів у комплексі з відмовою від формування основ¬них доходів місцевих бюджетів, від трансфертів і нормативів дасть змогу: сформувати у кожному регіоні комплекс проблем, які можуть бути роз¬в'язані тільки місцевою владою, і тому по-новому постане роль місцевих орга¬нів влади у кожному конкретному регіоні: сформувати передумови для виходу прибутків підприємств і громадян із тіні й переходу до офіційного сектору економіки; залучити прямі інвестиції до регіону через будівництво і придбання ос¬новних фондів підприємствами; збільшити витрати населення і підвищити платоспроможний попит; удосконалити фінансову діяльність закладів освіти й охорони здоров'я, перевести їх на комерційну основу і посилити контроль за їхнім економічним розвитком; удосконалити механізм фіскального контролю; визначити реальну фінансову самостійність кожної одиниці господарст¬ва місцевих органів влади і таким чином упорядкувати видатки на них; підвищити рівень надання послуг освітніми закладами і закладами охо¬рони здоров'я через механізм конкуренції; дати можливість місцевим органам влади більше уваги приділяти еконо¬мічному зростанню.