Особливості цивільного права в мусульманстві

Содержание:Вступ 1. Особливості цивільного права в мусульманстві Висновок Список використаної літератури

Вступление:У сучасному законодавстві мусульманських країн, як правило, відсилання до принципів права здійснюється в тих випадках, коли мовчить закон. Наприклад, у цивільних кодексах Єгипту, Лівії, Алжиру, сімейному законодавстві Іраку, Йемену (НДРЙ), Бахрейну, які закріпили низку мусульманських правових норм, рекомендується у разі їх тлумачення звертатися до праць авторитетних мусульманських юристів, у яких містяться загальні принципи, і застосовувати їх. В Ірані конституцією затверджене положення про обов'язкову відповідність шаріату всіх прийнятих законів. Щоб виконати це положення, видана низка законів, які орієнтують на використання як загальних принципів, так і конкретних норм джафаритської школи, у Саудівській Аравії — ханбалитської. У 1876 р. був прийнятий Цивільний кодекс, складений на французький зразок. Чинний нині ЦК Єгипту 1949 р. орієнтований здебільшого на французький ЦК. При його впорядкуванні використані також ЦК Італії 1942 p., франко-італійський проект зобов'язального права (1928 p.), французька судова практика. У ньому замало правових норм та інститутів мусульманського походження (інститут дарування, право купівлі). У Лівані в 1932 р. прийнятий кодекс зобов'язального і договірного права, розроблений французькими юристами. ЦК Сирії 1949 р. текстуально відтворює ЦК Єгипту. Те ж саме характерне для ЦК Лівії та Іраку. Правда, норми мусульманського права в цих кодексах подані більшою мірою, ніж у ЦК Єгипту. За моделлю французького цивільного законодавства формуються торгові кодекси, кодекси торгового мореплавання, цивільні процесуальні кодекси деяких країн Аравійського півострова. Торговий кодекс став поштовхом до оформлення торгового права — галузі права, доти невідомої мусульманському праву. Так, в Алжирі, Тунісі і Марокко торгове і зобов'язальне право є ідентичним французькому. Сімейні і спадкові відносини мусульман цих країн регулюються мусульманським правом. У законах і кодексах, прийнятих у сфері регулювання конституційних, адміністративних, цивільних, кримінальних, процесуальних та інших правових відносин багатьох країн, норми мусульманського права поступилися місцем нормам, запозиченим із континентального або загального права.

Выводы:Закон Османської імперії Маджалі (1869-1877 pp.), який можна вважати об'єднаним цивільним і процесуальним кодексом, поділив норми мусульманського права на дві групи: 1) правила здійснення релігійних обов'язків; 2) норми, що регулюють взаємостосунки між людьми. Друга група норм складалася з трьох підгруп: а) норми права особистого статусу; б) норми деліктного права (укубай); в) норми цивільного права (муамалат). Цивільне право (муамалат) закріплює цивільно-правові відносини, забезпечує захист п'ятьох основних цінностей ісламу: релігії, життя, розуму, продовження роду і власності. Посягання на них вважається злочином і розглядається як заборонене Аллахом діяння. Релігійний вплив у галузі цивільного права просліджується й у тому, що верховне право на будь-яке майно визнається за Аллахом. З посиланням на волю Пророка забороняється розглядати землю і воду як об'єкти власності. Особливе місце в регулюванні майнових відносин належить такому інституту цивільного права, як вакуф. Вакуф — це власність, найчастіше нерухома, відказана державою або приватною особою на релігійно-добродійні цілі. За мусульманським правом особа, яка віддала річ у вакуф, утрачала право власності на неї, але зберігала за собою право виступати управляючим вакуфом (мутавалі). Майно, відказане на користь релігійної установи, за мусульманським законодавством вважалося власністю цієї установи. Воно не могло бути об'єктом купівлі-продажу, дарунку або заповіту, не підлягало і державному оподаткуванню.

Литература:1. Гужин Д.Н. Гражданское право и торговое право зарубежных стран. Курс лекций. – М.: Русь, 2002. - 245 с. 2. История государства и права зарубежных стран. В 2-х ч. Крашенинниковой Н.А., Жидкова О.А. - М., 1996. - 480 с. 3. Історія держави і права зарубіжних країн / Під заг. ред. Джужи О.М. – К., 2000. – 352 с. 4. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. – К., 2006. – 680 с. 5. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права. - М., 1998. - 512 с. 6. Хома Н.В. Історія держави і права зарубіжних країн. – К., 2003. – 408 с. 7. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. К.И. Батыра. - М., 1996. - 520 с. 8. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. - М., 1996 - 576 с. 9. Шевченко О.О Історія держави і права зарубіжних країн. - К., 1994. - 288 с. 10. Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн. — К.: КНЕУ, 2004. — 220 с.