Концепція софійності у літературі Середньовіччя

Содержание:ВСТУП 1. Свята Софія київська 2. Формулювання концепції софійності у літературі Середньовіччя ВИСНОВКИ  СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

Вступление:Кожна нація має пам'ятки, котрі від давніх часів є символами її культурних звершень і державницьких досягнень. Для української нації це — Софійський собор. 2007 року виповнюється 970 літ від часу освячення храму (найбільш імовірна дата — 1037 рік). Донині він залишається твердинею русько-української державності, її політичним і культурним центром. Історія Софії київської — важлива частина історії України-Русі. Минають віки і десятиліття, а таємниця постання собору, віхи його становлення І піднесення все більше цікавлять істориків, філологів, митців. Відкриваються нові факти, робляться нові висновки щодо того, як, за яких обставин і ким було закладено фундамент Святої Софії, як храм став символом України-Русі. Сьогодні питання софійності набуває не лише ретроспективної теоретичної філософсько-богословської самодостатності, а є передусім важливою дискурсною рефлексією для осмислення еклезіального, конфесійного, помісного відродження витокової сутності українського християнства і української церкви. Основоположні ідеї софійності повинні стати одним з чинників подолання кризових явищ в сучасному українському православ’ї.

Выводы:Історія свідчить, що великі правителі завжди відзначалися підтримкою культури. Саме за часів князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Данила Галицького, гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Дмитра Дорошенка, Івана Мазепи та інших культура досягала найвищих вершин у своєму розвитку. Троє великих князів Русі — Володимир Великий, Ярослав Мудрий І Володимир Мономах — закладали і розбудовували Святу Софію. Говорять, що ті троє творили код Святої Софії. Приходить час розгадувати код Софії. Як сказано у книзі Еклезіаста: Для всього свій час, І година своя кожній справі під небом: Час родитись і час помирати, Час садити і час виривати посаджене, Час вбивати і час лікувати, Час руйнувати і час будувати, Час плакати й час реготати, Час ридати і час танцювати, Час розкидати каміння і час каміння громадити, Час обіймати і час ухилятись обіймів, Час шукати і час розгубити, Час збирати і час розкидати, Час дерти і час зашивати, Час мовчати і час говорити. Час кохати і час ненавидіти, Час війні І час миру!

Литература:1. Задорожна Л.М. Риси етнотипу та етнохарактеристики у системі розвитку української літератури. Літописна спадщина: Навчальний посібник. –К, 2006. -140 с. 2. Сліпушко О.М. Код Святої Софії. – К.: Аконіт, 2007. — 256 с. 3. Софійність київського християнства як релігійно-філософський і етнонаціональний феномен: Автореф. дис... д-ра філос. наук: 09.00.11 / Євген Анатолійович Харьковщенко; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2004. — 35 с.