Філософські погляди філософів стародавнього Китаю

Содержание:Вступ…………………………………………………………………….……...3-4 1. Дофілософський період……………………………………………………..5-9 2. Конфуцій та його послідовники…………………………………………...9-14 3. Філософія даосизму……………………………………………………….14-18 Висновок………………………...……………………………………………18-19 Список використаної літератури……………………………………………….20

Вступление:Одна з найдавніших у світі цивілізацій — давньокитайська — сформувалася у II тис. до н.е., осівши в долині р. Хуанхе, їй притаманні раціоналізм мислення, повага до норм етики, адміністративної практики. З часом сформувалася політеїстична релігія з яскраво вираженими елементами тотемізму, культу предків, культу природи, особливо Землі (у кожному поселенні був вівтар для жертвопринесень духу Землі). Поширеними були криваві жертвопринесення. Храмів у Давньому Китаї не було, функції жерців ви­конували державні чиновники, а найважливішими ритуалами верховодив сам правитель. Філософська система Стародавнього Китаю мала саме етико-політичне спрямування. Йдеться, звичайно, про постать Конфуція та його філософську систему. На відміну від свого відомого сучасника Лао-цзи, його мало цікавили метафізика та абстрактна філософія. Конфуцій переймався головно етичною стороною буття, а також актуальними питаннями соціальної політики та управління. Така увага є цілком слушною, якщо зважити на час, коли народився і жив Конфуцій. Для Китаю це був час найглибшої політичної та соціальної кризи з моменту появи перших держав на його території. Поділений на сотні князівств, що постійно вели міжусобну боротьбу, Китай поступово, але неухильно виснажувався. У період “воюючих царств”, китайською “Чжаньго” (саме таку назву отримала ця епоха в китайській історіографії), головним мотивом людської діяльності була боротьба за владу будь-якими засобами, тобто дотримання моральних норм як таке було усунуте із переліку пріоритетів. Це був явний шлях до цілковитого краху і це добре розумів Конфуцій. Вихід він побачив у виправданій національною ментальністю адміністративно-політичній системі, непохитною основою якої повинна була стати етика. Раціональна за своєю суттю, вона базувалася на доволі специфічній світоглядній дихотомії, сформувалася задовго до Конфуція і мала для Китаю визначальне значення. Йдеться про двоподіл “Небо – земне суспільство”. Небо у цій дворівневій структурі, згідно з китайською протофілософією, майже повністю деперсоніфіковане і виступає лише як доволі абстрактна модель, еталон вищого порядку (зокрема і політичного), до якого потрібно постійно прагнути. Поряд з тим, виявляють себе також і чіткі ознаки древнього культу Неба – воно вважається носієм “де”, збірного поняття, що містить у собі всі існуючі чесноти (головно справедливість) і трактується також як єдине у світобудові, яке цілком і повністю слідує “дао”, тобто “правильному шляху”. Другий рівень світоглядної системи не є цілковитим протиставленням першому. Людське суспільство, як і Небо, підпорядковується моральним законам, володіє “де” і, відповідно, слідує “дао”. Але це – в ідеалі. Насправді ж, воно постійно прагне до моральної досконалості, прагне пізнати “правильний шлях”. Взірцем для такого прагнення виступає Небо, що безпосередніми проявами своєї діяльності вказує людині на досконалий образ морального. Так відбувається дуже специфічна кореляція між двома рівнями світобудови, які, для китайця, не можуть мислитись окремо один від одного. Своєрідним медіатором у згаданій кореляції є постать імператора. Відповідно до свого статусу “син Неба”, він був зобов’язаний дотримуватись “дао”, тобто повністю відповідати моральному ідеалу. Володіння тими ж чеснотами, що і Небо, повинно було забезпечувати гармонію світобудови на всіх її рівнях. Більше того, саме наявність цих чеснот у володаря Піднебесної була фактором легітимації його соціального становища. Якщо імператор володів “де” і “дао”, його влада була найбільш адекватною та ефективною, а отже і цілком законною. Поширеними були і місцеві культи. Відчутним був вплив шаманів, знахарів, ворожбитів. Саме в такому середовищі сформувалися основні релігійні системи Китаю: конфуціанство, даосизм, буддизм.

Выводы:Окрім конфуціанства та даосизму існували ще моїстські та легістські (легіст – “законник”) ідеї. Моїзм не тільки був протилежним конфуціанству вченням, але й дещо висміював його (ритуальність). Легізм був побудований на відношеннях суспільства та закону. Конфуціанство, даосизм, моїзм, легізм не тільки були революційними вченнями свого часу, але й зараз мають велике поширення серед не тільки китайців, а інших народів (особливо перші три). Навіть у Західній Європі існують організації сучасних конфуціанців та даосів. Їх вчення доповнюються, переглядаються. Велике значення має конфуціанство серед народів Східної Азії. Навіть в країнах колишнього СРСР кожна людина не може собі уявити життя без Нового Року за китайським календарем. Багато захоплюються китайськими гороскопами, у тому числі ворожінням на книзі “І-цзин”. І це добре, але усе має мати свої межи, бо так можна забути і про філософію та культуру своєї країни.

Литература:1. Антология мировой философии: Методический сборник философских текстов. Т.1. Ч.1 . Сост. М.А. Парнюк, В.И. Даниленко. – К., 1991. – 292 с. 2. Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. – М., 1972-1973. – Т. 1. – С. 140. 3. Философский словарь / под ред. М.М. Розенталя. Изд. 3-е. – М., 1975. – 234 с. 4. Філософія. Курс лекцій: Навч. Посібник / І.В. Бичко, Ю.В. Осічнюк, В.Г. Табачковський та ін. – К., 1991. – 456 с. 5. Чаншев А.Н. Начало философии. – М., 1982. -184 с.