Безробіття як соціально-економічне явище та механізм його регулювання

Содержание:Вступ 3 Розділ 1. Зайнятість і безробіття, як соціально-економічне явище. Принципи функціонування та тенденції розвитку ринку робочої сили 5 1.1. Умови формування, сутність і тенденції розвитку сукупного працівника 5 1.2. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах 9 Розділ 2.Чинники, що впливають на зайнятість населення та їх особливості 14 2.1. Ринок робочої сили 14 2.2. Макроекономічна нестабільність і безробіття 22 2.3. Інфляція і зайнятість населення 30 2.4.Порівняльна характеристика зайнятості на 2005-2006рр. 50 Висновок 54 Використана література 56

Вступление:Суспільний поділ праці створює якісно нові передумови формування і розвитку сукупного працівника. Цей тривалий процес характеризується суперечливою єдністю диференціації й інтеграції, спеціалізації й кооперації виробництва, поділом, усуспільненням і одиничним розчленуванням суспільної праці та її планомірною комбінацією. Важливими його віхами були проста кооперація, мануфактура, фабрика. Виникнення і розвиток великого машинного виробництва технологічно зумовили необхідність планомірного зв'язку, інтеграції робочої сили і праці окремих дільниць кооперації. На зміну частковому працівникові, простому носієві певної часткової суспільної функції приходить розвинений індивідуум, для якого різні суспільні функції є способами життєдіяльності, що змінюють один одного. За своєю суттю сукупний працівник є носієм рис тієї чи іншої форми поділу праці, характеризує стадію зрілості її кооперування. З одного боку, сукупний працівник - це результат розвитку продуктивних сил, а з другого - його соціальна природа, форма і розміри визначаються характером виробничих відносин, формою власності на засоби виробництва, межами того чи іншого господарства (общини, мануфактури, маєтку, підприємства, монополії, регіону тощо). Трудовий потенціал - це потенціал робочого часу населення. Йому властива сукупність кількісних і якісних суспільне корисних характеристик, які визначаються рівнем розвитку того чи іншого регіону, його господарськими, історичними, демографічними, етнічними особливостями. Трудовий потенціал - це маса всіляких можливих ресурсів праці, що визначаються чисельністю всіх працездатних людей і тих, які наближаються до цієї категорії. Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника відіграє ринок робочої сили. Він є невід'ємною складовою частиною системи ринкового господарства. Основні напрями економічної політики України на сучасному етапі передбачають формування протягом певного відповідного часу загальнодержавного регульованого ефективного ринку праці, розгалуженої дійової служби зайнятості. Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Об’єктом дослідження даної курсової роботи є безробіття як соціально економічне явище та механізм його регулювання.

Выводы:Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо - та зовнішньо виробничими відносинами. В умовах формування ринкового господарства змінюються погляди на так званий принцип загальності праці як атрибут екстенсивного розвитку економіки. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов поновому постає проблема повної зайнятості та її ефективності. Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язкову суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори. Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.

Литература:1. Базидевич В.Д., Баласт рик Л.О. Макроекономіка. Опорний конспект лекцій. – к.: Четверта хвиля, 1997. 2. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії.- К.: Основи, 1994. 3. Крачило М.П. Основи економічної теорії.- К., 1997. 4. Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник.- К.: Таксон, 1996. 5. Савченко А., Пухтаєвич Г. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку. (Державне регулювання ринкової економіки.) “Економіка України”, 1.1993. 6. Самюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка: Переклад з англ..- К.: Основи, 1995. 7. Степан Панчишин Макроекономіка К.: Либідь, 2000. 8. Статистичний збірник «Україна-2002» - К.Держкомстат – 2003. 9. Статистичний збірник «Україна – 10 років реформ» - К.: Держкомстат – 2002 р. 10. Статистичний збірник «Україна – 2003» - К.: Держкомстат – 2004 11. Аведян Людмила Йосипівна. Економіка: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 220с. — Бібліогр.: с. 214-216. 12. Алимов Олександр Миколайович, Даниленко Анатолій Іванович, Трегобчук Валентин Михайлович, Веклич О. О., Венгер В. В. Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення / НАН України; Об'єднаний ін-т економіки. — К., 2005. — 540с. — Бібліогр.: с. 510-536 13. Беляев Олександр Олександрович, Диба Михайло Іванович, Бебело Анатолій Семенович, Зазимко Анатолій Захарович, Кириленко В. І. Економічна політика: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2005. — 136с. — Бібліогр.: с. 134-137