Україна в революційних подіях 1905-1907 рр.

Содержание:Вступ 3 1. Загострення суспільних суперечностей на початку XX ст. 5 2. Українське національне культурне відродження 1905-1907 рр. 13 3. Українські політичні партії: програми, діяльність, місце в громадському житті 16 Висновки 20 Список використаної літератури 21

Вступление:На початку XX сторіччя російський самодержавний режим зазнав чергової політичної кризи, яка поглибилась безславною поразкою Росії у російсько-японській війні 1904 - 1905 рр. 9 січня 1905 р. російський Імператор Микола ІІ віддав наказ розстріляти мирну демонстрацію робітників у Петербурзі, було вбито понад тисячу демонстрантів. Петербурзький розстріл викликав обурення робітників, яке згодом перекинулося на село і армію. Революція чітко визначила основні табори: урядовий, лівобережний та революційно-демократичний. Метою урядового табору було збереження існуючого політичного ладу. Якщо представники революційно-демократичного табору боролися за повалення самодержавства і встановлення демократичної республіки, то представники ліберально-буржуазного - лише за обмеження самодержавства конституцією. Найгострішою проблемою революції було селянське питання, яке зводилось до ліквідації поміщицького землеволодіння. В Україні революційні події розгорталися також стрімко, як в Росії, зимою-весною 1905 р. у містах прокотилася хвиля грізних політичних страйків, а влітку у революційну боротьбу включилася армія, флот та селянство. Робітничий рух продовжував наростати восени 1905 р. У жовтні розрізнені робітничі виступи переросли у загальний політичний страйк, а у грудні боротьба набула форми збройних повстань. В Україні вони відбулись у містах Донбасу і були придушені військами і поліцією. У листопаді спалахнуло повстання в Севастополі - найбільше з воєнних повстань на флоті. Революційна боротьба привела до виникнення рад робітничих депутатів та до організаційного оформлення профспілкового руху4; 272. У своєму розвиткові перша російська революція пройшла кілька етапів, кожний з яких мав свої характерні риси та особливості. І-й етап "Піднесення" (січень-жовтень 1905 р.): • наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру; - політизація народних мас; • активізація процесу самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо); • поширення хвилі зворушень серед селян, армії; переплетення та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольних рухів; ІІ-й етап "Кульмінація" (жовтень-грудень 1905 р.); • коротка стабілізація в країні та повне розмежування політичних сил після публікації царського Маніфесту 17 жовтня; • діалог та легальна взаємодія між опозицією та владними структурами; активне формування багатопартійної системи; • посилення пропаганди та агітації лівих партій-більшовиків та есерів; . організація лівими силами хвилі збройних повстань у грудні 1905 р. (повстанськими центрами в Україні були Харків, Олександрівськ, Катеринослав, Горлівка та інші міста). ІІІ-й етап "Спад" (січень 1906-червень 1907 р.): • посилення репресій (каральні експедиції, арешти, обшуки тощо); • помітне зменшення масштабів та інтенсивності робітничих страйків та селянських виступів; • перехід більшості політичних партій у підпілля; поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби (1906 - 1907 рр. У російській імперії було вбито та поранено 97 тисяч посадових осіб, на Столипіна було скоєно 10 замахів); • спроби опозиції продовжити антифеодальну, антиімперську боротьбу парламентськими методами у стінах Державної думи; • перехід реакції у наступ5;17.

Выводы:Під тиском революційних подій Микола ІІ змушений був видати спеціальний маніфест, в якому пообіцяв провести вибори до Державної думи і надати широкі політичні права громадянам Російської імперії. У першій Державній думі була створена Українська парламентська громада, що складалася з 45 послів усіх 102 вибраних від України. Головою її був адвокат і громадський діяч з Чернігова Ілля Шраг. Політичною платформою цієї парламентської групи була боротьба за автономію України. Ряд політичних партій (в тому числі більшовицька, українські дрібнобуржуазні) бойкотував вибори до першої Державної думи. Тільки радикально-демократична Українська партія висунула своїх кандидатів (самостійна або блокуючись з партіями загальноросійськими). За її списком депутатами були обрані І. Кераг, В. Шелест, П Чижевський. З їх ініціативи в складі Думи була створена Українська парламентська громада, до якої ввійшли майже всі депутати, обрані на Україні (барон Ф.Штейнгель, М. Біляшевський, А. Грабовепьквй, Ол. Свечин, М, Ковалевськнй, А. Вязлов, Є.Онацький, І. Тарасенко та ін.). До громади ввійшли й депутати-селяни. У 1906 р. в Петербурзі утворився український центр, на чолі якого стояли О. Лотоцький та П.Стебницький. Сюди прибув із Львова М Грушевський. За його участю було засновано "Український Вісник", розроблено декларацію про автономію України, яку малося урочисто проголосити в Державній думі. Після розпуску першої Думи (8 липня 1906 р.) і нових виборів друга Українська громада налічувала вже 47 чоловік (священик А. Гриневич, М Рубіс, селянин Є, Сайко, В.Хвіст, С. Нечитайло). Вона випускала газету "Рідна справа". Громада внесла до поданого міністерством законопроекту свої поправки, домагаючись введення навчання українською мовою в школах і заснування кафедр українознавства в університетах. Були підготовлені законопроекти про автономію України, про місцеву самоуправу, про українську мову в суді, школі, церкві й т.д.5;408.

Литература:1. Баран В., Войтович Л., Грицак Я., Зайцев О., Зайцев Ю. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп.ред.). — 4.вид. — Л. : Світ, 2003. — 520с. 2. Білоусько О. А., Киридон А. М., Киридон П. В., Кравченко П. А. Історія України. / В.О. Пащенко (відп.наук.ред.). — Полтава : АСМІ, 2002. — 522с. 3. Білоцерківський В. Я. Історія України. Курс лекцій: Посібник для студентів вузів / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г.С.Сковороди / І.Ф. Прокопенко (заг.ред.). — Х., 1999. — 551с. 4. Верстюк В. Ф., Гарань О. В., Гуржій О. І., Даниленко В. М., Євтух В. Б. Історія України: Навч. посіб.. — 3.вид., доп. й перероб. — К. : Видавничий дім "Альтернативи", 2002. — 472с. 5. Верстюк В. Ф., Солдатенко В. Ф. Політична історія України. XX ст.: У 6 т. / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень / І. В. Курас (голов.ред.) — К. : Генеза, 2002. - Т. 1. - 488с. 6. Гелей С. Д., Вдовичин І. Я., Малик Я. Й., Марушкіна І. І., Пастушенко Р. Я. Історія України. — Л. : Світ, 2002. — 400с.